Фізична робота забирає надмір негативу

На першому курсі інституту в автомобільній аварії загинув мій хлопець Андрій. Наші стосунки були красивими. Не розуміла, чому це сталося зі мною. Мій світ руйнувався. Піднімалася температура – тіло так реагувало. Лікарі не могли зрозуміти, що відбувається. Звернулася до нетрадиційної медицини.

Зустрілася з біоенергетиком Олександром Федоровичем. Він рівняв людям хребет, руки, ноги. Показував, що є щось більше за фізичне тіло. Мені радив читати Реріха. Тоді не сприймала. Тільки недавно зрозуміла, що вже готова чути.

Після загибелі Андрія друзі говорили: "У вас були красиві стосунки. Тобі буде важко знайти хлопця". Але якось подзвонив знайомий: "Товариш побачив тебе на дискотеці й хоче познайомитися. Даси номер?" Зателефонував наступного дня. Сказав, що купив машину і хоче розділити цю радість зі мною. Ми зустрілися на Великдень. Коли побачила Альберта, зрозуміла, що таким уявляла свого чоловіка: високий, атлетична постава, бізнесмен із квартирою і машиною. Ми одружилися.

Думала, що погано малюю, бо так сказав учитель у школі. А потім почала займатися духовними практиками, взяла пензля і виявила, що нормально в мене виходить. Отримую задоволення. Дорослішаючи, людина починає розбиратися, яка вона насправді.

 

Недуги виникають тому, що життєва енергія заблокована. Якщо їй не дали природно вивільнитися, провокує хвороби.

Ми живемо над залізницею. Після роботи поверталася додому в той час, коли їхав поїзд Київ – ­Івано- Франківськ. Якщо відчувала стрес, ставала біля колій і кричала. Так позбувалася напруження. Додому приходила, як здута кулька. Спокійно спілкувалася з чоловіком і дітьми.

Емоцію можна вилити на іншу людину. Є варіант ненасильницької комунікації: "Коли ти так робиш, я відчуваю гнів. Давай домовимося так не робити". А можна вихлюпнути негативні емоції в тренажерному залі або помити підлогу. Фізична робота забирає надмір негативу.

Щодо себе треба бути здоровим егоїстом. А люди стараються комусь догодити. Якщо допомагаємо, самі будучи порожніми, ніхто цього не оцінить.

Образа забирає життєву енергію. Щоб емоції відпустили, треба наодинці з собою вилаяти ту людину, побити подушку. Злість відступить.

Біля нашого помешкання є ліс. У пік напруження йду туди. Можу посміятися, поплакати, покачатися на землі.

Моя баба була акушеркою, працювала до 80 років. Казала: "Слухай своє тіло. Воно знає, що тобі треба. Добирає те, чого не вистачає. Їж те, що хочеться". Зараз це називається інтуїтивним харчуванням.

У 38 років усвідомила, що не можу радіти. Не дозволяла собі сміятися. Пригадала, що 6-річною хотіла песика. Ми жили в однокімнатній квартирі, зарплати батьків вистачало лише на необхідне. Мати казала: "Нам би себе прогодувати. Який собака?" Я постійно приносила додому тварин і мусила їх відпускати. Раз побачила, як на вулиці жінка вигулювала песика. Він справив ­нужду і загрібав траву. Підбігла до нього і відчула радість. Мама сказала: "Ти ж знаєш, тобі не можна". Мій мозок сприйняв цю інформацію буквально: радіти не можна. Усвідомила це більше як через 30 років.

Якщо бути уважним до себе, стежити за процесами і системами, стає цікаво жити із собою. Немає потреби чекати від когось підтримки чи жалю.

Якщо людина собі не довіряє, завжди буде в чомусь обмежувати, не дозволяти діяти. А дія – це те, що рухає. Лише так люди стають успішними.

До мене пройшов чоловік, який відчував, що щось не дає йому почуватися гармонійно. Успішний і реалізований, але таким не почувався. Повернулися в спогади. У школі на параді його хотіли обрати командиром класу, але він не міг зрозуміти, як це – крокувати у строю. Діти сміялися і принижували. Ці емоції змусили його пов'язати життя з армією, щоб довести, що він може. Але ті емоції не давали на повну відчувати якість життя.

Зрозуміти, чого саме хочеться, це майстерність чути себе.

З чоловіком виховували дітей, виходячи з парадигми Радянського Союзу, в якому виховували нас із ним. А потім зрозуміла, що вони – це нова епоха. Бувало, дитина зайнята чимось, а я її висмикую, бо мені треба. А малюк не може сказати: "Мамо, я зайнятий. Злюся, коли ти так чиниш". Дитині варто давати час завершити процес.

Транссоматичний діалог полягає у самопізнанні й самозціленні. Це розмова з тілом і свідомістю в розслабленому стані. Нещодавно одна жінка після сеансу сказала: "Виявляється, я сама себе не люблю. А весь час думала, що це люди так до мене ставляться". Інша пацієнтка в 54 роки виявила: "Я маю право на почуття!" Все життя їх ховала.

Я вісім років шукала, ким бути. Читала книжку в маршрутці. Почула внутрішній голос: "Твоє призначення – бути щасливою". У мене полилися сльози. Вдома розказала чоловікові, а він: "Тьху, це ж так просто". Відтоді стараюся робити те, що приносить задоволення.

×