Італійці п'ють каву стоячи, швидко. В українців до неї – цілий набір, майже ресторан

У "Щедрику" є щось містичне

Ще в Авелліно познайомився з українкою, яка там працювала. 2009-го разом поїхали в подорож до Чехії та Польщі. Потім у Львів, де жила її родина. Я вийшов у місто й побачив Оперний театр і багато іншого. Зрозумів, що історичною тут є велика частина міста. Був вражений. Відчув, що відкрив діамант.

Раніше не уявляв України. Хоча знав українців, мама моя з ними дружить, їх на Неаполітанщині багато. Коли десь заходила мова про Прагу, вони казали, що це таке ж гарне місто, як Львів.

2011-го приїхав в Україну в пошуках постійних занять. Працював як перекладач, музикант. Атмосфера Львова мені підходить. Та й в Італії непросто з роботою. До того ж Європа занадто конформістська, стандартна. Це глобальний ринок, однотипні речі в кожній країні. Там є комфорт. Але тут є люди, які цікавляться чимось.

Винаймав квартиру. Це дорого. Подумав, що краще купити власну. Знайшов однокімнатку в районі Високого Замку. Старий австрійський будинок має товсті стіни, тож сусіди не нарікають на мої заняття музикою.

 

Живу з гонорарів. Інколи давав уроки італійської мови. На хліб вистачає, але не жирую. Для кращого заробітку бракує зв'язків і фахового менеджера, щоб закріпитися в медійному просторі. Шукаю хорошого ударника, це проблема.

Подобаються українські страви – борщ, зупи, вареники, салати. Їжа в Україні навіть краща, ніж у розвинутіших країнах. Скуштував олів'є. Але треба, щоб це готував українець. Так само, як піцу – італієць. Смачне українське пиво. І дешевше, ніж в Італії. Горілки не п'ю, раз попробував і впився, ледве доплівся до ліжка.

Бракує рибних страв, вони в Італії чи не основні. Найкращі піца й кава – у Неаполі. Італійці коли п'ють каву, то це тільки кава. Смакують стоячи, демократично й швидко. Якщо в барах – тоді читають газети, переважно спортивні. В українців до кави – цілий набір, майже ресторан.

Тут немає розмаїття вин. Мені їх пересилає мама.

Я не шукаю конфліктів і, відповідно, не знаходжу. Раніше інколи чіплялися поліцейські – чому неголений, що в сумці, перевіряли документи. Тепер уже ні.

Під час Майдану нарвався у Львові на порожній вулиці на людей у банданах, чорному одязі. Я чув про тітушок, дуже злякався. Але пройшов крізь них, не подавши виду. Не зачепили.

Спілкуюся переважно англійською, практично вся молодь нею володіє. Потроху вчу українську мову, музикальну й мелодійну. За потреби розмовляю російською, яку вчив в університеті. Російську лайку знаю і розумію, але не вживаю. Принципово лаюся італійською – так лагідніше.

У Львові спокійне життя, на вулицях не стріляють. На півдні Італії свої правила, особливо якщо ти підліток. Кров гаряча. Мусиш знати, як рухатися. Бути не дурнем, але й не хитромудрим. Орієнтуватися в ситуації і не намагатися здатися іншим, ніж ти є.

Я нетиповий італієць. Скажімо, не люб­лю сонця, в Італії для мене спекотно. Футбол мені теж не подобається. Раніше він був романтичний, у дитинстві я вболівав за "Наполі", де тоді грав Марадона. Бачив його не один раз. Сьогодні це бізнес.

Дотримуюся лівих поглядів. В Італії більшість письменників, художників, артистів – ліві. Така традиція. Але тутешні "ліві" – це інше. Я зрозумів, що комунізм, який був тут, – це повна лажа. Тому українці не можуть бути налаштовані на комуністичну ідею.

Був у Тернополі, Києві, Чернівцях. Цікаво побувати на сході, але ще не мав можливості. Київ – беліссімо, але не для мене. Я народився і ріс у маленькому містечку. Я лінивий – звик, що зробив два кроки, і вже в центрі. А в Києві – метро, метушня, відстані, натовпи. Не зміг би там.

До церкви не ходжу. Маю свою духовність і релігійність, але не поділяю того, що діється в церкві. Я читаю Біблію, сам собі це уявляю. Мені не потрібні посередники.

З української музики вразив "Щедрик", це надзвичайна річ. У ній бачу щось містичне. Коли вперше почув, хотілося плакати. Фольклорна музика дуже гарна. Прекрасні інструменти – бандура, цимбали.

Читав Шевченка, Франка. Сучасних, на жаль, не знаю через брак перекладів. Співпрацюю із львівським поетом Володимиром Карачинцевим, колишнім генконсулом України в Неаполі. За його часів там часто відбувалися фестивалі української пісні, дні культури, концерти рок-зірок, приїздив Олег Скрипка. Ми з Володимиром зробили недавно рокову пісню "Зелен-дерево". Моя перша пісня українською, моя ластівка. Звучатиме в Україні, а коли зробимо англійську версію, піде в Італії і, думаю, далі по світу.

Останній диск зробив у баладному стилі. Хочу відійти від стандартів, які вже окупували музичний ринок Європи. Я нонконформіст, не люблю мейнстріму. Мені пофіг регалії, звання, кількість переглядів в ютюбі. Головне – чи мені це до вподоби. З української музики подобаються гурти "Брати Гадюкіни", "Стоун Джізус", "Бурдон", "Скрябін", особливо першого періоду.

Я єдиний син. Стараюся часто їздити до Італії і щодня говорю з мамою телефоном. Вона нарікає, що неодружений. Я повинен любити. З такою доля не звела ще. Але українки надзвичайно гарні.

×