Павліна Шимбір заразилася коронавірусом в Італії
Коронавірусом я заразилася наприкінці лютого, коли вийшла на роботу закрити касу. Торгові центри в Італії вже не працювали, але карантину ще не оголосили. Нікуди не заходила – ні на кухню, ні в туалет. Тільки протерла цинкову барну стійку.
Коли повернулася додому, морозило аж підкидало. Подумала, це через зміну клімату. Бо перед тим приїхала з України. На другий день з'явилося сухе закладення носа, трохи підвищилась температура. Лікарка сказала: певно, ларингіт – маю хронічний. На третій день не могла встати з ліжка. Пропали відчуття смаку й запаху.
Жарознижувальні діяли лише 3 години. Усе тіло так боліло, що й пальцем не могла торкнутися себе. На четвертий день з'явилася нудота. Температура 38.
Наступні дні минули так само. На сьомий, під час розмови з лікаркою набрала повітря позіхнути, а випустити його вже не змогла. Та перелякалася й викликала "швидку". Сказала відчинити вхідні двері, бо я була сама у квартирі. Тримаючись за стіни ледь дійшла до них, вернулася до ліжка й зомліла. Опритомніла у "швидкій".
А в лікарні фельдшер: "Синьйора, з такими симптомами можна було лишатися вдома". Кажу, я сюди не просилася.
Завезли у покритий плівкою бокс. Медсестра в комбінезоні взяла аналізи, мазок із носа й рота. Направили на магнітно-резонансну томографію. Тричі пробували її зробити, бо не могла затримати дихання.
Призначили кисень – 14 літрів на хвилину. Сушило в носі, пекло в роті, дихання було важке. Поставили крапельниці. Тест показав позитивний результат на коронавірус. Повезли в Болонью, в госпіталь "Сан Торсоло". Була у важкому стані. 50 кілометрів до міста промчали за 12,5 хвилини. Дихати вже не могла, легені наповнювалися киснем на 22 відсотки. Ситуацію ускладнював цукровий діабет. Лікарі сперечалися, чи варто підключати до апарата штучної вентиляції легенів. Але вік ще дозволяв мене врятувати. Після виписки побачила свій рентген – одна чорна пляма. То було насичення киснем. Решта легенів – білі.
56 годин під ШВЛ. Далі перевели в палату і призначили 22 літри кисню на хвилину, тоді знизили до 14.
Принесли підписати документи на згоду експериментального лікування за спеціальною програмою. Вона була запланована на п'ятьох чоловіків і п'ятьох жінок, але дві італійки відмовилися. Думаю, дихати все одно не можу – підписала. Про ризики попередили.
У палаті лежала з італійками. Персонал стежив, щоб ми добре їли і мали сили одужувати. Трусилися, як над дітьми. На добу п'ять-шість лікарів навідувалися. Із п'ятої ранку і до другої ночі що 2 години заходила медсестра. Перевіряли кров, дані по діабету, насиченість легенів киснем, температуру. 18 днів безперестанку була на крапельницях. Бомбили антибіотиками. Змішували по 18–26 препаратів у шприц на 800 мілілітрів і по 2,1 міліграма на хвилину вливали в організм. Аналізів робили мільйон.
Коли вставала з ліжка, після двох кроків починався кашель, не вистачало повітря.
Я пережила дев'ять операцій. Та після них було легше, ніж після маніпуляцій від коронавірусу. Двічі на день брали кров із зап'ястка. Шприцом горизонтально пробивали спеціальну пазуху. Кров звідти показує насичення киснем у легенях. Цим регулювали кисень, який подавали через маску. Це щоб щодня не робити комп'ютерної томографії. Якщо брали з лівої, то праву руку і плече тримав інший медбрат. Такий біль, наче без наркозу відрізали руку. Але плакати було соромно. Досі маю рани на зап'ясті, як кісточки від вишні.
У декого після лікування почалися псоріаз, висипи. У мене на один антибіотик була алергія. Почала злазити шкіра з обличчя, рук. Зі стоп знімала її, як луску. В роті була рана, на язику й піднебінні аж запеклася кров. Але аналізи показували хорошу динаміку одужання.
У стаціонарі була три тижні. Коли виписувалася 28 березня, зі мною прощалися вісім лікарів і 21 медсестра. Хоч, за правилами, має бути лише медсестра, яка несе ваш пакет, дезінфікує взуття і проводить до "швидкої".
