Про що говорять у травмпункті міста Боярка

– Сами в трубку дышите. Я трезвая как стеклышко. Кому не нравится, пусть не нюхает, – кричить блондинка в коротких джинсових шортах. Двоє поліцейських привезли її у травмпункт міста Боярка на Київщині.

– Хотіла заїхати в чуже подвір'я. Доказувала, що вона тут живе. Ніхто із сусідів її не впізнав. Документів при собі не мала, – поліцейський, якому трохи за 20, переповідає лікареві, садить п'яну жінку на стілець. Вона закочує очі, щось бурчить собі під ніс, потім пробує вирватись і втекти. Полісмен-бородань садить її на місце.

– А від мене чого хочете? – черговий лікар розводить руками. – Я вам що – нарколог? Це вже другий випадок за день. Добре, що ця хоч на ногах стоїть. Попередня півкоридора обригала.

У черзі до травмпункту сидять семеро людей. Із кабінету з перебинтованою головою виходить чоловік, на вигляд років 50. Тримає рентгенівський знімок і висновок лікарів.

– Подумаєш, струс мозку. Головне, що голова ціла. Як ти нас перелякав. Сидів Палич на підвіконні, курив, поки ми пельмешки варили. Обертаємося: ні Палича, ні попільнички. Добре, що у Васьки квартира на другому поверсі, – бородань плескає його по плечу і під лікоть веде до виходу. Від обох тхне перегаром. Надворі дістають із пакета два гранчаки й чекушку. Випивають за 2 хв.

– Уся естрада пішла в Раду. Думали, виберуть Зеленського, будуть мати безплатний газ, – каже той, що з перебинтованою головою. – А що змінилося? "Сватів" по телевізору крутити почали, Повалій повертається в Київ з концертом, Єфремова відпустили. Що далі? Скоро Янукович приїде і створить нову партію.

– У людей жнива, а в дурних весілля. Хто придумав робити вибори серед літа? – товариш потерпілого вмощується на лаві поруч. – За вибори мені обіцяли "десятку", а дали половину. Хіба я винен, що їхній кандидат програв? Членів виборчих комісій збирав по всьому району. Вчителі під час відпустки в Польщу на заробітки повтікали. Студенти на канікули по домах роз'їхалися.

– Дурний наш народ. Думають, що обрали собі слуг. А тепер самі олігархам служити будуть. Поміняли Порошенка на Коломойського, а такі раді, наче джек-пот виграли.

– Я агітував родичів і сусідів голосувати за "Голос". Теща не схотіла. Каже, що його фінансує Пінчук. Та Пінчук ще не найгірший олігарх у цій країні. Ну і що, що Кучма його тесть? Я теж собі тещу не вибирав, – регоче. – З такими темпами будемо Кучму згадувати як хорошого дєдушку. За нього в 1995 році Росія теж хотіла Крим віджати. Не дали. А ці що? Сцикуни. Віддали. Тепер сто років будемо назад повертати.

– А направлення на рентген можна? – брюнетка у джинсовій жилетці кульгає від кушетки до дверей.

– Так я ж вам хрестик намалював. Вони знають, що далі робити, – лікар, від якого пахне солодкими парфумами, тицяє ручкою на ноги, виходить із пацієнткою в коридор, шарпає за двері сусіднього кабінету. – Закрито. Певно, пішла проявляти знімки. Піднімайтеся на четвертий поверх. Ліфт працює, але я на вашому місці туди не сідав би. Часто ламається.

– Я на ногу стати не можу.

– То попросіть чоловіка, хай вас віднесе, – киває на блондина, що стоїть під дверима з книжкою про навколосвітню подорож Mamaotpustila Едуарда Альвареса.

Чоловік бере брюнетку на руки й несе в інший корпус.

– Не переживай. Підеш на лікарняний і трохи вдома побудеш. Я тобі книжки від мами привезу. Ти читала "Шоколад на крутом кипятке"? А Маркеса "Любовь во время чумы"?

– Я на роботу хочу. Шеф до кінця серпня обіцяв обрати, хто з нас очолить відділ.

Чоловік вдає, що не чує.

– Я тобі раджу класти ручку і блокнот під подушку. Найкращі ідеї приходять уві сні. Мені позавчора такий код приснився. Мусив бігти на кухню записувати, щоб тебе не розбудити.

– Вона думала, що спати з чужими мужиками – це нормально. Рано чи пізно її мав хтось наказати. Хай подякує, що їй Свєтка палець зламала. Якби їх Льошка застукав, ми зараз не в травм­пункті, а в моргу були б, – жінка з вигорілим на сонці волоссям затягується цигаркою на порозі відділення.

 

Поруч брюнетка у шкіряних шортах і білих кедах грає на смартфоні. Чекають подругу, яку привезли до відділення 20 хв. тому.

– Не до Таньки мені зараз, – цілить бичком в урну. – Дядько дав брату 10 тисяч на розкрутку, а він нічого робити не хоче. Гроші поклав у банк. Що ж ти заробиш? При найвигіднішому депозиті вийде 300 доларів за рік.

– Йому дав, а тобі в березні зажав?

– У мене стільки ідей було. Хотіла перченим шоколадом і солоним морозивом торгувати. Просила всього 2 тисячі. Не дав. Не вірить, що в баби бізнес піде.

