Після опіків людей оперують 10–15 років
Чому я став дитячим лікарем? Не знаю. Мені тварини подобалися, вони розмовляти не вміють, їх треба потримати на руках, щоб відчули тепло й почали довіряти. Так і діти. Не можуть висловити, що відчувають, не вміють лукавити. З дорослими складніше. Вони багато скаржаться. Насправді хочуть викликати до себе симпатію і співчуття.
15 років тому шеф викликав до себе: "Там – президент, а ти – єдиний, хто говорить російською. Йди". У нашу клініку привезли 5-річну Настю Овчар, яка під час пожежі обпекла 80 відсотків тіла. З нею приїхав український президент Віктор Ющенко. Я так розхвилювався, що врешті з ним розмовляли англійською.
Про інтернаціональну місію в Україні можна було б вигадати романтичну історію. Наче познайомився з українкою, закохався. Але все набагато простіше і практичніше. Я мав майже 60 місій у різні країни. Та останні 10 років відвідую лише дві – Україну й Колумбію. Коли в одне місце приїздиш багато разів, можеш щось змінити, передусім ставлення людей. В Україну легко дістатися. Мова – зрозуміла. Хоч до того в цій країні я ніколи не був.
Цікаво зустрічати людей, які були моїми пацієнтами 10–15 років тому, спостерігати, як вони змінилися. Недавно побачився з Іваном Кейваном, який потрапив до нас у 10 років. Його вразило струмом, коли поліз у трансформатор забирати м'яч. Одяг загорівся, обпік 80 відсотків тіла. Від травми підборіддя приросло до грудної клітки. Тепер Іван – красень.
Пацієнтам не нагадую про травму. На минулому вчаться, але дивитися треба в майбутнє.
Після травми кінцівки вже не будуть такі, як до операції. Пересаджена шкіра матиме інший вигляд і функціонуватиме по-іншому. Це не всі розуміють, мають високі очікування.
Реконструктивну пластичну хірургію проводять, доки дитина не виросте. Опіки – це біль надовго. Оперуємо пацієнтів упродовж 10–15 років, додаємо маленькі штрихи, бо тіло змінюється.
Порятунок людини – це ще не все. Важлива психологічна реабілітація. Вона триває довше. Після будь-якої травми змінюється сприйняття світу. В Україні цьому не приділяють належної уваги. Немає системи, структури й коштів на фізичну реабілітацію, не кажучи про психологічну.
Пам'ятаю дівчинку, якій у 14 років вилили на обличчя кислоту. Пошкодження були незначні, однак лице – це критичний орган. Від вад обличчя ніхто не помирає, але мова не про смерть, а про відновленння.
Малюки частіше травмуються в молодих матерів від 18 до 22 років, які не мають вищої освіти й не знають елементарних правил.
Цей різновид дитячого травматизму пов'язаний із соціально-економічними умовами. Під час пандемії люди сидять удома, садки не працюють. Батьки втомлюються від постійного догляду і втрачають пильність. Травмування дітей до 5 років переважно пов'язані з опіками окропом. Потрібно постійно говорити про це і з матерями, і з вагітними. Це в сотні, а то й тисячі разів дешевше за лікування.
Після опіку слід зробити чотири речі: забрати дитину від джерела травмування, зняти з неї одяг, 20 хвилин потримати уражене місце під холодною водою і викликати"швидку".
Коронавірус вплинув і на медичну практику. Основні кошти перекинуто на боротьбу з пандемією. Інші галузі медицини залишаться без підтримки. Кількість операцій зменшиться. Це пов'язано, зокрема, з обмеженням доступу до реанімаційного обладнання. Профілактична медицина стає актуальніша.
У вересні планували поїхати в Дніпро. Напевно, візит доведеться скасувати. Наступного року буде вдвічі більше людей, яким потрібна допомога. Поки що оглядатимемо пацієнтів через відеозв'язок.
Через страх пандемії кількість звернень у лікарню зменшилася. Навіть люди з інсультами сидять удома, бо бояться заразитися Covid-19. Хворі з неважкими опіками не звертаються по допомогу й залишаються без післяопікової реабілітації. Це небезпечно, бо через рік-два вони можуть отримати інвалідність.
Ігор Лакатош – хлопчик із дитячого будинку, якого я взяв на лікування. 2007 року він обгорів у пожежі. З неблагополучної сім'ї. Батьки вчасно не звернулися, мати лікувала сина вдома. У дитини були значні контрактури, рубці, великі поверхневі опіки ніг, права рука приросла до тулуба. Він потрапив до дитячого будинку. Українські медики за лікування не бралися, не мали потрібної апаратури. Лише в серпні 2012-го Ігор потрапив на безкоштовне лікування до Бостона. Після низки операцій він заново вчився ходити.
Коли на вулиці якась бабця просить гроші й ви даєте 10 чи 20 гривень, на що очікуєте натомість? Ні на що. Я роблю добрі справи не заради реакції чужої людини, а тому, що так налаштований.
8 
35413
Коментарі