Омонівців і спецназівців у Білорусі змушують читати "Князя" Макіавеллі
Франак Вячорка чотири тижні тому переїхав із Мінська до Києва після арештів кількох друзів і колег. Працює над білоруськими медіапроєктами, консультує українські видання з Харкова і Кропивницького.
Зустрічаємося в кафе "Друзі" на Андріївському узвозі у столиці. Кілька хвилин поспіхом ходить туди-сюди, не одразу знаходить вхід. Замовляє сніданок із сосисками, томатами і картоплею, каву – флет-вайт. Каже, почувається невиспаним, але бадьорим – усю ніч стежив і поширював інформацію про багатотисячний протест. Він відбувся напередодні розмови 30 липня в Мінську на підтримку опозиційної кандидатки у президенти Білорусі Світлани Тихановської. Вибори заплановані на 9 серпня.
Спілкуємося українською.
Як вам жилося в Білорусі?
– Я жив навпроти КГБ у Мінську. На тому будинку селяться якісь шалені чайки. Щовечора прилітають тисячі і всю ніч верещать. Спав із берушами. Та загалом у Мінську комфортно, але дорого. Жити, мабуть, удвічі дорожче, ніж у Києві.
Коли ставало небезпечно через мою діяльність, виїжджав. Останніми роками навчався у США, Польщі, працював у Празі, на Радіо Свобода. Але ніколи не відчував, що я не живу в Білорусі. Все моє життя, проєкти, друзі – там.
Я на радарі КДБ з дитинства, проходжу як головний терорист.
Радикальніше боролися з вами?
– Півтора року відслужив у війську. Усіх лідерів молодіжних організацій забрали одного дня 2010-го. Це була спецоперація. Служба безпеки забрала у військкомат. В армії ти або співпрацюєш, стукаєш на друзів, вислужуєшся – тоді маєш краще життя, дають лички сержанта, окрему кімнату, інтернет. Або тебе дрючать, гноять у нарядах. Я пішов другим шляхом.
Усі можливі форми репресій Білорусі я знаю. Кілька разів сидів у в'язниці. Адміністративний арешт – це клас. Сидять усі свої. Ти можеш почитати, відпочити.
У війська і в'язниці завдання – зламати. Більшість білоруських політичних в'язнів після тюрми або залишили політичну і громадську діяльність, або ставали менш активними.
Зараз лідерів знищать або змусять виїхати. Кандидаток у президенти лякають, що заберуть дітей у дитбудинок. Так робили 2010 року, коли посадили журналістку Ірину Халіп і її чоловіка Андрія Саннікова, колишнього кандидата у президенти, а їхнього сина забрали в сиротинець.
Лукашенко недооцінив жінок?
– У Білорусі відбувається революція жінок, які не були помітними, але завжди вирішували. За кожною кампанією, ініціативою стояло їх багато – крутих, розумних, креативних. Тепер вийшли на перший план.
Але ж вони говорять, що не хочуть влади, а роблять це для своїх чоловіків, яких не допустили до виборів.
– Бо суспільство загалом консервативне. Тому Світлана Тихановська (кандидатка у президенти, дружина блогера Сергія Тихановського, якого арештували і не допустили до президентської кампанії. За ґрати потрапив і Віктор Бабарико, колишній голова Белгазпромбанку, за звинуваченням у фінансових махінаціях. На колишнього дипломата, бізнесмена Валерія Цепкала з'явився компромат. Світлана Тихановська, Марія Колесникова – представниця штабу Віктора Бабарика і Вероніка Цепкало, дружина бізнесмена Цепкала, об'єдналися в один штаб, опозиційний до президента Олександра Лукашенка, який перебуває при владі в Білорусі 26 років. – Країна) казала, що мріє провести вільні вибори і повернутися смажити котлети. Ще не прийшов час, коли суспільство мислитиме в європейських і ліберальних категоріях.
Тихановська може бути альтернативою Лукашенку?
– Світлана не переможе на виборах, бо їх немає. Потрібна, щоб персоналізувати альтернативу – всіх, хто проти Лукашенка. У неї мінімум конкретики і це всіх влаштовує. Люди ходитимуть на площу не за Тихановську, а проти Лукашенка.
