четвер, 15 квітня 2021 09:53

Сором – це межа, що дозволяє залишатися людиною

10 книжок, які вплинули на Олену Заставну

1. Збірка закарпатських казок "Дерев'яне чудо"

Книжок у моєму дитинстві було багато – моя родина завжди читала. Батьки та бабуся їх купували, передплачували літературні журнали. Мене малу дивували дорослі видання – самі літери й жодної картинки. З віком мої книжки грубшали, зміст починав переважати над ілюстраціями.

Якось мені подарували збірку закарпатських казок "Дерев'яне чудо". Вона написана була дивною українською мовою, а наприкінці мала словник незрозумілих слів. Це було захопливе читання. Спочатку я намагалася зрозуміти зміст самостійно, а потім звірялася зі словником – чи правильно зрозуміла. Таким було моє перше знайомство зі словником. Відтоді з'явилося окреме захоплення – копирсання у словниках. Це й зумовило мій майбутній фах.

  Олена ЗАСТАВНА, 48 років, філологиня, менеджерка. Народилася 29 листопада 1972‑го в Приморську Запорізької області. Батько – інструктор районного виконавчого комітету, мати – медсестра в райлікарні. Закінчила факультет іноземної філології Запорізького національного університету за фахом ”французька мова та зарубіжна література”. Майже 15 років працювала в Запорізькій обласній науковій бібліотеці. Очолювала відділ періодичних видань та електрон­них ресурсів, згодом – відділ соціокультурної діяльності. В Туристичному інформаційному центрі міста Запоріжжя керувала відділом туристичного обслуговування. З 2015‑го організовує літературні заходи та фестивалі. Була програмною директоркою Запорізької та Маріупольської книжкової толоки, маркетологинею та менеджеркою з комунікацій 25‑го Форуму видавців. Директорка літературно-мистецького фестивалю Toloka й Художнього салону в Запоріжжі. Очолює громадську організацію ”МейнСтрим”. Організовує мистецькі виставки. Реалізовує культурні проєкти. Незаміжня. Живе в Запоріжжі
Олена ЗАСТАВНА, 48 років, філологиня, менеджерка. Народилася 29 листопада 1972‑го в Приморську Запорізької області. Батько – інструктор районного виконавчого комітету, мати – медсестра в райлікарні. Закінчила факультет іноземної філології Запорізького національного університету за фахом ”французька мова та зарубіжна література”. Майже 15 років працювала в Запорізькій обласній науковій бібліотеці. Очолювала відділ періодичних видань та електрон­них ресурсів, згодом – відділ соціокультурної діяльності. В Туристичному інформаційному центрі міста Запоріжжя керувала відділом туристичного обслуговування. З 2015‑го організовує літературні заходи та фестивалі. Була програмною директоркою Запорізької та Маріупольської книжкової толоки, маркетологинею та менеджеркою з комунікацій 25‑го Форуму видавців. Директорка літературно-мистецького фестивалю Toloka й Художнього салону в Запоріжжі. Очолює громадську організацію ”МейнСтрим”. Організовує мистецькі виставки. Реалізовує культурні проєкти. Незаміжня. Живе в Запоріжжі

2. "Таємний посол", Володимир Малик

Підлітком захоплювалася пригодницькими й історичними романами. Але найбільшим відкриттям для мене став Володимир Малик і його "Таємний посол". Чотири книжки швидко проковтнула. Як тільки перегорнула останню сторінку, почала перечитувати заново, вже зупиняючись і смакуючи описання.

Це тетралогія про долю козака, який подорожував Україною й Туреччиною, виконуючи доручення кошового отамана Сірка та рятуючи з неволі побратимів. Автор докладно змалював звичаї та уклад Запорозької Січі. Мою уяву розбурхувало усвідомлення, що всі описані події могли відбуватися на вулицях, якими я ходила.

3. Новели Стефана Цвейґа

Любов до читання привела мене на факультет іноземної філології. Курс літератури був потужним – від антич­ності до ХХ століття. А паралельно – повний курс російської та української літератур. Найяскравіше враження – новели Стефана Цвейґа.

Не думала, що в короткій прозі можна так майстерно описати природу, ще й надати оповіданню тонкого драматизму. Думаю, він притаманний лише Цвейґу – відчути найменші переливи характеру, описати цілу низку почуттів у одному повороті голови та погляді через плече. Завжди здавалося, що зрозуміти й описати психологію представниці прекрасної статі може лише жінка. Цвейґ перевернув моє уявлення. "Амок", "Лист незнайомки", "Шахова новела", "Захід одного серця", "Страх" стали моїми улюбленими творами, до яких періодично повертаюся.