– У мене сестра двічі на рік їздить за кордон – по ідеї. Зі Швеції приїхала, почала робити годинники з платівок. Їхня собівартість – 5 баксів, а в Європу продає по 50 євро. Хоче зробити онлайн-базу українських кладовищ. Таке є в Америці. А в нас ніхто й не чув. Можна буде знайти могилу родича по інтернету, замовити послугу прибирання чи надіслати кур'єром квіти. Коли долар почали продавати по 25, вона все в біткоїни перевела. Боїться, що у вересні стане по 20. Але я в це не вірю. Нацбанк кине в обіг 1000-гривневу банкноту – і валюта знов піде вгору.

– По балах Єва проходить на економічний, але хоче вступати на міжнародні відносини. 53 тисячі на рік я не потягну. Кажу: "Іди, де беруть. Краще потім за ті гроші тебе на роботу всунемо", – розповідає комусь по телефону жінка років 50.

– Єва під ноги не дивиться. Перечепилася через бордюр і зламала руку, – сідає і чекає, доки доньці накладуть гіпс. – То до них невістка знову повернулася? – кричить до когось по телефону. – Почула запах грошей – і тут як тут.

– Мам, ну чого ви так одразу. Може, за сином скучила? – чути жіночий голос у слухавці старого Samsung.

– Хто? Вона його 4-річним на свекруху покинула. Коли чоловік був у плєну, пішла жити до іншого. До дитини не навідувалася. Він бабушку мамою кликав. А як чоловіка у труні привезли, вона додому вернулася. Він загинув при виконанні службових обов'язків. За це полагаються виплати і пільги. Квартиру дадуть, може землі трохи вділять. Думаєш, вона надовго прийшла. Все забере і знову до коханця жити піде. А дитині що залишиться? Бабина хата за кілька років розсипеться.

На підвіконні у рентген-­кабінеті старий глиняний горщик стоїть на алюмінієвій тарілці. На лікарському столі лежать кілька цукерок-"рачків". Пахне кавою.

– Дочка каже: "Мама, я вас вітаю. Богдан написав заяву на звільнення". А я їй: "Доця, такого не може бути". Янукович стільки років пив кров з України. І ці не чекайте, що скоро підуть, – жінка в білому халаті розламує навпіл шоколадку з горіхами. – Доведеться мінімум два терміни терпіти.

– Вони ще в Раді не були, а вже строять із себе цабе, – короткострижена колега записує щось у журнал. – Чотири вагони у Трускавці в людей віджали. Навіть начальника поїзда не попередили. Інші пасажири квитки купували за місяць до поїздки, а потрапити на свої місця не змогли, бо "слуги народу" з тренінгу роз'їжджалися.

– Раніше мені було все одно, чи "зелені", чи "шоколадні" при владі. Позавчора втратила спокій. За день четверо загиблих! Мали вони в дупі наше перемир'я. Нема чого цикатися. Треба було зразу давати отвєтку. Зять каже, при Порошенкові такого не було. Лупили у відповідь, поки ті не встигли звалити. І ніяка ОБСЄ не причепиться. Усе по закону: ви – нас, ми – вас. А Зеленський воювати не вміє. Чуть що – зразу до Путіна дзвонить. На що розраховує? Пожаліємося – і стріляти перестане? Треба було просити на колінах, як у "Кварталі". Може, тоді б помогло.

– Боюся, як два "наполеони" не домовляться, стрілятимуть далі. Просила Стасіка, щоб із Польщі не вертався. Бо заберуть першим. Він рік як після армії.

– А що Жуки? Живуть бідно. Щоб за газ заплатити, кредит узяли. Зате пам'ятник батькові поставили за 42 тисячі, – кучерява жінка із золотими коронками говорить по телефону і шкутильгає до туалету. Він зачинений. Просить ключ у медсестри. Розмови не перериває. За дверима балакає голосніше. – Він перед смертю дітей зібрав і сказав: "Я всім вам будинки поставив. З вас – найкращий на цвинтарі пам'ятник. Бо буду після смерті приходити". Усе зробили, як дід просив. Помер у 94 роки, а на портреті – 20-річний хлопець у білій фуражці. З іншої сторони – серп і молот. Дід 40 років колгоспу віддав. То було його бажання. Сільський голова був проти, і люди обурювалися. Бо ж декомунізація. Але ніхто в поліцію не заявляв.

– Нарешті зустрівся з тією, що два місяці переписувалися. Здалеку – гарна. Прийшла в коротеньких шортиках, а на ногах – газон. Кажу: "Мала, ти про депіляцію щось чула?" Образилася. Та це я повинен ображатися. Пер до неї з самого Франика. Таку ципу я й удома міг підчепити. З потилиці – Памела Андерсон, а лице, як у Трампа. Так тікав від неї, що дві сходинки не помітив, – хлопець у білій майці вішає на шию навушники. За плечима – рюкзак із карематом.

– Не сци. Нема там перелому, – товариш з "ірокезом" дає йому пляшку енергетика. – Я на футболі падаю під час кожної гри. Болить, хрустить. Але вдома холод приклав – і на ранок нога в порядку. Ти свій Opel коли в люди відправиш? У вересні машини будуть дешевшати. Кажуть, у Зеленського готують новий закон про розмитнення. Обіцяли, не більше 15 відсотків вартості авто. Вже збирав євробляхерів. Готовий домовлятися.

– Може, ти б зі мною в Німеччину катнув. Машини там кращі, ніж у Польщі.

– Поки рано їхати. Митниця стоїть. Хабарі брати бояться. Чекають на нових смотрящих.

текст: Яна РОМАНЮК
малюнок: Дмитро СКАЖЕНИК

×