Сільський кіномеханік, якого хрестили в Парижі

Сина українців Катерини та Миколи Стадників – Михайла – хрестили в Парижі восени 1938 року. Подружжя перебралося до Франції після Першої світової війни.

– На фото мій дід Микола стоїть крайній ліворуч за бабою Катериною. Вона тримає мого батька Михайла, – каже 55-річний Олег Стадник із Черкас. – Діду було 46 років, бабі – 38. Поряд доньки – найстарша Наталія, середня Марія і найменша Михайлина.

Микола Стадник родом із села Баворів на Тернопільщині. Під час Першої світової служив в австрійській кавалерії. Після проголошення ЗУНР пішов до Української галицької армії. Командував кіннотою. В бою з поляками його поранили. Кінь приніс Миколу в рідне село. Знайомий лікар-чех надав допомогу.

Дід від поляків переховувався в лісі в дуплі. Їсти носила рідна сестра. Коли одужав, чех виробив йому документи, щоб виїхав у Францію. Там познайомився із землячкою Катериною Напруженою з Купчинців Козівського району Тернопільщини.

Коли почалася Друга світова війна, із чотирма дітьми повернулися на батьківщину. Придбали землю, побудували хату. В одній частині жила сім'я, посередині була комора, скраю тримали худобу. Розвели корів і коней, посадили сад. Народився ще один син – Богдан.

Після війни дід був військовим інструктором у школах Української повстанської армії. На подвір'ї викопали криївку на вісім ліжок. Стіни обклали матами й вовняними килимами. Баба Катерина варила повстанцям їсти. Радянські солдати шукали криївку. Розкопали рови навколо. Допитували діда, бабу, навіть дітей. Коли пішли, дід відкрив люфт. Хлопці вилізли напівживі. Ледь не задихнулися. Посадили біля хати вісім беріз. Казали: "Ми незалежної України не дочекаємося, а дерева – мусять". Так і сталося.

У батька в паспорті було написано: "Місце народження – Марле, Франція". Вивчився на кіномеханіка у Львові. Возив фільми по навколишніх селах, так познайомився з моєю матір'ю Марією. Я часто бував у батька в клубі. Пам'ятаю запах його будки й кіноплівки.

Батько помер 1988-го. Дід – на два роки раніше, мав 96. Баба не дожила до 70 років. У Франції вони більше ніколи не були. В родині про цей період згадували рідко. А про повстанське минуле діда я дізнався після його смерті.