Оточення американського президента Дональда Трампа та Конгрес США незмінно на боці України. Більша проблема втримати антиросійську коаліцію в ЄС, – каже політолог Тарас Кузьо
Україна потрапила в російську пастку з розведенням військ на Донбасі та "формулою Штайнмаєра"?
– Глава Міністерства закордонних справ Вадим Пристайко каже, що в переговорах із росіянами у президента Володимира Зеленського є "план Б". Водночас не почали втілювати "план А" – безпеку на Донбасі, вивід "іхтамнєтов", демілітаризацію, взяття Україною під контроль кордону, а тоді вибори, особливий статус.
Росія наполягає, що спочатку вибори під дулами автоматів, потім внести в Конституцію "ракову пухлину" особливого статусу. Тоді вони подумають, чи виводити війська.
Не бачу стратегії в команді президента. Здається, що Зеленський готовий іти на вимоги Росії. Настирливо хоче нормандської зустрічі з Путіним. Це комплекс меншовартості. Він невіглас, телезірка, наївний. Не розуміє, що ця розмова нічого не вирішить.
Політика Зеленського базується на популізмі та незборимому бажанні показати роботу. Для нього було б краще займатися внутрішніми справами, яких не зробив попередній президент, – встановленням верховенства права, боротьбою з корупцією. Тоді міг би стати видатним главою держави. Має показати результати до весни наступного року. Інакше рейтинг танутиме, як сніг на сонці.
У зовнішній політиці від нього не варто чекати проривів. Якби слухав добрих порад, то в переговорах щодо Донбасу дотримувався стратегії, що Україна та Росія паралельно мають робити кроки до миру. Натомість іде на односторонні поступки.
До чого це може призвести?
– Залежить, доки президент поступатиметься. У нього п'ять "червоних ліній". Одна – протести добровольців і активної частини суспільства. Не дозволяють іти до миру за будь-яку ціну, зважитися на капітуляцію. Щоразу, коли підходить до межі, перед ним маячить третій Майдан. Цього разу кривавий.
Друга – відсутність реальної боротьби з корупцією. Більшість українців хочуть посадок топ-злочинців. Зеленський ішов до влади на популізмі як антисистемний політик, борець проти старої еліти й розкрадання держави. Немає виправдання не робити цього – має більшість у Верховній Раді, Антикорупційний суд.
Третя "червона лінія" – скасування закону про мову. Удар по ідентичності пасіонарної частини суспільства. Це автоматично – протести й Майдан.
Четверта – справа Приватбанку. Якщо олігарху віддадуть гроші (колишній власник націоналізованої 2016-го через загрозу банкрутства фінустанови Ігор Коломойський вимагає від держави компенсації – майже $2 млрд. – Країна) і МВФ не дасть наступних кредитів, почнеться сильний економічний спад. Це поховає рейтинг президента та призведе до масових протестів.
П'ята "червона лінія" – поновлення постачання російського газу, якого не купуємо чотири роки. Москва продає не паливо, а корупцію. На цьому виросла частина українських олігархів. Відмова допомогла зменшити корупцію. Нафтогаз став прибутковим. До 2014-го державна компанія була збиткова.
Перетин цих "червоних ліній" може спровокувати внутрішній конфлікт?
– Третій Майдан цілком може статися. І він не буде мирний. У суспільстві майже 15 відсотків – ветерани та члени їхніх родин. Велика кількість активних людей. Багато тих, чиї рідні загинули через агресію Москви чи втратили майно.
Протести – це запобіжник проти поступок. Пригадую серпень 2015-го, коли під стінами Верховної Ради під час сутичок ветеран кинув гранату. Загинули троє нацгвардійців. У країні циркулює маса зброї. Зеленський боїться протестів. Хоч не певен, що оточення розуміє їхню природу.
Які є сценарії розвитку ситуації на Донбасі?
– Песимістичний – справжній внутрішній конфлікт в Україні чи велика агресія росіян. Оптимістичний – закриття квазідержавних ЛНР і ДНР, взяття Україною контролю над кордоном і окупованими територіями. Це може статися внаслідок протестів у Росії чи суттєвого погіршення там економічної ситуації. Коли Москва більше не зможе утримувати Донбас чи росіяни не будуть готові платити за це.
Поки що такі варіанти малоймовірні. Донбас обходиться Москві не надто дорого. Росіяни готові терпіти, жити бідно. Продуктивні покинули країну. За правління Путіна з країни виїхали два мільйони осіб, за даними "Голосу Америки". Заможними залишилися чиновники й силовики, які до кінця виконуватимуть волю Кремля. А пролетаріату близькі імперські амбіції глави Федерації.
Теперішня ситуація на Донбасі може тривати десятки років. Подивіться на окуповане росіянами молдовське Придністров'я чи грузинські Абхазію та Південну Осетію.
Вихід для України – реформуватися і чекати на колапс Росії?
– Кожен український патріот сподівається, що РФ розпадеться. Про це говорять останні 30 років – і ніяк. Не думаю, що це ймовірно. Нічого там не зміниться на краще, доки живе Путін. Йому 67 років, до смерті не віддасть влади. Прожити може ще 10–20 років.
По-друге, не тільки Путін не вважає Україну за державу, а українців за націю. Так думає більшість громадян Росії й опозиції. 85 відсотків підтримують анексію Криму.
У СРСР стверджували, що ми – два близькі братні народи, проте різні. Росія зараз каже, що українці – то неправильні росіяни. Приблизно, як білоруси, тільки гірші.
