У кожному шкільному класі є спальне місце
Бабуся по матері переїхала в Горлівку з Росії. Працювала в дієтичний їдальні. Спочатку офіціанткою, потім завідувачем виробництва – тоді це було престижно. Вона й дід були кухарями. Я постійно "варилася" в цьому і теж полюбила кулінарію.
Цікавилася медициною та біологією. Вступила в медичний коледж. Це визначило сферу моєї діяльності, адже дієтологія пов'язана з медициною. Допомагаю людям перебудувати спосіб життя.
Через зовнішність опинялася в центрі уваги. Це складно. Не маєш права на помилку, бо це всі помітять.
За колір шкіри мене ніхто не тероризував. Але однокласники, слухаючи своїх батьків, пліткували, що я прийомна. Коли кудись приходили з батьками, завжди чула: "Яка красива дівчинка". Уваги було забагато. Хлопці надокучали. Усіх цікавило, яке на дотик моє волосся. Дратувало, коли лізли до нього, а вже потім питали, чи можна.
В Англії через інтернет познайомилася з дівчиною, яка теж із Донбасу. Виявилося, вона знала про мене з дитинства. Така інформація зносить дах.
В університеті вчилося мало кольорових людей, не мала серед кого загубитися. Часто передавали, де, коли і з ким мене бачили. Незручно почуваєшся, коли за тобою стежать.
Усі запитують, звідки я і хто мій справжній батько. Та мені немає чого розповісти. Мої батьки – білі. Генетичний тест показав, що маю предків з Африки. Був час, коли вигадувала нісенітниці, щоб відчепилися. Наприклад, що батьки поїхали в Африку з волонтерською місією. Врятували дитину вождя, а він на знак вдячності подарував їм дівчинку – мене. Всі вірили, бо не думали, що людина з такою зовнішністю може мати просту історію.
У 19 років дізналася, що в мене цукровий діабет. Приїхала додому на вихідні. Батьки робили ремонт. Я захотіла допомогти, але не могла навіть руки підійняти – така була слабкість. Бабуся вмовила показатися лікарю. Одразу почала приймати інсулін.
Хвороба змінила моє життя. Треба було весь час міряти рівень цукру, мати шприц. Важко було усвідомити, що це на все життя. Намагалася знайти в цій історії щось хороше. Подумала: не буде зайвої ваги, завжди матиму гарну фігуру.
Що діабетикам не можна їсти солодкого – це міф. Навпаки, доводиться носити солодощі і їсти навіть тоді, коли не хочеться. У діабетиків рівень цукру не лише підвищується, а й стрімко падає.
іЗ чоловіком познайомилися через інтернет. Я болісно переживала розрив попередніх стосунків. З Олександром спілкувалися як друзі. Зачепив інтелектом. Коли прогулювалися, він показував і розповідав про сузір'я. Розуміла, що нам завжди буде про що говорити. Крім того, він круто танцює, багато років займався бальними. Інколи прошу його включити музику і потанцювати зі мною.
Коли зустрічалися, він разом із моїми батьками купив для мене інсулінову помпу (прилад для введення інсуліну. – Країна). Такий подарунок був рівноцінний прикрасі з діамантом. Зрозуміла, що значу для нього багато, а труднощі його не лякають.
Коли завагітніла, довелося ретельніше стежити за харчуванням, читати етикетки і зважувати страви до грама. Медики відмовляли народжувати. Чоловік знайшов таких, що погодилися вести вагітність. Мені робили кесарів розтин, тому чоловік першим побачив сина. Малюка на годину поклали йому на груди.
У Лондон переїхали два роки тому, Олександра запросили на роботу. Хвилювалася, бо багато наслухалася й начиталася в інтернеті: Англія холодна, люди непривітні, іноземців не люблять. Це неправда.
Лондон вразив яскравістю і чистотою. Трава зелена весь рік. Спочатку бачити стільки зелені серед зими було незвично. Тут багато кольорових людей, змішаних рас, культур і мов. Цікаво спостерігати за цим міксом.
Помешкання винаймаємо в будинку, де колись був Королівський арсенал, зберігалася зброя. Тут іноді проходять виставки військової техніки. Після великої київської квартири відчували дискомфорт. Гарно виглядають величезні напівовальні вікна, але через велику кількість секцій їх важко мити.
Договір оренди забороняє тримати в квартирі тварин. Раділи, коли завелася миша. В Англії вони живуть майже в усіх будинках. Наша шарудить у кутку, де складені стоси журналів.
Англійську вчила у школі, коледжі та університеті. Знала граматику, мала словниковий запас, але не могла використовувати. В Лондоні шокувала велика кількість акцентів – десятки суто англійських, а ще шотландський, ірландський та інші.
Система шкільної освіти в Лондоні лояльніша до дітей і вимогливіша до батьків. Якщо учень систематично спізнюється, їх можуть притягнути до кримінальної відповідальності за неналежне виконання своїх обов'язків. Найсуворіше покарання для дітей – відсторонення від навчання на кілька днів.
Відсоток відвідування лондонських шкіл високий. Минулого місяця був близько 96 відсотків. Діти хворіють, але планка для поняття "хвороба" завищена. Вважається неприпустимим залишати сина чи доньку вдома, якщо в неї тільки нежить чи кашель. Якщо має температуру, але нормально почувається, батьки повинні дати жарознижувальні ліки й вести на уроки. У кожному класі є спальне місце, де учень за потреби може відпочити. Якщо ж самопочуття погіршиться, батькам зателефонують і попросять забрати.
Є уроки з гендерної рівності та сексуального виховання. Недавно син сказав: "Якщо родина складається з двох тат, то це все одно сім'я".
Практики закривати навчальні заклади на карантин в Англії не існує. Епідемій грипу не буває, бо дітям безкоштовно роблять щеплення у школі.
Жорстка позиція стосовно булінгу. Якщо вчитель скаже, наприклад: "По голові себе постукай", то залишиться без роботи й матиме проблеми з працевлаштуванням.
Недавно розпочала кар'єру фотомоделі. У Лондоні цим можна займатися в будь-якому віці і з будь-якою зовнішністю. Але потребує часу – відсилати фото, проходити співбесіди, фотосесії, кастинги, шукати агентства в інтернеті й перевіряти, чи це не аферисти. Лише після цього почнуть надходити пропозиції.
4 
35413
Коментарі