Почав танцювати. Милиці летіли через весь зал Ірпінської податкової академії

У Грузії жінки не мають права проводити свята

Мені було 16, коли не стало батька. Розпад Радянського Союзу розвалив побут і світогляд людей. Не всі змогли адаптуватися. Тато теж, хоч і вболівав за незалежність України. Пристрастився до випивки. Помер у 53 роки.

Мати працювала кухаркою в дитячому будинку неподалік нашого дому. Я з 5 років бігав до неї, бавився з дітьми. Цей досвід дав мені лояльне ставлення до різних людей. Розумію, що це таке, коли справді погано.

 

Батьки познайомилися, коли мати приїхала навчатися до Первомайська. У них не було весілля, просто розписалися.

Ріс у містечку. У школі відчував цькування. Був зі скромної родини, просто вдягався. Мене не возили на море і не купували комп'ютерних приставок. Захистити від несправедливості не було кому.

Усвідомив: є тільки один шанс відстояти свої інтереси –

стати публічною особою. Мав театральний хист, почав виступати у шкільній самодіяльності. Це стало моїм соціальним ліфтом. Сцена виявилася не настільки страшним місцем, як моя реальність.

Під час революції 2004 року в Первомайську за ніч обвішав усі дерева на вулиці помаранчевими стрічками. Місцеві чиновники нашу громадську організацію виганяли з офісу, на мене двічі писали заяву у прокуратуру. Мати казала: "Сину, не грайся з ними. Колись тебе зіб'є машина".

У студентські роки підпрацьовував Дідом Морозом. Актори новорічні свята називають "жнива". Всі артисти виступають у дитячих садках і школах. Прийшов, 40 хвилин пострибав, провів конкурси, взяв гроші й пішов. У грудні такими були майже всі мої вечори.

Пізніше почав влаштовуватися в нічні клуби, караоке-бари. Це напівтемні місця для напівтемних людей. Але цікавий досвід.­

Перше серйозне замовлення отримав від митників. Мав провести для сотні людей новорічний корпоратив у Києві. Було страшно, тому взяв із собою однокурсницю і друга по КВК. Мої ідеї не лягали на той зал. Почав імпровізувати. Придумував жарти, пародіював Віктора Януковича, влаштовував вікторини. Наприкінці вечора нам заплатили 700 доларів. Дав друзям по 200, а собі – 300. Ледь не вмер від щастя – шалені гроші для хлопця, який жив у гуртожитку і не завжди мав що поїсти.

Сімейні свята – це драйвер розвитку, обряд соціалізації. Вони – вітрина родини і дають можливість отримати визнання суспільства.

Тамада – це людина з народу, яка має хист до проведення свят. У Грузії таких шанують. Говорять: священник проводить службу в церкві, а тамада – за столом. Жінки не мають права проводити свята. Тамада там – культурне явище.

"Висоцький, ходи на кастинги, тебе заберуть", – кажуть друзі. Але мені комфортно бути тим, ким я є. Доки не буде внутрішнього запиту на зміни, звертати зі шляху не збираюся.

Завдання ведучого – зробити так, щоб люди реалізувалися на святі: проявили себе, отримали увагу, оплески та подарунки. Компанію треба відчувати. Якщо скажеш щось на 40 секунд пізніше, хтось із залу обов'язково вигукне: "Та де цей тамада? Нудно!" Якщо раніше, говоритимуть: "Та дай поїсти!" Треба відчувати настрій і атмосферу. Тамада – як серфер. Проти хвилі не можна поперти. Сильним стаєш, коли починаєш її відчувати.

За 12 років кілька разів мав бажання серед свята повернути гроші. Але доводив справу до кінця. Потім пояснював замовникам, що ведучий не обслуга.

Проводив танцювальний конкурс. Один із гостей, який прийшов на милицях, вибіг на сцену й почав танцювати під Майкла Джексона. Милиці летіли через увесь зал Ірпінської податкової академії. Це було феєрично й ефект­но, наче біблійне диво.

 

Єдина негативна риса моєї професії – увесь мій час належить клієнтам. Я на зв'язку практично цілодобово, і графік підлаштований під потреби замовників.

Завдяки карантину вперше за десятиліття побачив весну та літо. В Україні через постійну зайнятість немає можливості нормально жити.

Підготовка до весілля триває місяцями. З нареченими треба листуватися, зустрічатися, передзвонювати, уточнювати. Професійні ведучі мають людей сприймати максимально лояльно, з розумінням. Тоді на святі будеш своїм.

Лише раз пив на весіллі, де працював. Це була умова клієнтів – близьких друзів. Батько нареченої наливав віскі. Але, коли я в костюмі та з мікрофоном, не розслаб­ляюся, тому сп'яніти не міг.

Переживаю, але вмію це маскувати. Як тореадор, який виходить на двобій із биком. Якщо розслабиться, тварина його вб'є. Треба бути зібраним.

Маю два-три весілля на тиждень. Кілька разів на рік трапляються по чотири і більше свят поспіль. Із досвідом з'являється вміння розподіляти сили. Починаєш максимально ефективно використовувати їх, щоб на останньому святі не бути мертвим і безголосим. Довше сплю, краще їм, алкоголю не вживаю, п'ю воду й чай. Сорочки і краватки готую на кілька днів.

Проводжу майстер-класи для ведучих. Наша професія не оформлена юридично, її глибоко не вивчають. Цим зло­вживають халтурники.

Під час карантину всі заплановані свята скасували чи перенесли. Сконцентрував зусилля на роботі над собою і на науковій діяльності. Працював над проєктом "За що вбили тамаду?" Цей майстер-клас мав відбутися у Тбілісі у квітні. Через пандемію перенесли на осінь.

×