Я виріс у Великій Британії, якій зайняло десятиліття чи навіть століття, щоб зрозуміти, що ірландці – окремий народ. Країна отримала незалежність 1922-го. Польські націоналісти перед Другою світовою не визнавали українців за націю. Зараз живемо в ХХІ столітті, а Росія поводиться, наче на початку ХХ. Після п'яти років війни росіяни ще менше розуміють нас, ніж до агресії.
Так званий м'який вплив Росії практично зник. Наприклад, лише 2 відсотки молодих українців дивляться російські канали. Користуються gmail, а не mail.ru. Сидять у Facebook, а не в "ВКонтакте". Російськомовний український патріот не вкладається в головах верхівки Кремля. Якщо цього не розумієш, то не зрозумієш України. Більше того, вони не можуть усвідомити, як єврей став президентом, адже "Україною керують фашисти". Єврей-фашист? Повний сюрреалізм.
Президент Зеленський справді прагне миру. Практично кожен українець хоче цього, бо на Донбасі щотижня гинуть наші громадяни. Але він приречений на поразку – забагато перешкод. Не розуміє суті війни. Не має реального плану.
Мир із Росією неможливий до повернення всіх територій, зокрема Криму. Москва ж відмовляється навіть говорити про півострів.
Кремль ніколи не віддасть контролю над кордоном, бо це означатиме закриття фейкових ДНР і ЛНР. На Донбасі немає етнічного протистояння, як було в грузинських Південній Осетії й Абхазії.
Якщо порівнювати проблему Донбасу з Ірландією, то після досягнення миру між Британією та Ірландською республіканською армією 1997-го однією з найбільших проблем стала демілітаризація майже 2,5 тисячі терористів. Слід було забрати зброю. На Донбасі воюють 35 тисяч солдатів двох російських армійських корпусів. Це не терористи. У них є танки і "Гради". Як збираєтеся забирати в них?
Яка стратегія Німеччини і Франції в мирному процесі?
– Париж і Берлін завжди тиснули на Київ, щоб швидше домовлявся з Путіним. У їхніх інтересах поновити торгівлю з Москвою. Навіть якщо ціна домовленостей – доля України. Попередній президент більш-менш опирався. У Зеленського не надто виходить. Французький глава Еммануель Макрон публічно говорить, що хоче поновити співпрацю з Росією. Берлін мовчить, але канцлерка Анґела Меркель не буде вічно на своїй посаді.
Чи може ЄС переглянути санкції проти Росії без вирішення проблем Донбасу та повернення Криму?
– Ні. Санкції по Криму будуть, доки його не повернуть Україні. А якщо Зеленський піде на кроки, до яких його змушує Кремль по Донбасу, буде Майдан.
Москва не розуміє слова "компроміс". Для Путіна існує тільки здача Україною своїх інтересів. Якщо Зеленський піде на це, недовго залишатиметься президентом і його партія розвалиться. Буде політична криза в Україні, а не мир на Донбасі.
Чи змінилася стратегія Кремля щодо повернення України у свою орбіту?
– Не змінилася. Росіяни не розуміли природи України 2014-го. Тому провалився проект "Новоросія". Тим паче не розуміють нині. Хочуть зробити Україну ще однією областю Росії чи провести "білорусизацію". Українці цього не дозволять. Росіяни не можуть втямити чому. Якщо Білорусь – радянська територія, то ми не "совок". Навіть Янукович розумів цю істину.
Чи є ризик, що Україна втратить підтримку Вашингтона, бо наша влада залучена до внутрішньої американської боротьби?
– Ні, бо американці – не тільки президент Трамп. Який до того ж може програти президентські вибори 2020-го. Також можливий імпічмент. Америка не лише президентська вертикаль, але й Конгрес і мозкові центри навколо нього. Загальна атмосфера у Вашингтоні – антиросійська й антипутінська. Особливо загострилася після втручання РФ у президентські вибори в США 2016 року. Не бачу великої різниці у ставленні республіканців і демократів до підтримки України.
Трамп – радше не республіканець, а несистемний політик, який пішов проти еліти. Коли в Конгресі відбувається голосування – надати Україні військову допомогу чи ввести нові санкції проти Росії – воно переважно одноголосне.
У Трампа специфічне ставлення до Путіна. Ніхто не може зрозуміти, чому так любить главу Кремля. Але це його особисте. Оточення президента й Конгрес – незмінно на боці України.
Більша проблема – втримати антиросійську коаліцію в ЄС, бо Євросоюз – різний. Угорці чи італійці не надто прихильні до України.
Якою може бути інтеграція України в ЄС і НАТО на тлі заяв команди Зеленського, що нас там не чекають?
– Дуже добре, що записали в Конституцію стратегічний рух України в Євросоюз і Північноатлантичний альянс. Країна вже більше торгує з ЄС, ніж із Росією. На перше місце вийшла Варшава замість Москви.
Україні пропонують інтеграцію без членства, що в НАТО, що в ЄС. Тобто максимальне зближення без повноцінного приєднання до союзів. Це триватиме десятиліттями. В Україні немає сил, які можуть розвернути все назад, бо підтримка російського Митного союзу – майже 8 відсотків. Впала втричі проти 2014-го.
Якою бачите Україну через десятиліття?
– Трансформується швидкими темпами останні п'ять років. Країна й українці змінилися. Зараз головне – провести деолігархізацію. Тоді справи швидко підуть угору. В країні вже діє стійка демократія. У цьому сенсі – точно не Росія. Боротьба проти корупції – не посадити опонентів, але прибічників. Якщо Зеленський посадить Коломойського, то стане героєм.
Із другого боку, президент ризикує повторити долю Януковича. Коли той посадив Тимошенко й Луценка. Якщо запроторить за ґрати Порошенка, це можуть розцінити як політичне переслідування.
3 
35413
Коментарі