Політичні партії змаргіналізовані. Щойно будуть вільні парламентські чи президентські вибори, з'являться 500 політичних сил. Піде кожен, хто за часів Лукашенка сидів і боявся. Тому я не переживав би, що не буде альтернативи.
Але коли це може статися?
– Усе має вирішитися цього року. Найімовірніше, це не буде українського сценарію довгої революції мільйонів. Білоруський протест 2010-го стух за шість днів. Його розігнали, збили хвилю.
У четвер вийшли 50 тисяч людей. Були і міліціянти, і чиновники, КГБшники не по формі, люди з теперішньої еліти, що підтримують протести. Не лише опозиціонери. Ведучі телеканалів почали заявляти публічно, що вони проти Лукашенка. Ще три тижні тому працювали на пропагандистських державних каналах, а в четвер – вели мітинг. Та, щоб відбулися зміни, треба, аби люди довго стояли на площі, як на Майдані.
І щоб їх підтримали еліти?
– Зараз немає конкретної особи чи групи. Лукашенко чиновникам що пів року змінює посади, аби людина не могла наростити свою команду. Але кожного тримає при годівниці. Валерій Цепкало (кандидат у президенти, якому відмовили в реєстрації. Був першим заступником міністра закордонних справ Білорусі, Надзвичайним і Повноважним послом Республіки Білорусь у Сполучених Штатах Америки і в Мексиці, у 2005–2017 роках – директор парку високих технологій. – Країна) випав із кормушки, його це образило. Пішов у кандидати і мав 10 відсотків підтримки. Коли людина відходить від годівниці, то стає опозиціонером автоматично. Лукашенко намагається не втрачати особливо тих, хто багато знає.
Діє наче за Макіавеллі.
– До речі, омонівців і спецназівців змушують читати "Князя" Макіавеллі. Вони дивляться: так, я служу повелителю, в мене є місія. Президент збудував ідеальну державу за Макіавеллі, де є правитель-володар.
Олександр Лукашенко використовує соцмережі, як український президент Володимир Зеленський торік?
– Погано працює з цим. Багато інвестував у телебачення. Але в Білорусі воно не стало таким важливим, як в Україні. Майже 85 відсотків білорусів мають доступ до інтернету. В Україні – близько 70.
Зараз усе працює через Telegram i YouТube. Влада спробувала в четвер заблокувати Telegram. Тестують обладнання, щоб перекрити інтернет 9 серпня, у день виборів президента.
О, моє повідомлення у Twitter поширив Дональд Туск, – Франак заглядає в телефон. Протягом розмови на його мобільний постійно приходять сповіщення та дзвінки. Намагається не відволікатися.
Чому в Білорусі вплив телебачення не такий значний, як у Росії чи Україні?
– У Білорусі все не так. Вона не подібна до жодної пострадянської країни. Не пройшла до кінця пострадянської трансформації, як почалася приватизація. Прийшов Лукашенко – скасував її у 1995–1997 роках. Більшість підприємств залишилися в руках держави. Зараз відбувається запізнена приватизація і лібералізація економіки та суспільства.
Мінуси – ми втратили час. Але можемо не повторювати помилки України чи Росії з олігархами. Вони не змогли сформуватися, приватизацію зупинили до концентрації капіталів у руках кількох людей. У нас немає поділу на схід і захід, немає конфесійного конфлікту, всі вживаються.
Тому, коли реформи почнуться, вони підуть плавно. У сенсі євроінтеграції в нас не буде жодних проблем. Білоруська ментальність спокійна, гнучка. Якщо доведеться пристосуватися до європейських правил, законів – легко.
Через цю рису люди раніше не надто підтримували протести? Чи Лукашенко їх влаштовував?
– Він зміг сконсолідувати силу. У нього – міліція, військо, КГБ. Це завжди було фактором стримування. Люди бояться.
Білоруси не приймають ґвалту в будь-якій формі. Українці готові ризикувати, в рази активніші, агресивніші, вибухові. Білоруси швидше відійдуть, перечекають. Вони чекали, коли Лукашенко постаріє. І він утратив контроль, легітимність, розум і відчуття політики.
По-друге, багато хто втратив близьких через коронавірус.
Як він змінив життя країни?
– Став найважливішим каталізатором. Недостатня реакція влади була доказом, що вона не перейматиметься життям білорусів. Для багатьох це зміна всього традиційного ладу. Люди все життя голосували за Лукашенка, а тут їхні рідні помирають, і влада каже: "Лечись водкой". Президент заборонив санітайзери у школах, бо вони шкодять шкірі, вимагав, щоб люди ходили на роботу. Це стало поворотом.
На протестах кажуть: якби не коронавірус, я не прийшов би. Лукашенко це недооцінив. А вірус у березні розрісся в селах. Одна річ, коли хворіє 1 відсоток населення в Мінську, а інша – 70 процентів села за тиждень занедужують. Лікарі хворіють, аптека і шпиталь сусідній – теж, паралізується інфраструктура.
Рівень потреб піраміди Маслоу одразу знижується до найнижчого щабля – безпеки. Лукашенко створював багато років ілюзію безпеки, а коронавірус її розбив.
Раніше він постійно говорив про особливий шлях Білорусі як безпечного острівка зі своїм порядком.
– Стабільність, мир, спокій – частина концепції Лукашенка. Потім він казав, що завдяки йому немає війни. Тут допомогла Україна, в якій Майдани і протистояння з Росією.
Білоруси набагато більше стежать за Україною, ніж українці за Білоруссю. Ви впевнені, що в нас рай.
Хороші дороги, чисто і згущонка.
– Чистота і дороги – феномен, не пов'язаний із Лукашенком. Так було завжди.
Не через штрафи?
– Білорусь – це східноєвропейські німці. Може бути одностороння вуличка, жодна машина не їде протягом години, а люди чекають на зелене світло. Я такого не зустрічав ні в Польщі, ні Литві, ні Україні.
Білорусь – це балто-слов'янська нація, тихіша, обережніша, дисциплінована. Половина географічних назв – балтійські. Литва за настроєм, характером – копія білорусів. Українці теж близькі, мови найближчі, хоча характер інший.
Білорусь – це болотяна країна. Активно розвивається болотний туризм. Мандрівники їдуть із-за кордону на тури: життя на болотах. Є спеціальні болотоходи, що їздять по воді метрової глибини. Техніка, лижі, нові готелі. На болотах живе неймовірна кількість унікальних для Європи птахів. Екосистема не подібна до жодної іншої країни. Болото – це національний бренд і символ культури. Ми партизани, лісові й болотяні браття.
На цій ментальності грає Лукашенко. Він каже: я залишу чистоту, порядок і мир, а ви мене не чіпайте. Багато років був такий суспільний договір. За останні 25 років він ламався кілька разів. 2011-го його рейтинг був 20 відсотків, зараз – до 25. Це було після виборів 2010 року, економічна криза, вибух у метро в Мінську, масові мовчазні протести. Люди виходили на вулицю і мовчали – їх забирала міліція. Але ніколи це порушення суспільного договору не накладалося на виборчу кампанію.
Білоруси тяжіють до Заходу чи до Росії?
– Білоруси – і з тими, і з тими. Феномен громадської думки – всі відповіді двоїсті, в кожному питанні. Водночас можуть бути за союз із Росією і за вступ до Євросоюзу. Не вибирають з-поміж. Хочуть і демократію, і трошки диктатуру. Який прапор, червоно-зелений, радянський, чи червоно-білий? І той, і той. Це в якомусь розумінні буддизм і спроба всім догодити.
Світлана Тихановська недавно заявила, що вона проти союзу з Росією. Такого досі не казав жоден опозиційний кандидат. Може, не подумала. Але це сильне твердження, це значить – скасувати всі договори.
Франак добре говорить українською, використовує сленгові слова. У вимові чується лише легкий м'який акцент.
Де вивчили українську мову?
– Не вчив. Працював на Радіо Свобода у Празі, українська редакція була на тому ж поверсі. Одна журналістка мене тероризувала, що мій батько говорить українською, а я не вмію. Довелося. А потім пішло-поїхало, дівчина-українка сподобалася.
