середа, 22 липня 2020 13:31

Чоловік мав бути майстерний. Тоді йому давали їсти і тримали при собі

Мотузку-оберіг плетуть три дні

Деякі давні речі дісталися мені від батьків, щось купую, люди привозять. Практично всі експонати отримав у неробочому стані. Відновлював. Хочу, щоб люди бачили давні інструменти й самі робили.

Верстатом у вигляді кількох збитих дощок і палиці відбивають льон – відокремлюють дерев'янисту частину волокна від м'якої. Потім обробляють на чесалі – набитих у кілька рядів гостряками догори величезних цвяхах. Це рідкісний інструмент. Його легко розібрати і знайти нове застосування в господарстві.

Прядка має один кований елемент, на якому обертається колесо. Раніше була фактично в кожній хаті. Вчу на них працювати. Лляні волокна насаджую на гребінь. Крутячи прядку, приплітаю і закручую нові й нові в нитку. Вона намотується на бобіну. Потрібну товщину формує майстер. Найтонші нитки робили для вишивки. Їх використовували і як обереги – тоді за роботою треба читати молитви чи думати про хороше.

  Володимир СТАДНИК, 55 років, майстер народних промислів. Народився 9 листопада 1964-го в Черкасах. Батько був водієм, мати працювала у сфері громадського харчування. У черкаському училищі вивчився на столяра-паркетника. Після армії закінчив Черкаський політехнічний інститут за фахом хіміка-технолога. І Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького за напрямком ”соціальна робота”. Очолює Спілку народних художніх промислів. Досліджує, як жили наші пращури. Відновлює старовинні побутові речі. Любить борщ. Подобаються історичні фільми. Улюблена книжка – ”Про людину, її розумові здібності та її виховання” француза Клода Адріана  Гельвеція. Самотній. Виховав сина 32-річного Андрія та доньку 29-річну Марію. Має трьох онуків
Володимир СТАДНИК, 55 років, майстер народних промислів. Народився 9 листопада 1964-го в Черкасах. Батько був водієм, мати працювала у сфері громадського харчування. У черкаському училищі вивчився на столяра-паркетника. Після армії закінчив Черкаський політехнічний інститут за фахом хіміка-технолога. І Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького за напрямком ”соціальна робота”. Очолює Спілку народних художніх промислів. Досліджує, як жили наші пращури. Відновлює старовинні побутові речі. Любить борщ. Подобаються історичні фільми. Улюблена книжка – ”Про людину, її розумові здібності та її виховання” француза Клода Адріана Гельвеція. Самотній. Виховав сина 32-річного Андрія та доньку 29-річну Марію. Має трьох онуків

Дубовому ткацькому верстату з колекції понад 200 років. Дістався від прапрабаби з Чигиринського району. Духовні люди і дворяни самі робили тканину, мали добрі верстати. А селяни користувалися простішими. Щільність тканини свідчила про соціальний статус. Що тонша й біліша, то вищий стан у суспільстві. Одяг із грубішої носили селяни та майстри. Коли хтось із них одягав тонку тканину, тому казали: "Яке маєш право? Якщо таке вдягаєш, ти – розбійник. Украв у людини благородного походження і на себе нап'ялив".

Товщину тканини визначає бердо (пласка дощечка з кількома десятками вертикальних щілин для притискання нитки. – Країна) ткацького верстатА. Є для мішків, килимків-доріжок, а є для тонких тканин.

10 метрів полотна можна виготовити за день. У мене виходить чотири.

Раніше люди з достатком ішли в монастир, там просили зробити тканину й пошити з неї сорочку. Вважали, що в ній будуть під захистом вищих сил. Крій робили простий. Прорізали отвір для голови, з боків зшивали, а на горловині призбирували. Прикрашали вишивкою, загаптовували малюнками, що не лишалося пустого місця.

Доки навчився правильно ткати, чимало ниток зіпсував. Найважче – заправити основу. Це потребує терпіння. Найменший прорахунок – і верстат не працюватиме. Щоб заправити його, треба намотати 5,5 кілометра нитки. На тканину завширшки 1,2 метра беру 366 ниток уздовж.

Ткацький верстат коштує від 1 до 10 тисяч гривень. Маю кілька. Роблю вовняне полотно – для одягу та рушників. Тканини не продаю, хоч охочі бувають. Запрошую їх самих виготовити.

Працюю над рушником миру. Буде завдовжки 5 метрів, весь зашитий візерунками. Підібрав уже кілька сотень.

Змалечку українці вчили доньок робити нитки і вишивати. Раніше дівчина не виходила заміж, доки не покаже 100 власних виробів. Для чоловіка це придане свідчило, що вона наробила таку позитивну енергетику, що на ній можна протриматися все життя.

В Японії відновлюють давні виробництва традиційного одягу. Костюм самурая зі зробленої вручну тканини коштує 40 тисяч доларів. Це речі-обереги, на які є попит. Люди розуміють, що це повага до себе і свого походження.

Маю три верстати для мотузок – тонких, що їх використовують у прикрасах, і тих, які потрібні в господарстві. Прості дії – зробив нитку, сплів мотузку – дають змогу усвідомити себе господарем власного життя. Ношу на поясі власноруч виготовлену мотузку, це мій оберіг.

У давнину новонароджену дитину підперізували мотузкою зі 120-метрової нитки – вірили, що тоді проживе стільки ж років. Її плела мати. І собі таку робила – щоб не було дурних думок, а лише духовні.

Маю колекцію саморобних мотузок. Раніше це була незамінна річ у господарстві. Перев'язували лантухи, торби, припинали худобу, зв'язували деревину, використовували в будівництві. Їх робили зі шкіри, кропиви, конопель.

На майстер-класи люди приїздять переважно з Києва. За три дні роблять мотузку-оберіг.

  Диски для жорен робили з ракушняка. Кожен камінь важить 20 кілограмів
Диски для жорен робили з ракушняка. Кожен камінь важить 20 кілограмів

Найдавніші в моїй колекції – кам'яні жорна з Черкащини, їм тисячі років. Дісталися з діда-прадіда. Мають два диски по 20 кілограмів кожен. Каміння рідкісне – міцний і щільний ракушняк. Із внутрішнього боку витесані символи-обереги: квадрат – це жінка, а вписаний у нього хрест – чоловік. Разом символізують родючість: коли накладалися один на одного, виходило життя – на полі, в сім'ї, родині, роду та народі.

Жорнами можна молоти зерно. Жінок запрошую приїздити із власним збіжжям, бажано власноруч вирощеним. Страви, приготовані з такого борошна, приноситимуть здоров'я й достаток. Із кукурудзяного виходить добра мамалига.

Зерно зберігали в керамічних амфорах. Справжніх не знайшов, але зробив автентичні копії. На них нанесено візерунок трипільської доби, якому сім тисяч років. Символи відображали матріархат. Жінку показували творцем, який може і піднести, і зруйнувати. А чоловіки на давніх малюнках не мали ні рук, ні ніг, тільки голову. У них було одне завдання – стати майстерними. Лише тоді їх цінували, поважали, давали їсти і тримали при собі. Інакше був нікому не потрібен.

Давньому токарському верстату майже 300 років. На таких виточували з дерева деталі до прядок та інших знарядь. Були в теслів і бондарів. Працюють за принципом ножної швейної машинки.

Козаки мали похідну кузню. На ній у перервах між боями кували шаблі. Її реставрував частково – залишилося зробити горно, де запалюється вогонь. Відновлюю вже п'ять років.

Зараз ви читаєте новину «Чоловік мав бути майстерний. Тоді йому давали їсти і тримали при собі». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі