– Артемівськ має історичну назву Бахмут. Бере початок від річки Бахмутки. У XVI столітті вона була відома ще під назвами Махмутова чи Магмутова. Тобто назва тюркського походження – від якогось Махмута. Офіційна дата заснування – 1571 рік, коли на Сіверському Дінці з'явилася Бахмутівська сторожа – військовий підрозділ, щось типу прикордонників сьогодні. Саме по річці пролягав кордон із землями Кримського ханства
Наприкінці XVI століття, як в озерах знайшли сіль, тут з'явилося поселення солеварів. Сюди почали переселятися із сусіднього селища Тор, яке тепер називається Слов'янськ. Сіль возили на Гетьманщину і в Московію. Солеваріння протрималося тут до 1783 року. Тоді Російська імперія завоювала Крим і бахмутська сіль стала дорогою порівняно з перекопською. Соляна промисловість відродилася, коли знайшли підземні пласти в 1870-х. Тепер соляні шахти належать до об'єднання "Артемсіль" (дає понад 1/3 видобутку кам'яної солі в Україні. – "Країна").
За переписом 1897 року в Бахмуті понад 60% жителів розмовляли українською. Місто було повітовим центром Катеринославської губернії. (Катеринослав – назва Дніпропетровська до 1926 року. – "Країна").
Назва Артемівськ з'явилася 1924-го після смерті революціонера на прізвисько Артем. Насправді його звали Сергєєв Федір Андрійович. Він був головою Донецького губернського виконавчого комітету. А столиця губернії була тут, у Бахмуті. У місті він жив і працював з березня по травень 1919 року. 1921-го Артем очолював Всеросійську спілку робітників гірничої промисловості. Під час конгресу Комінтерну були влаштували випробування аеровагона (вагон із пропелером попереду. – "Країна"). На швидкості той зійшов із рейок. Артем і кілька людей загинули. Їх поховали в Москві на Красній площі. Радянській владі потрібні були символи. Найкраще для цього слугували померлі більшовики, бо від живих можна було очікувати невідомо чого. Вирішили вшанувати Артема – встановити йому в Бахмуті пам'ятник роботи київського скульптора Івана Кавалерідзе. При відкритті монумента в серпні 1924 року на 5-тисячному мітингу постановили перейменувати Бахмут на Артемівськ. Хоч у місті Артем був усього два місяці. Його син виховувався в родині Йосипа Сталіна. Закінчив військове училище. Дослужився до генерала. 1959 року відкривав новий пам'ятник батькові, який стоїть і досі.
1991-го, одночасно з референдумом про незалежність України, відбувся і місцевий – про повернення місту історичної назви. "За" проголосували 20%. У людей тут досі сильна ностальгія за СРСР – за автоматами з газованою водою, морозивом і ковбасою по 3,50 за кіло. Переламати ситуацію зможе тільки зміна поколінь.
У нас постійно була влада однієї партії: спершу – комуністів, потім прийшли "регіонали". Знову зазвучало, що маємо свою донбаську ідентичність. Це успадковано від радянських часів: ми – шахтарський край, індустріальна кузня. На якийсь час воно зникло в 1990-х. А коли в регіоні почала формуватися нова політична еліта, вона взяла на озброєння цю фікцію. Набір місцевих штампів – пишання заводами й шахтами, Донецьком, який перебудували за часів Ахметова, балетом, Сергієм Бубкою. І до цього всього – трохи бандитського шарму.
8 
35413
Коментарі