4. "Сором", Салман Рушді

Це роман-сага про Пакистан, що колись був частиною Індії. У книжці переплелися політика, релігія, війна та казка-алегорія. Сором стає головним героєм роману. Він і безсоромність – як два кінці однієї осі, на яких обертається людське буття. Згідно з Рушді, сором – це межа, що дозволяє залишатися людиною. Дуже тонка межа. Автор уміло оперує почуттями читача, викликаючи захоплення, цікавість і огиду одночасно.

5. "Велика гармонія", Богдан-Ігор Антонич

В університеті довгий час моїми фаворитами були французькі поети-модерністи: Поль Валері, Артюр Рембо, Ґійом Аполлінер. А на початку 2000-х до рук потрапила збірка поета, який за радянської доби довгий час був під забороною, – "Велика гармонія" Богдана-Ігоря Антонича. Відтоді мені відкрився новий вимір української літератури. Незважаючи на короткий життєвий шлях, Антонич залишив по собі чималий спадок прекрасних зразків модерністської поезії. Беззаперечно, це один із поетичних геніїв ХХ століття. Його вміння грати словами й сенсами, підшукувати метафори, описувати людину як невід'ємну частину універсу, усвідомлювати її духовне та вище начало, варте окремої уваги до цього поета. Моє захоплення поезією Антонича переросло в нове зацікавлення українською мовою.

6. "Чоловік на ім'я Уве", Фредрік Бакман

Перший роман Фредріка Бакмана "Чоловік на ім'я Уве", який вийшов українською мовою, змусив стежити за цим шведським автором й очікувати на його нові книжки.

Це історія самотнього чоловіка, який зі смертю дружини втрачає і сенс життя. Уве перетворився на старого буркотуна-циніка. Він ненавидить усіх людей і вважає, що вони існують, лише щоб псувати йому життя. Та одного ранку в нього з'являються нові сусіди. Вони перевертають його світ і допомагають проявитися справжньому Уве. Всі історії Бакмана прості та щемкі. Викликають усмішку впереміш зі сльозами.

7. "Серце, плач", Ґленн Рінґтвед

Книжка данця Ґленна Рінґтведа "Серце, плач" вражає людино- й дитиноцентричною спрямованістю та неабиякою чесністю. Відверто говорити про складні речі з дітьми, зважаючи на їхні вікові особливості, це головний маркер скандинавської літератури. Ґленн Рінґтвед написав не просто дитячу книжку, а казку про смерть. Це історія, як четверо братів і сестер, знаючи, що їхня бабуся помирає, вирішили цьому завадити. Проте Смерть все одно приходить і допомагає дітям зрозуміти природність цього процесу, а заодно – цінність життя. Автор простими словами пояснив, як говорити з дітьми про втрату близької людини.

8. "Далекі близькі", Володимир Єрмоленко

В українській літературі в останні п'ять років вийшли дві знакові книжки, де через історії окремих людей переусвідомлюються епохи, течії, локальні конфлікти.

Володимир Єрмоленко в "Далеких близьких" описує історії Руссо, Казанови, Дерріда, Гофмана, Флобера, Зонтаґа, Барта, Гарі. Між цими особистостями пролягли десятиріччя і навіть століття. Але автор доступно розповідає про основи їхніх учень і не залишає сумніву, що за цією видимою простотою ховається копітка праця. Завдяки майстерній оповіді виникає враження, що автор описує когось добре знайомого. "Далекі" за часом і територіально стають "близькими".

9. "Я змішаю твою кров із вугіллям", Олександр Михед

Ця книжка торкається болючої теми Донбасу. Автор вирушає в подорож шістьма містами Донецької та Луганської областей. Ділиться розмовами з людьми, які народилися на цій території, – Сергієм Жаданом, Алев­тиною Кахідзе, Ігорем Козловським, Романом Мініним, Володимиром Рафеєнком та Оленою Стяжкіною. Так само для автора важливо почути голоси місцевих жителів. Михед копирсається в архівах і потроху розповідає дивовижну та складну історію цього краю.

10. "Чому не варто боятися фемінізму", Тамара Марценюк

Щаслива, що така книжка вийшла в Україні. Тамара Марценюк – кандидатка соціологічних наук, гендерна експертка Української Гельсінської спілки з прав людини, пропонує огляд світового феміністичного руху. Твір варто читати й тим, хто цікавиться цієї темою і хто є затятим супротивником. Щоб дізнатися, на чому насправді наголошує фемінізм, розібратися в розмаїтості його рухів, зруйнувати стереотипи й позбутися упередженостей. Авторка пропонує науковий підхід – до кожного розділу додаються посилання на тексти, фільми, відеолекції та інші ресурси.

Зараз ви читаєте новину «Сором – це межа, що дозволяє залишатися людиною». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі