Весільну сукню з натурального шовкового крепу зберігає киянка Альона Мусієнко, 29 років. У цьому вбранні виходила заміж її баба Аполінарія Масна. Тепер їй 88 років, родом із села Дашківці Віньковецького району на Хмельниччині.

– Навесні 1951-го бабуся розносила облігації державного зай­му жителям сусіднього села Майдан-Олександрівський, де працювала вчителькою, – розповідає Альона. – Так і зустріла Івана Побережного.

Він із батьками та братом Дмитром саме сіли обідати. Іван щойно повернувся після шести років служби на Курильських островах Туруп і Уруп. Доти був на війні. У складі 3-го Білоруського фронту брав участь у східно-прусській операції, дійшов до Берліна.

 

Аполінарію Масну запросили пообідати з сім'єю. Але вона відмовилася.

– Подивися, яка гарна дівчина. Одружуйся з нею, – сказала мати Івана. У грудні того ж року побралися.

– Бабуся хотіла гарну сукню. Хоч дідо повернувся зі служби з великими грошима, довго шукали тканину, аби справити її. У повоєнні роки був дефіцит на такий товар. Знайшли аж у Кам'янці-Подільському через знайомих. Місцева кравчиня за кілька днів пошила вбрання. Потім у тому платті заміж виходили ще пів села дівчат.

Іван та Аполінарія Побережні прожили разом 64 роки. Народили двох доньок, мають п'ятьох онуків. Іван Побережний помер у квітні 2015-го.

– Три роки тому я також брала шлюб у бабусиній весільній сукні. Її довелося реставрувати. Трохи потерлася на манжетах і швах. Допомогла дизайнерка Оксана Правник із того ж Кам'янця-­Подільського. Оздобила і приховала недоліки вінтажним мереживом французького дому Solstiss. Бабуся раділа. Побажала мені й чоловіку прожити у шлюбі ще довше та краще, ніж вони з дідусем.

×