Перший тиждень після лікарні мені призначили терапію. Три дні забирала "швидка" від Червоного Хреста, далі ще місяць їздила машиною сама. Видали спеціальний дозвіл на перетин містечок, що по дорозі до лікарні. Кололи вітаміни, збагачували киснем. Щоранку розмовляла з лікарем по відеозв'язку. Мала міряти тиск, пульс двічі на день. Довго контролювали через діабет. Показники цукру вчетверо перевищували норму. Досі маю температуру 34,8. Почав стрибати тиск. Хоч раніше такого не було. Не сплю по дві-три ночі. Є задишка, аритмія. До 18 жовтня – на оплачуваному лікарняному.
Перед тим, як захворіти на коронавірус, снилися небіжчики – мама, бабця. Приснився чоловік сестри, який уже 7 років покійний, – що відкриває в хату двері, а я їх закриваю. І так кілька разів. Уже згодом знаючі люди трактували, що на той світ мені двері відкривав. Але страху не було. Мала велику підтримку сім'ї та знайомих. Навіть учителі молодшого сина писали мені, бо переживали.
Знайома з Неаполя теж захворіла на легку форму коронавірусу. Приїхала за безвізом, працювала неофіційно, страховки не мала. Лікували її безкоштовно, взяли тільки дані з паспорта.
Запитала в лікаря, чи приймають іноземців без документів. Каже: "Уяви, що ми вас лікуємо, бо платите податки, а вашого сусіда – ні. То хіба він не рознесе цієї зарази? Навіть коли люди бояться чи відмовляються показувати документи, повинні всім надати медичну допомогу".
Місто Медічина опинилося в червоній зоні коронавірусу. У кожній хаті були хворі. Багато вимерли. Переважно старші й середнього віку. Дітей майже не зачепило. У моєму колективі з 65 людей 48 захворіли, дев'ятеро померли. Дехто був без хронічних захворювань. 66-річний колега – спортсмен, усе життя займався баскетболом, грав у збірній Італії – захворів 11 березня, а 20-го поховали. Іншого 86 днів лікували за китайським протоколом. Останні тижні був у центрі реабілітації, бо через тривале лежання м'язи атрофувалися. Заново вчили ходити. Він уже перестав надіятися, що вернеться додому. На днях виписали. Ми зустрічали його з кульками й оплесками.
В Італії зараз діє третій етап полегшення карантину. Усі ходять у масках. До магазину – в рукавичках. Дезінфікуємо перед входом і виходом, тримаємо дистанцію. Раніше потік покупців контролювала охорона, тепер самі – троє зайшли, троє вийшли. На 100 квадратних метрів має бути 10 людей. Натовпу нема ніде. Всі обережні.
Злилася на сестру, коли дізналася, що вона з компанією в Україні поїхала на шашлик 11 машинами. Так не можна ризикувати.
Школи закриті, транспорт працює. У багатьох автобусах повикидали сидіння, щоб люди розміщувалися в шаховому порядку. Дати повного зняття карантину навіть не прогнозують. Президент попередив: якщо хоч трохи зросте кількість хворих, закриє кордони. У Мілані маємо по 800 інфікованих щодня. Думаю, причина – у відкритому метро.
Живу навпроти стадіону, тут завжди вигулювали собак. Під час карантину жодного не було. У парках людей одиниці. Жодної машини. Карабінери стояли на кожному кроці. Коли "швидка" везла мене додому, чотири рази зупиняли перевірити документи на право пересуватися. Італійці стали дуже акуратні. А спершу також не вірили.
У нас б'ють вікна, хати палять, а там – ні. Знають, у якій квартирі живуть заражені. Якщо хтось виходив, то приїжджала поліція і виписували великий штраф.
Багато італійців померли, але все було зроблено, щоб люди не заражалися. Держава два місяці платила по 600 євро всім хворим на коронавірус. Комуни видали разову допомогу по 400 євро, безкоштовно розвозили харчі, забирали сміття. Ніяких податків не платили, їх перенесли на наступні місяці.
В Україну прилетіла експрес-рейсом 28 травня. Із консульства передзвонили, що є вільні білети – за 12 годин я була готова. Заплатила 210 євро. Тут проходила самоізоляцію шість днів, бо зараз не можу заразитися коронавірусом. Скачала програму "Дій вдома" (додаток для людей, які в групі ризику через коронавірус, недавно повернулися з країни, де є спалах або контактували з хворим. – Країна). Мала для звітності постійно фотографуватися. Телефон часто зависав. Якось перейшла в кімнату до сина, а воно мені пише: "Поверніться, ви порушили межі ізоляції".
Маю у крові 98,2 відсотка антитіл від коронавірусу. Не можу зараз його підхопити. Але в людні місця йду в масці й рукавичках. Я в шоці – у нас повні базари людей без масок! Боюся, буде нова хвиля коронавірусу, багато помруть.
3 
1
Коментарі