Між цими двома плакатами - майже 30 літ. Перший, що з церквою, випущено 1930 року. Другий, із замріяною дівчиною в соняхах і закликом дружити з книгою - 1958-го. Щось він нагадує. Що саме? Хрестоматійне оповідання з дитинства - "Соняшники" Олеся Гончара.
Так, плакат явно списано з цього оповідання - воно побачило світ на кілька років раніше, ще коли живий був Сталін. Це саме там дебела дівчина-ланкова повела в соняшники столичного митця й навчила його любити справжню красу. Ту, про яку, мовляв, мають істинне уявлення лише прості дівчата-трудівниці, а не інтелігенти. А тим більше проповідники затюканих біблійних міфів. Що робила героїня Гончара в соняшниках? Займалася штучним запиленням колгоспного соняшникового лану. Чи ходила із Шевченковим "Кобзарем" на поле і чи створила власну бібліотеку - Гончар не написав.
"Створюйте власні бібліотеки…". Мине ще 10 років після цього заклику. І з тих самих бібліотек вилучатимуть інший твір Гончара, "Собор". Він про людей, що боролися з храмами, недонищеними за 30 років перед тим. Іронія долі: спершу автор посіяв у головах цих людей штучно запилену істину про велич "простої людини", а потім ці "прості люди" почали вчити його самого, як правильно писати й мислити.
Нинішні біґборди вздовж доріг на диво подібні до цього плаката: якась фігура з простим лицем замріяно дивиться вдалину й упевнено каже, що ми будуємо нову країну. Часом також на тлі квітучого поля олійних культур.
2 
35413
Коментарі