четвер, 08 вересня 2011 18:41

Електрику в містах Непалу вмикають на три години зранку й на три ввечері

Між Києвом і Катманду, столицею Непалу, 5,2 тис. км. Пасажирський літак долає цю відстань за 5 год. Квиток у два боки можна купити менш ніж за $600. Віза коштує $30 - її ставлять по прибутті. Додатково платять за дозвіл вийти на туристичний маршрут: від $10 до $700, залежно від програми.

40% території Непалу на висоті понад 3 тис. м над рівнем моря. Тут розташований Еверест - найвища вершина світу. Туристи їздять сюди переважно заради походів гірськими масивами.

Населення Непалу - близько 28 млн. Більшість сповідують індуїзм та буддизм. Місцева валюта - рупія. 1грн дорівнює приблизно 9 рупій.

Суміш диму від дров, якими опалюють будинки, вихлопних газів, екзотичних пахощів і смажених пиріжків - оце запах Непалу.

З України до Непалу дешевше дістатися через Індію. До Делі літаком, а далі - поїздом або автобусом. Краще останнім, бо потяги переповнені й можуть затримуватися на добу.

Кордону між Індією й Непалом практично нема. Ми їхали через місто Белахія. Там кордоном вважають одну з вулиць. Автобус привіз туди о четвертій ночі. Прикордонний пост ледве знайшли - це звичайний будинок із невеликою табличкою. Сонний прикордонник поставив візи в паспорт.

Місцеві автобуси подібні до наших старих жовтих ПАЗиків. Усередині обшиті кольоровою тканиною. Двері й вікна не зачиняються. Зранку доводилося натягувати на себе весь одяг, який мали, і все одно мерзли. Автобуси далекого спрямування зупиняються тільки біля кафешок.

У салоні автобуса чи таксі обов'язково є великі колонки і сабвуфер. Крутять місцевих виконавців. Музика на повну гучність. Подібна до тої, що в індійських фільмах. Тільки переспіви довші й жінки виводять ще тоншими голосами.

Жінки прикрашають руки браслетами, а вуха - кульчиками. Що старша жінка - то сережок більше. У літніх їх повні вуха

Дороги кращі за українські. У тій частині країни, яку можна назвати рівнинною, немає перепадів температур, тому асфальт не тріскається. Правда, розміток, знаків, облаштованих узбіч і тротуарів немає. Єдиний світлофор на країну бачили в центрі столиці. Там само за весь час зустрівся лише один даїшник.

Користуватися поворотниками при їзді не заведено. Зате всі сигналять. Цим подають іншим знак - повертаю, обганяю. Швидко не гасають, бо між машин повно велосипедистів і мотоциклістів, але один одного підрізають. Та жодної аварії не бачили.

Зустріти місцеву дівчину в джинсах - рідкість навіть у великих містах. Спідниць до колін чи декольте не носять. Переважає традиційний одяг - сарі, або широкі штани й накидка, як завелика футболка. Зате майже всі хлопці одягнуті, як у американських кліпах - низькі джинси, з під яких видно труси, картуз набік і боти з широкими шнурівками. Старші чоловіки носять головний убір, подібний до пілотки. Жінки прикрашають руки браслетами, а вуха - кульчиками. Що старша жінка - то сережок більше. У літніх їх повні вуха.

Подвійна порція місцевої страви мо-мо коштує на наші гроші 8 гривень. Нею можна добре наїстися. Мо-мо схожі на пельмені, зліплені квіткою. Всередині - м'ясо або овочі. Їх варять на парі у виїзних будках на чотирьох колесах від велосипеда. У таких будках харчуватися найвигідніше. Ще продають макарони з овочами - чау-мень та рис із різними додатками - далбат.

Мережа "Якдональдз" - непальський аналог "Макдональдза". Фірмова страва - гамбургер із м'ясом яка. Готують також національні страви, як і у виїзних будках, тільки втричі дорожче.

