Коли Василина ЯНУШЕВСЬКА-ШКРІБЛЯК востаннє отримувала відзнаку 2010-го в Зелене приїздив тодішній президент Віктор Ющенко. Вручив мені нагороду Заслуженої майстрині України. До пенсії додали 200 гривень. Того року дорогу до села знищила вода. Вертоліт привозив їжу, бо іншого способу доправити харчі не було. Ющенко розпорядився, щоб дорогу відремонтували. Розпитував про картини, хвалив за терпіння. На прощання сказав: "Давайте сфотографуємось". У мене досі серед фото з онуками наша спільна світлина стоїть.
Бачила диво
Вишиті подушки в музеї – магічні. Як хто дуже заміж хоче, то треба на них посидіти. Невдовзі підеш під вінець. Якось приїздила подружня пара. Дуже хотіли дітей, але народити не могли. Я постелила їм у кімнаті. На ліжко поклала подушки з музею. На ранок хвалилися, що дуже добре їм спалося. Менше як за рік подзвонили. Сказали, що народилася донечка.
Чула критику
На останніх парламентських виборах була членом виборчої комісії. Один чоловік прийшов голосувати й одразу: "Що ви там в інтернеті про себе пишете? Хто ви така, що до вас люди їдуть? Я хворий, а мене ніхто не навідує". Відповіла: "А хіба я когось прошу чи примушую? Значить, не заслужили, щоб до вас люди їхали". На дільниці всі реготали з нашої перепалки. А деякі жінки казали: "Ти дурна. Сидиш ночами коло шиття, ліпше би поспала". А я без діла не можу. Навіть коли вломила палець – на нього ялинка впала – все одно доїла корову й вишивала. Це моя любима робота.
Відчувала небезпеку
Кілька років тому пішла в гори по малину. Раптом почула, як у кущах щось шарудить. Думала, то людина, вирішила її напужати. Кинулася в кущі з риком, а там – величезна ведмедяча морда. Звір тримав ягоди в лапах і ссав. Так злякався, що ту малину прямо мені в лице жбурнув. Тікала. Навіть не думала, що так умію бігати. А ведмідь побіг в інший бік.
Обіймала дуб
Після народження дітей посадила чотири дерева. Дуби дітей, які відійшли від батьківського дому, висохли. Син Михайло залишився в рідній хаті, тому й дерево його живе. Часто йду до цього дуба. Обіймаю, говорю з ним. Відчуваю, він мене чує й розуміє. Люблю гладити землю. Прошу, щоб пробачила нас за те, що ми її нищимо.
Бачила віщий сон
Років 10 тому наснилося жахіття. Весь день трясло від очікування лиха. Коли мене вдома не було, до невістки подзвонив верховинський селищний голова. Сказав, що приїде до нас з одним футболістом. Той мав летіли на матч у Китай. Просили, щоб я дала йому в дорогу оберіг – вишитий рушник. Невістка сказала: "Мама рушника не дасть. Краще не їдьте нікуди". Та вони вперлися і таки поїхали. Дорогою машина злетіла в річку. Футболіст устиг вистрибнути. А селищний голова втопився.
Перед тим, як загинув брат, снилося, що ворон сів на моє плече і загнав нігті під шкіру. Я відривала, але так і не змогла його прогнати.
Дарували гроші
Шість років тому були в мене туристи з Німеччини. Коли їх проводжала, побачила листок конюшини з чотирма пелюстками. Знаю, що це талісман. Подарувала німцеві. Через перекладачку сказала, що це – на молодиць. Він зрадів так, що подарував мені іноземні гроші. Я спершу не розібрала, що то. Син сказав, євро. Якщо перевести на гривні, то вийде тисяча.
Відмовляла залицяльникам
У 50 років овдовіла. Чоловік Іван трагічно загинув. Ми з ним погано жили. Випивав, часто зобижав мене й дітей. Коли наприкінці 2000-х мене по телевізору показали, багато чоловіків приходили свататися. Відмовляла всім. Сусідка казала: "Так би хоч по господарству менше поралася". А я краще одинока буду, але в спокої. А сіно й сама покосити можу.
Приймала незвичних гостей
На початку 2000-х екстрасенси ходили по музеї з дротами, енергетику міряли. Приїхали після того, як Київська кіностудія імені Олександра Довженка знімала про мене кіно. Казали, тут ікони аж світяться. Просили, щоб я одну забрала з музею і повісила над своїм ліжком. Не спитала, яку саме. Але здогадалася. Була в мене незавершена ікона Матері Божої та маленького Ісуса. Коли закинула шити, постійно м'ясо снилося. Знала, що до гріха. Була в тривозі. А як дошила її, то зітхнула з полегшенням. Люблю її найбільше.
Лежала в лікарні
У 50 років у мене почорніла нога. Донька забрала в Мукачево. Возили в Київ, Івано-Франківськ. Нічого не допомагало. Лікар хотів відрізати ногу. Я його вблагала не робити цього. Вже думала, що гину. Попросила відвезти додому вмирати. Була три місяці лежача. Дуже Бога просила, аби допоміг. Якісь лікарства сама собі придумала. Прикладала до ноги каші й трави. У той час мене хтось наче будив уночі – й я зачела писати вірші. Вранці читала й не знала, як таке сталося. За три місяці стала на ногу й пішла до друкарні у Верховину спитати, чи гарні вірші. Там чудувалися. Почали друкувати. Бог мені дав і вірші, і здоров'я.
3 
35413
Коментарі