Одні з перших пологів були найважчі – тривали 18 годин

Перинатальних фотографів викликають на зйомки вночі

Фотоальбом першого року мого життя починається чорно-білою світлиною, зробленою одразу після народження. Це унікальний знімок. Одиниці дітей мого покоління мають такий. 1980 року доступ чоловіків до пологового будинку сприймали як нонсенс. Батько сказав медикам, що для газети терміново потрібен репортаж, і його пустили. У лікарні не зізнався, що народжує його дружина. А вже наступного дня в газеті надрукували моє фото.

Дитинство минуло в батькових фотолабораторіях. Здавалося фантастичним, як під дією реактивів з'являлося зображення. Вважала тата чарівником.

Часто з ним їздила на репортажі. Коли мені було років 8, наше містечко готувалося до святкування 300-річчя. Батькові треба було зробити фото для листівок. Для зйомок замовили літак-кукурудзник. Політ – то незабутні емоції. Зараз розумію, наскільки технічно важко якісно відзняти краєвиди з літака. По-перше, тоді знімали на плівку. По-друге, через трясучку складно спіймати фокус.

Мали їхати на відпочинок, але в батька не вийшло. Фотоапарат доручив мені 12-річній. Знімки були непогані.

 

Любила фотографувати й мала відчуття кадру. Але не думала, що займатимуся цим професійно. З 6 років ходила на класичний балет. Щодня тренувалася по 4 години. З танцями планувала пов'язати майбутнє. Після дев'ятого класу готувалася вступити до хореографічного училища. А в останній момент подруга переконала обрати, як і вона, банківську справу. Не уявляла, що це таке, але погодилася. У той момент зрадила мрію.

15 років працювала в інвестиційних і банківських установах. У 35 років їхала в офіс і зрозуміла: щось роблю не так, потрібні зміни.

Надихнулася фото новонароджених австралійки Анни Ґеддес. Дивилася й не розуміла, як можна так гарно зняти. Почала спілкуватися з іншими фотографами, ходити на виставки, знімати дітей друзів і знайомих. Закохалася в це ремесло.

Зйомка новонароджених – один із найважчих жанрів фотографії. Неправда, що діти в перший місяць життя лише сплять. Вони по-різному поводяться. Процес може тривати від 4 до 8 годин. Роблю щонайменше 300–400 кадрів, із них вибираю до 40 вдалих.

Із новонародженими треба знати, як безпечно покласти ручку чи ніжку, повернути голівку.

Моїм першим проєктом із перинатальної зйомки були пологи сестри. Тоді не вдалося втілити все так, як хотіла. Було багато технічних помилок. Але я не зупинилася. Вивчала роботи американських і європейських майстрів. В Україні не було з ким порадитися.

Не знала, як домовлятися в пологових будинках. Працівники одного обурилися, що я знімаю. Пояснила, що не роблю анатомічної зйомки чи протокольної частини пологів. Ловлю емоції та відображаю процес приходу нової душі у світ. Тепер зі мною рахуються. Не соромлюся заявляти, що я – основоположниця перинатальної фотографії в Україні.

2016-го виповнилося 20 років із дня смерті батька. В рідному місті організувала вечір пам'яті і благодійну виставку його робіт "Драбів в обличчях". Того дня було постійне відчуття присутності тата. Згодом приснився і подякував за виставку. Сказав, що все роблю правильно і маю рухатися далі.

Спочатку запрошувала сім'ї на безкоштовні зйомки. Одні з перших пологів були найважчими – тривали 18 годин.

Якщо знімкую кесарів розтин, напередодні повинна обговорити свою присутність в операційній. Ніхто, крім медичного персоналу, не має права ступати у стерильну зону. Це треба враховувати, щоб вдало побудувати кадр.

 

Проводжу майстер-класи. Наголошую, що фотограф, який учора працював на весіллі, а сьогодні прийшов на пологи, може не зловити тих кадрів, на які чекає сім'я.

Знімати пологи можуть не всі. Необхідно мати любов до жінки та процесу народження.

Один фотограф звернувся по консультацію – теж хотів займатися перинатальною зйомкою. Було цікаво почути думку чоловіка про пологи. Зрозуміла, що в нього нічого не вийде. Бо на першому місці був заробіток.

Перинатальна зйомка недешева. Клієнтам даю розстрочку – можуть оплачувати послугу протягом трьох місяців.

Українські жінки погано підготовлені до пологів емоційно. Багато балачок, що це жахливо та боляче. Коли сім'я приїздить до мене домовитися про зйомку, в очах майбутніх матерів бачу страх. Кажу жінці, що вона повинна довіритися собі, власному тілу. Можу порекомендувати перинатального психолога.

Маю набір обов'язкових кадрів: перші секунди життя, заміри та зважування малюка. Але сценарій пологів різний, він змінюється і виходить унікальний продукт.

Перед пологами майбутні матері хвилюються, який вигляд матимуть на світлинах. Та жодна жінка не сказала, що вийшла погано. Плачуть, коли отримують фотографії.

Помічаю, як змінюється погляд жінки з появою ­малюка. Це фантастичне перевтілення.

ІЗ народження власного сина є один кадр – коли його поклали мені на груди. 12 років тому в Україні навіть не чули про перинатальну зйомку.

Майже завжди викликають вночі. Пояснити, чому пологи починаються в цей час, не може жоден професор. Сходяться на думці, що тоді виділяється більше гормону окситоцину і він запускає жіночий організм. Позавчора виїхала о третій ночі, додому повернулася о 12:00.

На пологах намагаюся не хвилюватися, адже будь-які емоції передаються простору.

Ніколи не беру обов'язків акушерки чи доули. Але можу підбадьорити породіллю. Пам'ятаю, як родова бригада ще не прийшла, а в жінки почалася паніка. Вона кричала, щоб їй зробили кесарів розтин, витягли з неї дитину. Крім мене, поряд нікого не було. Намочила ганчірку холодною водою й поклала їй на лоба. Взяла за руки, дивлячись в очі, й наказала: "Ти маєш заспокоїтися. Зробиш усе правильно. Слухай своє тіло – і за 20 хвилин побачиш донечку". Жінка легко народила.

На місяць беру не більш як чотири-сім зйомок. Дати можуть коливатися, тому важливо, щоб не було накладок. Був випадок, коли відзняла двоє пологів за ніч. Добре, що все відбувалося в одній лікарні й навіть на одному поверсі. Не хочу, щоб ще повторилося. Це важко.

В однієї клієнтки були передчасні та стрімкі пологи. Щойно прибула на зйомки, вже зібралася бригада. Породілля з крісла кричала: "Юлю, ми тільки на тебе чекали!"

У момент народження дитини плачу від щастя. Можливо, колись напишу книжку про те, як я зустрічала нових людей. Вдячна родинам, які впускають мене у своє життя.

×