Однак України в моєму житті, майже не було до Майдану. Після 2014 року її стало багато. Білоруська й українська схожі – словотворення, інтонації, лексика. Також музика має велике значення. Українська рок-сцена – можливо, найкраща в Європі. "Воплі Відоплясова", "Скрябін", "Океан Ельзи", "Скай" – для всього регіону це було відкриття. У Білорусі слухають більше українську музику, ніж білоруську.
Чому білоруси так мало спілкуються своєю мовою?
– Білорусь була найзрусифікованіша в Радянському Союзі. У 1920-х у Мінську були чотири офіційних мови: польська, російська, білоруська й ідиш. Усі вивіски виготовляли ними. Багато хто знав їх усі. Потім почалася русифікація. Із 90 відсотків білоруських шкіл залишилися 2–3.
Коли 1994 року Лукашенко прийшов до влади, мова трохи відновилася. Але він почав чергову кампанію проти білоруської. Усе діловодство перевели на російську. Планував відродити Радянський Союз, сподівався, що Єльцин його призначить наступником замість Путіна. Білоруську й російську максимально уніфікував.
Лукашенко не сприймав Білорусі серйозно. Вся його політика до 2000-х працювала на росіян, тому він досі популярний там. Але потім почав працювати на свою білоруську репутацію, але країна вже була зрусифікована.
Чергова хвиля відродження білоруської відбулася після Майдану в Україні, люди почали тягнутися до свого коріння. Україна надихнула протестами, вишиванками, мовою. Білоруська стала модною, її вдалося повернути в масовий вжиток. Телебачення і всі державні проєкти – російськомовні. Національне опитування у квітні показало, що 90 відсотків знають білоруську мову, але спілкуються щодня від 2 до 4 процентів.
Усі міжнародні бренди стараються робити рекламу білоруською. Мова отримала репутацію люксу, сучасності, елітарності. Якщо хочеш бути крутим і робити іміджеві речі – годинники, дорогі машини, – робиш білоруською. Мобільні оператори створюють промокампанії: ми говоримо білоруською. Це комерційно вигідно, бо привертає увагу.
Тихановська у виборчій кампанії користується більше російською, за що її команду почали критикувати. Тепер кожен протест починається білоруськомовними привітаннями.
Яка мова у вашому оточенні?
– У мене білоруськомовна родина. Тато відновлював білоруський правопис, кодифікував Тарашкєвіцу (класичний дорадянський правопис білоруської мови. – Країна) у 1990-х.
Під Мінськом затримали бійців російської приватної військової компанії Вагнера. Чи є небезпека, що біля кордонів опиняться російські танки?
– Росія навчена Україною, що танки – супердорого, небезпечно й наслідки набагато гірші. Хоче інтегрувати Білорусь без війни і "зелених чоловічків". Вони вже змусили Лукашенка підписати 30 дорожніх карт. Спільна митниця, фінансовий і документообіг, частина військова, спільна валюта з 2022 року, парламент. Залишився лише формальний політичний статус Білорусі. Ніхто не знає, що в цьому документі 31-м пунктом, і Лукашенко ще не підписав, але начебто він вирішальний для білоруського суверенітету.
Росія хоче ослабити Лукашенка, зробити залежним, маріонеткою. Але вона боїться його скидати. Тому ця народна революція – не у планах Кремля.
Рука Москви була тут на кожних виборах. Опозиція їздила туди радитися і шукати союзників. Але це 2006 рік, тоді не було Криму, окупації Росією чужих територій. Тоді могли заручитися підтримкою, щоб скинути Лукашенка. Але нинішній рух – не продукт Москви. Оточення Тихановської – це студенти, випускники західних університетів, брали участь у різних акціях опозиції. Роблять цю кампанію технологічно і сучасно.
Про інтеграцію з Росією в медіа пишуть мало.
– Це добрий піар. Якщо одразу підписати документ, буде шок і протест. Тому розтягують на роки. Маленькими рішеннями інкорпорують Білорусь у Росію. Кілька днів тому була інформація, що росіяни хочуть, аби білоруси оформляли якісь платіжки за їхніми стандартами. Це наче таке дрібне, але потім повернутися назад буде неможливо.
Як білоруське суспільство ставиться до зближення з Росією?
– Люди хочуть дружити з усіма. Національний консенсус – нейтралітет. Він у програмі кожного кандидата. Але протести у грудні почалися проти підписання дорожніх карт інтеграції з Росією.
Москва давно готувала Лукашенка під цей план, жодна інша людина не зможе його втілити. Революція похе… ить ці перспективи, буде перегляд усієї системи. Для Росії це страшний сон.
Наскільки протести підтримують регіони?
– Мінськ – центр. Також найбільші протести у Бресті та Гомелі. Сумарно можуть мати 200–300 тисяч людей. У Бресті останніми роками виходили на вулицю проти хімічного заводу, люди зорганізовані. Гомель – найбільше місто після Мінська, промисловий центр. Область багата – нафтопереробка, хімія. З Гомеля походить і Сергій Тихановський. Ці міста будуть найважливішими центрами, але 9 серпня люди виходитимуть всюди. Це відчувається по розмовах у чатах.
Владі складно знайти винуватого. Живих партій не залишилося. Лише екологічні, жіночі організації, освітні центри. Вони не заважають і не лякають, бо поза політикою. Наприклад, організація захисту птахів батьківщини об'єднує тисячі молодих людей, у них є організаційні навички. Певен, що більшість виходять на площу. Або велосипедний рух. Має тисячі учасників. Щодня організовують протести. Неважливо, яка мета твоєї організації, це може слугувати інфраструктурою для політичного протесту.
Це низовинний протест? Неполітичні люди, що мають політичні вимоги.
– Це нові люди, які ніколи не брали участі у протестах. Необов'язково молоді. 30 липня в Мінську були чиновники, літні жінки, молодь. Їх нічого не поєднує, тільки – виступ проти Лукашенка. Він втомив усіх.
Раніше регіони були за нього, коли Мінськ протестував. Але за останні кілька років президент вбухував гроші у Мінськ, а регіони потерпали від бідності, тому зараз там підтримка навіть менша, ніж у столиці. Лікарі та вчителі в регіонах були його опорою. Тепер розчарувалися в системі. Багато хто з виборчих комісій зливатиме справжні результати голосування.
Може бути український варіант, коли в місті розгортається постійний маленький протест, а потім збільшується. Або гонконзький: немає фіксованого місця збору, просто люди гуляють містом. Напевно, інтернет буде вимкнено, може, навіть електрика. Без мережі можна тримати країну максимум тиждень. Бо потім економіка зупиняється. Так робили шат-даун Іран і Туреччина.
Завдання пережити тиждень?
– Завдання для Лукашенка. Якщо люди протримаються, це буде ознакою перемоги. Тому його мета – брутальна зачистка в першу ж секунду. Можуть запровадити комендантську годину, заблокувати місто. Вже ставлять контрольно-пропускні пункти на в'їзді в Мінськ. Поставили контроль на кордоні з Росією. Закриють країну.
Росія може прийти на поміч Лукашенку?
– Може прийти, допомогти і залишитися. Це момент виживання для всіх, і демократичного руху, і Лукашенка. Він будує військовий режим. Призначив міністрами старших офіцерів КГБ чи армії. Державою керують найлояльніші військові.
Останнього тижня президент не вилазить із казарм, боїться зради всередині системи, хоче заручитися максимальною підтримкою. Не розраховує ні на народ, ні на популізм, а лише на лояльність силових структур. Та, навіть якщо збудує хунту, вона довго не проживе. Її складно створити в центрі Європи, коли треба з усіма торгувати і співпрацювати. Це означатиме тотальну ізоляцію, бідність. Але це єдиний варіант для його виживання.
Раніше були авторитарний популізм і підтримка більшості. Зараз він уже в тотальній меншості. Розраховувати на більшість, що носить його на руках, не зможе вже ніколи. Тому перебудовує систему в тоталітарну.
Подібна історія була з Чаушеску в середині 1980-х. Будував популярну автократію, а потім – мілітарний режим. І це закінчилося погано для нього.
Лукашенко розуміє, що кінець близький, але спробує пережити. Не хоче зійти лузером. Він мав шанс торік чи п'ять років тому віддати владу – і залишився б героєм. Але пішов на силовий сценарій.
Що для вас найбільша цінність у житті?
– Я живу Білоруссю. Немає нічого важливішого, ніж привести країну до свободи.
3 
35413
Коментарі