Вікторія Байбуза посивіла за ніч після загибелі чоловіка
Ніколи не хотіла бути лікарем, бо бачила це життя зсередини. Батько – хірург, працював стоматологом у колонії, мама – у військовому госпіталі. Їх могли викликати посеред ночі. У тата пальці були попечені ліками. Квартиру можна було знайти за специфічним стоматологічним запахом.
У дитинстві заявляла, що буду Любов'ю Орловою. Дуже любила дивитися фільми з її участю. Вони музикальні, прості для розуміння. Але Орлова відійшла на другий план, коли побувала в театрі. Він зачарував – таємничістю, шерехом завіси, запахом гримерок. Я потрапила до драматичного гуртка і мені це сподобалося: бути на сцені, переодягатися, перевтілюватися, плакати. Керівник гуртка пророкував хороше майбутнє й просив не кидати сцену.
Мама обрізала цю ідею: "Твоя участь на сцені обмежиться фразою "Кушать подано". Вона бачила мене тільки стоматологом. І ховала документи, щоб я таємно не вступила до театрального.
Все одно я зробила наперекір – вийшла заміж. Видурила в батьків документи. Вони рік зі мною не спілкувалися. Але омріяної свободи не отримала. Потрапила у ще жорсткіші рамки з боку чоловіка. Не йшлося не те що про театральний, а про здобуття професії взагалі. Я мусила сидіти вдома і варити борщі. Мене вистачило на два з половиною роки. Мої батьки святкували наше розлучення, його – до останнього намагалися врятувати наш шлюб.
Народила сина у 17 років. Це було легко – він був очікуваний і бажаний. До 4 років жодна бабуся не гляділа онука, я не дозволяла. Я була мама-кішка, яка свою дитину "виносила в зубах".
У 21 припинила мріяти про театр, бо вважала себе підстаркуватою.
Зрадила своє перше кохання. Мені було 15 років, йому 17. Познайомилися на сцені. Я грала Бабу Ягу, а він займався музичним оформленням. Я зазвичай грала негативні ролі, з позитивних – хіба що Мавку з "Лісової пісні", але й та – нечисть. Пробігаю повз нього, а він мені: "Дружина була Баба Яга, добра-добра, а гарна яка". Після школи він вступив до військового училища радіоелектроніки у Вільнюсі. Щодня писав мені листи. Його друг Андрій опікувався мною. Ми одружилися. А за кілька років Сергій приїхав на канікули. Спитав: "Це правда?" "Так", – кажу.
Вдячна матері, яка завжди говорила моєму сину: "Твоя мама – розумниця і красуня, вона – головна у твоєму житті".
Вступила до медичного інституту самостійно. Батько відмовився допомагати. Казав, що коли пропонував, я вибрала заміжжя. Перші півроку проревіла – що я наробила, мені це не потрібно. Не бачила себе лікарем. А коли почалися клінічні дисципліни, контакти з пацієнтами – закохалася в цю професію. Прийшло усвідомлення, що можеш допомогти.
Люблю свою професію за власні монологи.
Мама пропрацювала стоматологом 33 роки, а в роті було півтора зуба – не підпускала до себе жодного колегу. Боялася. І я боюсь. Хороші зуби – це на 50 відсотків спадковість і стільки ж припадає на стоматологію. Прийдіть раз на рік, відкрийте рота, почуйте, що все добре. А то бувають пацієнти, які з'являються раз на 10 років і вимагають зробити все й одразу, бажано без болю.
Людей розглядаю, як коней, – у першу чергу звертаю увагу на зуби. Дзвонить мій дядько: "Їдемо до Львова, з нами буде знайомий Пилип, він був у мене на дні народження, пам'ятаєш?" – "Так, – кажу, – в нього зуби криві". Колеги були на концерті Алли Пугачової, одна з них пішла на сцену дарувати квіти. Повертається: "У неї парадонтит". Це було ще до того, як Пугачова зробила собі нові зуби.
Я буду хорошою свекрухою, принаймні намагатимусь, бо не бачила поганих. Стосунки з моїми трьома свекрухами складалися краще, ніж з їхніми синами. Невістка має бути поблажливою. Зважати, що ця жінка виховала їй чоловіка, тому іноді треба прогнутись. Адже я приходила в її дім, на її територію. Вона хазяйка, це – її пісочниця, вона тут головна.
Безсоромність лікарів реальна і безмежна. Колись усім курсом переодягалися в одній роздягальні. Однокурсник повертається: "О, а в тебе ноги гарні". Кажу: "Відвернись, ти одружений, і взагалі – поправ мені бюстгальтер".
Навіть зараз не почуваюся киянкою. Подобаються маленькі міста і розмірене життя. Не люблю метро, особливо "трубу" – перехід із Хрещатика на майдан Незалежності. Я блукала тими переходами, виходила будь-де, тільки не там, де мені треба.
Вдруге вийшла заміж через два місяці після розлучення. Зустрілися на святі у знайомих. Прожили разом рік і 11 місяців. Він загинув. Мені був 21 рік. Я за ніч посивіла. Був старший за мене на 10 років. Усе, що є хорошого в моєму синові, вклав він. Підштовхував мене, що треба вчитися.
Із третім чоловіком познайомились не дуже романтично. Подруга йшла на побачення і просила мене піти з нею, бо її хлопець мав прийти з другом. Це не була любов із першого погляду. Він "намалювався" на моєму горизонті лише через півтора року – з'явився о восьмій ранку з валізою на порозі квартири, яку я винаймала разом із подругою. Сказав, що приїхав подивитися, як ми облаштувались – він був далекий родич сусідки. Спитав, чи можна відпочити, і залишився. Майже як у фільмі "Не може бути": "Приходжу додому, а він уже лежить на моєму ліжку – звикає".
Не дуже довго придивлялася, щоб зрозуміти, що він мені необхідний. Коли розлючусь – він заспокоїть, загасить, умовить. Але й на голову собі сісти не дає. Жодного разу не підвищив на мене голос. Мій син завжди стає на його бік. Ми разом 15 років.
Не розказувала синові про свою мрію стати актрисою. Та він у 5 років подивився фільм "Таксист" Мартіна Скорсезе і, дізнавшись хто головний на знімальному майданчику, заявив, що буде режисером. Закінчив кінознавчий факультет.
Один пацієнт сказав: "Вам, мабуть, чоловіки дорогу проклали в житті". Відповідаю: "У 16 років вийшла заміж, у 17 народила, в 19 розлучилась, у 21 овдовіла, в 24 – одружилася втретє, закінчила інститут, не маю свого житла". Він лише сказав: "Ну й дурепа".
4 
35413
Коментарі