"Життя – це коротка мандрівка задля високої ідеї"

Я різна – ніжна і грізна. Зла до зла, але дуже добра до добра.

Ми не знаємо, де в організмі розміщена совість. Але вона десь ниє.

Треба знати: в кого душа вишита, а хто сховав відсутність душі за вишиванкою.

Я виховувалася не у світі речей, а у світі стосунків. Удома була надзвичайно проста кухня. Є люди, в яких культ їжі – кури, печінка. У нас – гречка, котлетка, зупка. Батьки були ощадливі. А я навпаки. Якщо маю гроші, то одразу вже їх нема. Щаслива, коли в мене гаманець порожній, бо тоді зникають будь-які матеріальні бажання. Пружина грошей слабша за пружину духу.

 

На формування людини на 70 відсотків впливають гени, на 30 – виховання. Ген проб'є рано чи пізно. Якщо не на дітях, то на внуках.

Тато був самітник. Вступав у розмову, лише коли то було важливо. Але вмів слухати. Щоб не казати про банальщину "то все дурне", просто махав рукою, збирався й ішов.

Любов до мами – безумовна. До коханого – має в собі перець, сіль, гірчицю, усі складники. До дитини – це тепле сонце, яке тебе огортає. До друзів – це щось, як квіти.

Наука – моє покликання. Ніколи не мріяла бути політиком чи громадським діячем. Політиками часто стають мимоволі, з болю, протесту, а не з бажання. Так було й у моєму випадку. Так було і з Іваном Франком, і з Лесею Українкою. Вони ж творчі люди, але Леся Українка – засновник першої соціал-­демократичної групи в Україні. Іван Франко був співзасновник і Радикальної партії, і Національно-демократичної.

Немає такої глибини падіння і висоти злетів, як у політиці. І немає такої оголеності, глибини цинізму та глибини жертовності, як у цій сфері. Це найбільш полярна форма буття людини.

Тіло без ідеї нічого не варте і є просто сміттям.

Бідність призводить до зла. Голота підтримала більшовиків. Вони породили геноцид. Інтереси бідних і багатих сходяться. Ні ті, ні ті не мають високих цілей.

Діти – це щастя, внуки – чудо. Обожнюю цілувати пальчики моїх онучат. Діти – проба нації на право жити, боротися і перемагати. Хто не здатен захистити дітей, не матиме майбутнього.

Якщо жінка каже, що всі чоловіки – сволота, то це від власної, пардон, примітивності.

Поняття не маю, що таке сексизм. Жінки, що мають проблеми в так званому чоловічому світі, зазвичай самі їх і створюють. Складно навіть уявити, аби якийсь чоловік неналежно себе поводив у моїй присутності. Це питання загальної культури, а не хворобливих, так званих гендерних, взаємин. Що собі дозволиш, те й матимеш.

Сильна жінка – це щаслива жінка.

Людина, яка кохає, світиться. Яка шукає партнера – вона, як митар, торгує.

Емоції – це корона людського життя. Без них не наро­джуються ні діти, ні вірші. Дехто каже мені: будь спокійна. А що я можу зробити зі своїми почуттями?

Любов – це те, до чого треба докладати зусиль. У нас люди думають, що воно тобі з неба падає – і все. Є культура кохання. Любов виявляє наш характер. Ми або ніжні, або вимогливі, або жорстокі, або педантичні, або дріб'язкові, або нервові. Скажи, як ти любиш, – і я скажу, яка ти людина.

Із першим чоловіком у мене був спалах, як піротехніка. Але як спалахнуло, так і згасло. А життя – це камін, в нього треба дров підкладати.

Коли розлучалися, то одне одному пообіцяли, що не будемо більше заводити в інших шлюбах дітей. Мені було 26 років, йому – 23. І ми дотримали слова.

Після шлюбу на деякий час була випалена зсередини. Здавалося, що вдруге зі мною таке ніколи не станеться. Коли це трапилося знову, я злякалася й опиралася. Потім відчула, що ця людина проростає в мені, як дерево. І віти прострілюють у руках.

Подобаються сильні чоловіки. Не переношу жіночних – у манері спілкування і одязі. З нього має струменіти сила, він має бути впевнений у тому, що робить. Повинен мати в собі силу власних переконань. Якщо бачиш такого чоловіка, чого йому тільки не подаруєш!

Усе видиме залежить від невидимого. А в нас люд вважає, що лише видиме керує світом. Ми забили на невидиме – на добро, на честь, на повагу, на цінності, принцип, на ідеали.

Велике зло безсиле, якщо йому не допомагає зло мале.

Не потрібно мати зайвих речей, як і зайвих кілограмів. Але речі мають бути добротні і стильні.

Правда – це Божий шлях. Усе решта від лукавого. Життя надто коротке, аби розминатися з правдою.

Церкви – рупори національних ідей. Церква, що не працює на національну ідею, підриває цілість етнонації. Сила світу – в розмаїтті, а не в церковній уніфікації.

Присутність Бога найбільше відчуваю восени. "Ми восени такі похожі хоч крапельку на образ Божий", – писав Шевченко. Наука каже, що осінь – час особливих стосунків зі світом мертвих. 1 листопада вшановуємо померлих родичів. Жертв Голодомору вшановуємо в листопаді, найпечальнішому місяці року. Це пора зближення з потойбічним. Бог приходить до мене через образи покійного брата Ігоря і батька.

