Вісім років жила в інтернаті. Нас одразу поставили до станка. Плечі повинні бути розкриті, живіт підтягнутий. Буває, ледве тримаєшся на ногах, а педагог неспішно ходить, виправляє по одному весь клас: у когось дупа стирчить, у когось - лопатки.

Температура, нежить, кашель, тремтять ноги - глядач цього не побачить, ми беремо експресією.

Партнер упустив мене на репетиції перед виставою "Дон Кіхот". Підкидає мене в повітря, зашпортується, у нього ноги розходяться - і падає. Я зверху лечу. Він устиг підповзти під мене, щоб я м'якіше приземлилася.

Вистава "Майстер і Маргарита" притягує до себе містичні речі. Бігла за куліси, необережно стала на якусь палицю й упала навзнак. Обідрала всю ногу. Дмухаю на неї, з носа тече, і на ходу втискуюся в пачку. За 2 хвилини знову танцювала на сцені. У цьому ж балеті іншим разом партнер сильно мене кинув - так, що м'язи затиснули ребра. Мене заціпило, дихати не можу. Педагог потім казала: "Ти так увійшла в образ! У тебе сьогодні був особливий біль в очах".

Температура, нежить, кашель, тремтять ноги - глядач цього не побачить, ми беремо експресією

Буває, балерина ламається на сцені - якщо підвернула ногу чи затисла м'яз. Доповзає до куліс, оркестр дограє і закриває номер. Далі партнер може трохи потанцювати сам, доки партнерці не знайдуть заміну. Якщо нема ким замінити - скасовуємо рухи й варіації. Хтось біжить в оркестрову яму й переказує, що певні уривки треба пропустити.  Глядачу ж не скажеш: спасибі, до побачення.

Якось випадково заїхала в театр, коли балерина зламалася. Мене одягнули, і я танцювала Сільфіду.

Чоловіки в балеті мають бути сильними: їм доводиться піднімати танцівниць. Якщо партнер випив - руки тремтять. Тоді боюся, щоб мене не впустив. Траплялося, кручу фуете (багаторазовий оберт навколо себе на однй нозі. - "Країна"), відчуваю, що партнер хилить мене вбік. Партнером теж треба народитися.

Сцена Нацопери дуже підступна тим, що похила. Для глядача це красиво, а для нас небезпечно - як на гірці стоїш.

Якось хлопець дуже невдало впав - розсік голову, мав струс мозку. Під час вистави постійно присутні хірург і масажисти. На сцені забуваю, що болить голова чи стрибає тиск. Ми так натренували своє тіло, що можемо перенапружитися й не відчути.

Переодягатися між актами допомагають костюмери. Можу встигнути за хвилину. У нас всі костюми на гачках: кожен треба застібнути, зав'язати і зашити. Якщо партнер, не дай Бог, на підтримці потрапить пальцем між гачків - тоді не зашитий костюм може розлетітися на сцені.

Коли одягаю пачку перед виставою, вона дуже стягує. Але в міру того, як пітнієш під час танцю, зволожується і дихати стає легше. Найкомфортніше почуваюся в костюмі Кармен - він розтягується, як еластичний біфлексовий купальник. У пачки основа тверда: коли нахиляєшся, тканина врізається в тіло. Дуже зручно в бюстгальтері Шахеризади.

Зараз танцюємо переважно в американських пуантах. Їх вистачає на довше, ніж російських - по півроку можна користуватися. Я зараз працюю в московських "Майя". Театр закуповує, а раніше купували самі. Американські пуанти дорогі - 100 доларів. На кожну виставу маю по одній чи дві пари.

У "Лебединому озері" чи "Корсарі", де треба крутити фуете, необхідні твердіші пуанти. Інакше під кінець дуже болітимуть пальці. А на "Кармен" чи "Сільфіду" беремо м'які.

Кожен намагається пом'якшити пуанти всередині, як може. Комусь достатньо серветки - нею замотують конвертиком усі пальці. Я пакую в тоненькі поролонові вкладки. Замотую в лейкопластир кожен палець, бо стираються до мозолів. Пуанти бувають дуже жорсткі. Їх перед репетицією навіть молотком розбиваю. Хтось зовсім не заклеює пальці, хтось прокладає між ними вату - залежно від шкіри. Найскладніше стояти, вважають, у другому акті "Лебединого озера", в адажіо: там майже весь час доводиться танцювати на лівій нозі.

Дехто танцює на п'ятому місяці вагітності. Я пішла зі сцени на першому. У зал повернулася за місяць після пологів

Чоловік з місця може стрибнути на висоту рояля. Якість стрибка визначається не висотою, а легкістю й летючістю.

Балерина може бути візуально худа, але кістки мати важкі. А буває огрядніша, та рухається дуже легко.

За день встигаю тільки випити чаю, шматочок шоколадки перехопити. Беру з собою яблуко. Вдома можу поїсти суп. До тортів байдужа.

Маю свої прикмети. Коли йду з гримувальної на сцену, намагаюся не повертатися. Як щось забула - прошу костюмера чи подругу. Перед виходом стежу, щоб ніхто на перебіг мені дорогу. Якщо, зашиваючи на тобі пачку, костюмер ненавмисно вколе голкою, - до успіху.

Коли виходжу танцювати, промацую поглядом зал, знаходжу чиїсь добрі очі й намагаюся дивитися тільки в них.

Наші гардеробниці завжди дивляться вистави.

Балерини рідко здружуються. Молоді й заслужені артистки на нас, старших, дивляться скоса: коли ви вже підете, я теж хочу танцювати. В балеті багато незадоволених, бо кожен хоче бути солістом. На пенсію йдуть у 38 років. Але я маю ще сили й бажання, тому продовжую. Паралельно навчаю дівчаток.

Прима повинна мати шарм, індивідуальність. Це видно з першого погляду: в ній щось є. Були у нас танцівниці, які мали чудову техніку, танцювали грамотно, усміхалися, а дивишся - сумно стає.

На сцені я інша, ніж у житті, де мене можна не помітити. На мені не написано, що я - народна артистка.

У партнерів не закохуюся. Балет - не Голлівуд. Після вистави - спасибі, до побачення. Можемо як колеги посидіти в буфеті. Послухайте нас збоку на репетиції: "Вистав стегно!", "Куди провалилася грудна клітка?" Яке там кохання! Раз партнер не міг налаштуватися, я порадила: "Уяви замість мене когось іншого".

Раніше балерини не поспішали народжувати дітей, намагалися довше потанцювати. Після пологів невідомо яка буде форма. Зараз дівчата раніше йдуть у декрет. Зрозуміли, що кар'єра материнству не має перешкоджати. Я народила доньку в 34 роки. Дехто танцює на п'ятому місяці вагітності. Я пішла зі сцени на першому, щойно дізналася. У зал повернулася за місяць після пологів. За три танцювала "Кармен".

×