Завчена безпорадність

Завчена безпорадність – стан, коли людина не намагається покращити умови свого життя, хоч і має таку можливість. Зазвичай виникає після кількох невдалих спроб вплинути на обставини. Характеризується пасивністю, відмовою від діяльності. Люди при цьому втрачають відчуття свободи й контролю, не вірять у власні сили, депресують і навіть раніше помирають

Феномен завченої безпорадності відкрив американський психолог Мартін СеліҐман 1967 року. Він провів серію експериментів, метою яких було викликати в собаки страх у відповідь на звук високого тону. Як подразник використовували несильний, але відчутний удар електричного струму: одразу після звуку в клітку з тваринами пускали розряд. Після кількох розрядів клітку відчиняли. Психологи очікували, що, почувши звук іще раз, собаки будуть тікати. Та вони, навпаки, лягали на підлогу й тихо скавуліли.

Це здивувало вчених, і вони провели ширший експеримент за участі трьох груп псів. У клітках першої групи були кнопки, на які тварини могли натиснути носом і вимкнути живлення електрошокера. Собаки в другій групі впливу на ситуацію не мали – їх бив струм. Тваринам у третій контрольній групі болю не завдавали.

Після того як собаки з першої групи навчилися впливати на ситуацію, а з другої усвідомили, що від них нічого не залежить, піддослідних перемістили у великий ящик із невисокою перегородкою посередині. В одну половину ящика струм подавався, в другу – ні. Щоб уникнути болю, треба було перестрибнути бар'єр. Собаки з першої групи швидко це зробили. З контрольної – також. Лише тварини з другої групи метушливо бігали сектором, а тоді лягали на підлогу й покірно терпіли біль. Психологи зробили висновок: безпорадною істоту роблять не негативні події, а досвід неможливості впливати на них.

Безпорадною істоту роблять не негативні події, а досвід неможливості впливати на них

1976 року теорію завченої безпорадності перевірили на людях. Група психологів завітала в будинок догляду за літніми американцями в штаті Коннектикут. Це був кількаповерховий дім. Для експерименту вчені вибрали два поверхи – другий і четвертий. Мешканці другого від медичного персоналу отримали інструкцію: "Ми хочемо, щоб ваші кімнати були якомога затишніші, й намагатимемося зробити для цього все. Хочемо, щоб ви стали тут щасливі, й вважаємо себе відповідальними за те, щоб ви пишалися нашим будинком престарілих. Ми зробимо все, щоб допомогти вам. Хочемо дати кожному з вас по квітці в горщику як подарунок від нашого закладу. Вони стоятимуть у ваших кімнатах, медсестри їх поливатимуть і піклуватимуться про них. Вам не доведеться нічого робити".

Людям із четвертого поверху повідомили таке: "Ви самі маєте вирішити, як виглядатиме ваша кімната, – чи ви хочете лишити все, як є, чи щоб наші працівники допомогли вам переставити меблі. Повідомте нам про свої побажання й розкажіть, що саме хотіли б змінити у своєму житті. Крім цього, ми маємо подарунок для вас. Якщо хочете завести собі квітку – виберіть у ящику ту, що припаде до душі. Ця рослина стане вашою, й ви піклуватиметесь про неї так, як вважаєте за потрібне. Також наступного тижня ми покажемо вам кіно. Маєте самі вирішити, в який саме день хочете його подивитися і чи хочете дивитися фільм узагалі".

Друга група отримала важелі впливу на своє перебування в пансіонаті. Першій, контрольній, дали зрозуміти: всі рішення прийматиме і втілюватиме персонал.

Експеримент тривав три тижні. Потім людей опитали, чи задоволені вони своїм життям. Медичний персонал також мав слідкувати за активністю, комунікабельністю, загальним тонусом і харчуванням пацієнтів.

Різниця між даними двох груп виявилася суттєвою. Люди, які не впливали на ситуацію, були здебільшого нещасні. За системою, в якій "0" є нейтральним станом, "-1" – глибоко нещасним, а "+1" – цілком щасливим, середній показник був "-0,12". Результат в іншій групі "+0,28". Самопочуття і спілкування із сусідами та медперсоналом на четвертому поверсі також покращилися.

За півроку психологи повернулись у заклад. З'ясували, що на другому поверсі померли 30% мешканців, на четвертому – 15%. Здоров'я людей із четвертого поверху було значно міцнішим. А ті, хто вибору не мав, інколи вдавалися до саморуйнівних тактик. Відмова від їжі чи ліків була єдиним способом впливу на середовище.

Дослідники виявили, що низка негативних явищ, що з'являються на старість – втрата пам'яті чи зниження тонусу, – пов'язані, зокрема, із втратою можливості контролювати власне життя.