– Покотився, як той кубар, – кажуть, бува, старші люди, коли хтось падає сторчма.
Кубар, або кубарка, – дерев'яна іграшка, подібна до дзиґи. Набула поширення в Європі в середні віки. Гралися нею і на Русі. При розкопках у Новгороді на невеликій території знайшли понад півсотні кубарів. Датуються Х ст.
В українській народній пісні є слова:
Ой, котився кубар з гори під гору,
Гей, гей, гей, з гори під гору.
А з під теї гори по-під кам'яну,
Гей, гей, гей, по-під кам'яну.
З теї кам'яної по-під садочок,
Гей, гей, гей, по-під садочок.
А у тім садочку по-під яблоньку,
Гей, гей, гей, по-під яблоньку.
Кубарі витесували сокирою або ножем, пізніше виготовляли на верстаті. Заготовкою був дерев'яний циліндр діаметром до 8,5 см і висотою до 11 см. Нижній кінець робили у формі конуса. Іноді надавали вигадливішої форми – з перехопленням або жолобком приблизно на середині його висоти. Такий кубар називали точкою.
Також додавали мотузок завдовжки не менш ніж півметра. За його допомогою кубар розкручували.
– Запускається він по-різному, – каже 31-річна Ольга Грабовська з Вінницького краєзнавчого музею. – Можна розкрутити між долонями. А можна намотати мотузку й сильно смикнути за кінець. Щойно кубар починає обертатися, його підхльостують батогом – від цього іграшка підстрибує, швидкість обертання збільшується. Хто досконало володіє кубарем, може змусити його робити навіть сальто в повітрі.
Кубарем бавилися як наодинці, так і гуртом. Проводили змагання. Скажімо, хто довше протримає кубар у повітрі. Зимою влаштовували ігри на зразок хокею – заганяли свої дзиґи у ворота або на половину поля суперника.
8 
35413
Коментарі