Папа Римський закликає нас бути добрими до зла – це кінець церкві Папи, але аж ніяк не кінець віри в Бога. Кажу це як греко-католичка, в хаті якої у 1960–1970 роки підпільно правили службу Божу. Мій дід усе зробив для того, щоби висвячували в підпіллі греко-католицьких священників, які сьогодні поставали єпископами. Тепер ця церква належним чином не реагує на випади Папи Римського, якого неможливо назвати Папою.

Знання без світогляду й ідеалів убивають.

Світ – це три дієслова: народитися, полюбити, померти.

Якщо досі я сприймала і вивчала англійську мову як одну з багатьох, то тепер, коли чую "тьютор", "коуч", "блекаут", "лук", "аутфіт", то реагую на них, як на московську. Те, що накидують силою, те, що чуже і зовсім не вмотивоване для вивчення в супротиві до державної української мови, провокуватиме суспільство на конфлікти й несприйняття. Це ділить, дратує і виснажує суспільство.

Основний принцип шизофренічності українського мислення вміщено в два слова з трьох букв: "так, але".

Ми 30 років, обираючи до влади пофігістів, пацифістів, брехунів, крадіїв, отих усяких жовтенят і піонерів, демілітаризували суспільство на рівні мислення. Ми не формували національної свідомости ні через школу, ні через вузи. Було підірване націо­нальне виховання: і мова "не на часі", а московська церква – взагалі священна корова. Тому висловлювати претензії до західного світу, що за потребою не озброює нас, таки запізно. Відтак платимо за помилки найгірших ціною життя найкращих.

Аби бути сильними й вільними в нашій державі, треба ходити до спортзалу, тиру й бібліотеки.

Бібліотека – серцевина нашої пам'яті. А безпам'ятні ми – ніщо. Саме там найтрепетніше говорити про книжки, бо саме там вони живі й говорять одне з одним. Достеменно як і ми. Позаяк людина – це буття-з-иншим. Ніколи гранично не наодинці.

 

Десь прочитала, що якщо і є рай на землі, то він називається бібліотекою. Тож, якщо мені вдається хоч раз на тиждень до цього раю потрапити, я стаю здоровою і адекватною людиною.

Підлітки й молодь не ділять світу на розсип атомів. Вони бачать чітку межу межи правдою і брехнею. Їх веде ­

"так/ні", а не постійна хиткість і непевність попередніх вгнутих поколінь.

Життя будується мистецтвом і війною. Це латинське прислів'я стало сьогодні голою реальністю. Кожне покоління має свою війну. З цієї маємо вийти набагато глибшими, мудрішими, цілеспрямованішими.

Війна не тільки вбиває, а й творить нові смисли: заглиблює в суть, витягує з нас запилену добрість і служіння, ліпить із нас, розрізнених дрібницями, моноліт у головному. Головне сьогодні: працювати кожному задля перемоги – кулями, словом, грошима.

Тільки проблеми формують наше я і визначають сенси.

Карма не може бути страшна. Вона справедлива. Прекрасна. Неминуча.

Найкращий спосіб щось переживати – це активно працювати. Бо тоді зосереджуєшся на тому, що робиш, і женеш усякі тимчасово плинні думки.

Немає більшого щастя, як мати свій дім, а не тинятися у приймах по світах. Націй, що не вміють себе шанувати й не визначають своїх пріоритетів, не шанує ніхто й ніде. Вони баласт світу і біоматеріял, який експлуатують і яким торгують.

До старіння ставлюся, як до неминучості. Дивні ті люди, які щось собі колють. Ну що я тепер буду змагатися з листопадом і казати, що має бути квітень?

Неприємно уявляти, що можу жити в іншому місті й рухатися не межи своїми звичними бібліотеками, офісом, хатою і "Політехнікою" тощо, а в якомусь іншому просторі.

Дратують люди, які запізнюються. Краще прийди на 5 хвилин раніше. Бо ти можеш подарувати комусь свій час, а забирати його в когось не маєш права. Можна повернути все – гроші, речі, а часу не повернеш.

Стратегічне міністерство – не оборони, а Міністерство освіти, тому що деколонізує мозок.

Ми постгеноцидна нація. Нас вимордували голодом, усю нашу інтелігенцію розстріляли, церкву також знищили, ми не відновилися ще.

У кожній літературі є сльози і радість. Якщо ваша бабця пережила трагедію, ви маєте танцювати на її могилі брейк-данс чи що? У нас не плаксива історія чи література. Це література й історія героїв. Якщо ти не герой, то не здатен оцінити героїв ні в історії, ні в літературі.

Хто врятував Англію від нормандського поневолення? Селяни. Тому що вони не говорили французькою. Тільки завдяки селянам Чосер написав "Кентерберійські оповідання", а Шекспір далі розвивав англійську.

Плакати не дає мені кішка Белла. Приходить і лапами витирає мені сльози. Тому, щоб скинути емоції, плачу в туалеті.

Я філолог, тому речі звикла називати своїми іменами, а не загортати в папірчики. Я не з покоління кока-коли, а з покоління вишуканої елегантної аристократичної кави. А аристократ не називає лайно мармулядою.

Орлиці не сповідаються перед гієнами.

Життя – це коротка мандрівка задля високої ідеї.

Не боюся своєї смерті. Такі, як я, своєю смертю не вмирають.

Матеріал укладено на основі інтерв'ю виданням, ютуб-каналам та дописів Ірини Фаріон у соцмережах

×