Початкова школа платна - 1200 рупій за місяць. Для бідних це дорого. Серед старших багато неосвічених. Власник гостьового дому в горах, коли ми в нього поїли, дав нам меню й калькулятор. Попросив самим написати рахунок.

Дітей у початкових класах учать правильно харчуватися. Школярі, у сім'ї яких ми гостювали, показували підручники в яких пояснено: що можна разом їсти, а що - ні. Акцент на анатомії - розповідають про частини тіла та їх значення. У решті програма, як у нас - письмо, математика, література. Бачили, як займаються фізкультурою.

Можна зайти майже опівночі в місцевий магазин, і він буде відчинений. У туристичних містах під такі заклади непальці перероблюють свої житла. Сучасний торговельний зал, а в кінці - відгороджена кімната. У ній - маленька плита, на якій готують, і ліжко, де сплять батько, мати й двоє-троє дітей. Ця кімнатка одночасно є примірочною.

За 10 доларів у туристичному магазині можна купити якісний флісовий светр, за 50 - найкращу куртку-пуховик. Одяг, що виготовляють на місці або привозять із Китаю - дуже дешевий. Дороге спеціалізоване альпіністське спорядження - карабіни, жумари, льодоруби.

Першому клієнту дня продавці віддають товар за ціну, яку він скаже. Ну хіба зовсім смішну називає - тоді торгуються.

Ціну можна збити на 20-30 відсотків. Не торгуються тільки буддисти, вихідці з Тибету. Вони одразу ставлять справедливу ціну. Тибетських жінок легко відрізнити від місцевих за великими фартухами, які одягають поверх одягу. Чоловіків упізнати складно.

Про владу можна почути те саме, що в нас говорять про Януковича

Найвищі будинки в столиці Непалу мають шість поверхів. У містах переважають дво-триповерхівки. Будують із каменя. Якщо штукатурять - то тільки фасад. Дахи пласкі. Там відкривають кафе, або просто відпочивають.

Навіть у Катманду є райони, де вирощують картоплю.

Електрику в містах включають на 3 години зранку й на 3 - ввечері. Магазини й готелі мають свої генератори.

Зранку городяни збираються біля колонок-качалок. Стоять часом по 40 людей. Один голову миє, другий пере, третій - чистить посуд. Дехто набирає відро й миється біля свого дому - виливає все на вулицю. Так вирішують проблему відсутності водогону.

Зараз у Непалі активно підривають скелі й прокладають дороги. Але у віддалені гірські райони можна добратися тільки пішки. Речі привозять на маленьких конях.

У гірських будинках не у сезон можуть пустити ночувати безкоштовно - за умови, що будете в них харчуватися. Їжа дорога. Можна заощадити, замовляючи щось на зразок мівіни. Вигідно брати далбат, хоч він і дорогий:  порція коштує близько 300 рупій. Але вона необмежена. Така традиція - коли заплатив, то досипають добавки скільки хочеш.

Пляшка води в місті коштує 20 рупій, на високогір'ї - 200. Пити місцеву воду туристам не радять - через небезпеку розладу шлунку. Ми додавали таблетки для дезінфекції - їх продають в аптеках.

У подружки з рук мавпа вирвала кілограмову в'язанку бананів. У містах приматів повно. Якщо дивитися їм в очі - сприймають це як виклик. Скалять зуби й можуть кинутися.

Електропроводи хаотично натягнуті між будинками і стовпами, подекуди звисають цілі мотки. Це псує будь-яку фотографію в центрі міста.

Різнокольорові прапорці, нанизані на мотузки між будинками, мають приносити щастя перехожим. На кожному з них - побажання.

Кілька років тому, коли до влади прийшли комуністи, люди малювали на стінах серпи й молоти. Тепер ці малюнки вицвілі й затерті. Про владу можна почути те саме, що в нас говорять про Януковича.

Їхати в Непал треба весною або восени. Влітку там мусонні дощі, зимою - холодно.

Зараз ви читаєте новину « Електрику в містах Непалу вмикають на три години зранку й на три ввечері». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі