Перший син стає спадкоємцем маєтку, другий іде в монахи, третій живе зі старшим братом і його дружиною

Тибетці-кхами згодовують птахам тіла померлих родичів

Вважав, що про мандрівки знаю все. У Китаї змінив думку. Здалося, що подорожую в часі між середньовіччям, де люди ходять у шкурах тварин, і майбутнім – із надшвидкісними поїздами, будівлями зі скла й бетону.

Більшість готелів у Китаї – для місцевих. Без їхньої картки ідентифікації не поселишся. На пошуки нічлігу доводилося витрачати багато часу. Одного разу вигнали з готелю серед ночі – хтось повідомив поліцію, що зупинилися іноземці.

Арсен ЧИСТЯКОВ, 29 років, мандрівник. Народився 22 квітня 1988-го у Львові. Про батьків розповідати не хоче. Закінчив факультет комп’ютерних наук Національного університету ”Львівська політехніка”. Працював програмістом у кількох ІТ-компаніях. Мандрує майже 10 років. Відвідав 40 країн. 2012-го став співзасновником товариства мандрівників Lviv Travel Club. Його учасники діляться досвідом. Торік із друзями створили туристичну фірму ”ВЙО. Агенція пригод”. Влаштовують поїздки до маловідомих місць у різних точках планети. Двічі подорожував Китаєм. Провів там два місяці, проїхав кілька тисяч кілометрів. Захоплюється британським роком 1970-х. Улюблений гурт – Led Zeppelin, пісня – Stairway to Heaven. ”Маю три хобі: ходити в гори, фотографувати й писати комп’ютерні програми. Усі перетворив у роботу”. Дружина Наталія працює тестувальником комп’ютерних програм, захоплюється подорожами. Останні два роки разом ведуть блог для мандрівників ”ПройдиСвіти”

Англійську знають у мегаполісах. Пробував учити китайську. Це – тональна мова, де кожна голосна має чотири звуки. Запитання "Як пройти?" і "Можна вас поцілувати?" ледь відрізняються одним звуком. Говорили за допомогою додатків-перекладачів на смартфоні.

Купити квитки на поїзд онлайн можуть лише китайці – для цього потрібні тамтешня банківська картка й номер мобільного. У КНР живуть 1,4 мільярда людей. Усюди черги. На вокзалі мегаполіса – сотні кас. До кожної треба стояти хвилин 40. Пробував дізнатися, в яку мені зайняти чергу. Ніхто не розумів. На листку написав потрібний напрямок і поїзд. За 40 хвилин виявилося, що каса обслуговує тільки пасажирів електричок.

У країні – найбільша у світі мережа швидкісних поїздів, найдинамічніше розбудовується. Їздять зі швидкістю 250–300 кілометрів на годину. Через усю країну – 1,9 тисячі кілометрів із Гуанчжоу до Пекіна – потяг їде 8 годин.

У парку "Гори Аватара" стоять величезні кам'яні стовпи заввишки до кілометра. Вони надихнули режисера Джеймса Кемерона створити подібні декорації для фільму "Аватар". Парків у Китаї – величезна кількість. Вхід у середньому коштує 10–15 доларів. На території треба за все доплачувати. Наприклад, за те, щоб побачити гарний краєвид.

"Дорога смерті" розташована на горі Хуашань. Це вузька дерев'яна стежка над 700-метровим проваллям. До скелі прибитий трос. Кріпишся до нього карабінами й ідеш.

У Китаї є 56 офіційно визнаних етнічних груп. Якщо вашої національності в списку немає, то пропонують пристати до однієї з визнаних. Так асимілюють автентичні народи.

Китай анексував Тибет 1959-го. Цій території зі своєю мовою, культурою, історією й традиціями понад 1300 років. Він не подібний до Китаю. Десь половина його – це Тибетський автономний округ, решта – розпорошені між сусідніми китайськими областями території. Щоб потрапити в автономний округ, потрібні спеціальний дозвіл, гід, транспорт і маршрут. Легше побувати в тибетських районах. Ми поїхали в провінцію Сичуань до тибетців-кхамів. Вони войовничі: їздять на конях або мотоциклах, полюють на звірів і вдягаються у шкури лисиць чи вовків. Візуально нагадують індіанців, але вищі. Середній зріст чоловіка становить 1,9 метра, жінки – 1,8. На фоні низеньких китайців здаються велетнями.

Під час церемонії ”небесного поховання” тибетці згодовують тіла померлих родичів стерв’ятникам. Буддисти вірять, що після смерті душа полишає тіло й переселяється в іншу істоту. Годівлю птахів вважають останнім добрим учинком покійника

майже 50 відсотків тибетців-кхамів – кочівники, 25 – монахи, решта – поліцейські. На кожному перехресті є блокпост – 20–30 автоматників і машини з водометами. Якщо бачать групу з двох-трьох осіб, кричать у мегафон, аби розійшлися. Займатися бізнесом мають право лише китайці. Місцеві можуть бути водіями таксі чи чорноробами.

Перший син у тибетців стає спадкоємцем маєтку, другий іде в монахи, третій живе зі старшим братом і його дружиною. Всі діти визнаються спільними, батьком вважається старший брат.

Зустрічали монахів, які знають англійську, слухають рок і джаз. Кожен вибирає щось одне, від чого має відмовитися, – від грошей або родини.

У Тибеті померлих не ховають у землю – вона кам'яниста і промерзла. Спалюють лише заможних людей. Дерева на висоті понад 4 тисячі метрів не ростуть, їх доводиться везти здалеку. Стали свідками "небесного поховання" – коли покійника згодовують птахам. Найближчі родичі розрізають або розрубують тіло. Стерв'ятники налітають і за кілька хвилин залишаються самі кістки. Рідні небіжчика розбивають їх молотами й змішують із кашею. Птахи виїдають усе до крихти. Буддисти вірять, що після смерті душа полишає тіло й переселяється в іншу істоту. Годівлю птахів вважають останнім добрим учинком покійника.

Сім разів зупиняв контроль на блокпостах, доки їхали до тибетського міста Ганзі. Записували дані, фотографували паспорти. Останній раз забрали у відділок. Зареєстрували й відвезли в готель. Наказали вранці залишити регіон. Поліцейський пояснив: "Заборону наклали, дбаючи про безпеку іноземців. Недавно в когось із туристів украли фотокамеру". Насправді причина інша. Неподалік розташована буддистська академія, в якій живуть 40 тисяч монахів. Влада вирішила, що це забагато. Хоче скоротити населення вдвічі. Збираються знести половину міста. Конфлікт триває півроку – з протестами й заворушеннями.

За 10 років чисельність середнього класу в країні виросла вдвічі – до 750 мільйонів осіб. Усі мають смартфони. Всюди можна розрахуватися телефоном через QR-код. Через мобільні додатки найбільшого банку можна замовити товари, послуги чи їжу на конкретну станцію руху поїзда.

У Китаї роблять не тільки дешеві неякісні товари. Випускають і багато класних товарів, але вони – дорогі.

Китайці гучно плямкають, коли їдять. Їжу беруть паличками, інколи – руками. Страви завжди свіжі. Їдять майже все: їжаків, котів, черепах, тарганів, змій, ящірок, коників-стрибунців. На базарах можна купити живність, яку одразу ж приготують. Коників-стрибунців вживають під пиво. Їх продають на кожному кроці, як у нас насіння. Насипають у пакети з-під газет.

Куштував "столітні яйця" – курячі яйця кладуть у суміш попелу з негашеним вапном і закопують у землю на кілька років. Так вони маринуються.