На Західній Україні переважають традиційні цінності, у Східній – пострадянські, а в Києві – європейські, вважає психолог Юнона Лотоцька-Ільїна
Що зараз українці розуміють під успіхом?
–?Наші люди все більше схиляються до європейської моделі, а точніше – німецької. Що сім'я – це цінність, а гроші – цінність відносна. Також ми практичні й заради досягнення чогось можемо трохи потерпіти дискомфорт. Українці ментально сильно вирізняються на тлі пострадянських країн. Є питомо наше бажання жалітися: і те – не так, і те. Притому, що насправді все може бути чудово. У Росії цього нема. Там діти голі-босі, кози недоєні, хата похилилась – зате вони "імперія". У пострадянській Азії більше уваги приділяють щастю в конкретний момент. Якщо мені добре зараз – значить, усе гаразд.
Українці відмінні й в інших речах, приміром – у спілкуванні. В азійській моделі люди на початку дуже ввічливі, доброзичливі, в усьому з тобою погоджуються – хоч насправді своє на думці мають і невдовзі це проявиться. Українці ж, особливо зі східних регіонів, за першої зустрічі набурмосені, недоброзичливі – а потім відкриваються. У Росії звичка бути суворим може зберігатися весь час. Навіть давні приятелі часом поводяться дуже грубо – така собі груба дружба.
З білорусами ми теж психологічно не схожі?
–?Через певний авторитаризм у країні білоруси подібні до дітей. Відкриті, привітні,
наївні – і дуже слухняні. Українці ж не люблять ходити строєм. Білоруси більше працюють на державу і менше піклуються про себе. Ми ж схильні дбати про своє подвір'я та родину більше, ніж про країну.
Ви стверджуєте, що традиційна для українців модель успіху – "на авось". Є якийсь лідер, великий бос, якому всі беззастережно вірять. Навіть якщо він відверто помиляється. Ця модель давно з нами?
–?З часів Переяславської ради (1654 рік. – "Країна"). Відтоді сильних лідерів або знищували, або переманювали в Росію. Те, що своє найкраще тут не залишається, – уже на рівні генетичної пам'яті. А вона змінюється поволі. Але зміниться. Що більше їжджу світом, то більше розумію, що Україна – дуже сильна країна.
Потенційно сильна?
–?Ні, вже. Просто ми сильні, як ті прутики з віника – кожен сам по собі. Не вміємо створювати співтовариства – існуємо кланами. Є клан науковців, клан підприємців, клан службовців. Кожен має якусь ідею. Але до спільної не доходить, бо культура ефективного співжиття не виробилася.
Чого так вийшло?
–?Щоб створювати своє, потрібна зухвалість. Наші ж зухвалі – наприклад, Степан Бандера – опирались чужому, а не створювали своє. Всі українські герої були проти когось. Зразків успішного створення чогось нам не дали.
Із часів Переяславської ради сильних лідерів або знищували, або переманювали в Росію
Але зараз суспільство готове до саморозвитку. Потрібні тільки інструменти й розуміння, що нам не заважатимуть.
Що стримує цей розвиток?
–?Нема середовища, в якому хотілося б це робити. Є середовище для виживання. Люди не довіряють ні державі, ні керівництву, ні майбутньому. А коли не довіряємо – намагаємося робити запаси на потім, як хом'яки. Витрачаємо час на накопичення ресурсів, а не створення чогось. Американські психологи Джеймс Прохазка і Джон Норкросс описали 10 етапів позитивних змін. Десятий – громадянська відповідальність, до неї треба дійти. А перші кроки – це самоусвідомлення, самодопомога, створення нової моделі себе. Україна десь на третьому-четвертому кроці. До останнього дійдемо – але коли і з ким? Наприклад, Віктор Ющенко – чудовий керівник країни для самомотивованих людей.
Але більшість іще потребують авторитарної руки. Ющенко зазнав поразки, зокрема, й через це. Років за 50 був би прекрасним президентом.
Коли проводили дослідження в регіонах країни, на що цікаве натрапили?
–?В Україні – три країни. Західна частина сповідує більше традиційні католицькі цінності. Також там є інтеграція навколо ідеї українськості: "Україна – незалежна держава". Ідеї новішої поки що нема. Психологічні риси в людей пов'язані з тим, щоб жити за цінностями: не грішити, мати чисту совість.
Східна Україна – це пострадянська територія, але з домішками капіталізму. Дніпропетровськ чи Донецьк – наче маленькі держави в державі. Не дуже розвинені, але тамтешні жителі уміють бути підприємливими.
І є Київ. Це вже Європа. У столиці відчуваються дві ріки цінностей – ідея грошей та ідеї людяності, розвитку, майбутнього. Першу течію уособлюють державні та частина бізнес-структур, другу – спільноти, подібні до Києво-Могилянської академії.
Як спричинити синергію між цими трьома Українами?
–?Я б розвивала мислення. Ми не вміємо думати – тільки реагувати на щось. Думання – це три кроки: виявити, що мені не подобається, усвідомити наслідки цього стану і відреагувати. Ми пропускаємо другий крок. Наприклад, уявімо, що я палю. Виявила, що це проблема – давай кидати. Але я не усвідомлюю, нащо кидати. Що буде, як кину, і що буде, коли не кину. Усвідомити – це злякатися наслідків або зрадіти їм. Тоді стане зрозуміло, чи треба щось змінювати. Ми ж, коли виявляємо щось, – беремося до вирішення цього хаотично.
Я спокійно ставлюся до слів: усе жахливо, країна падає. Ні, не падає. Вона розвивається – нехай і трішки коряво.
Ви останні роки маєте на увазі?
–?Так. Триває все-таки розвиток. Подобається нам нова влада чи ні, однак у ній є не тільки мінуси, а й плюси.
Вона вчасно прийшла?
–?З психологічної точки зору, ресурс теперішньої влади великий. Це адміністратори – вони чудово втілюють, виконують. Але створювати щось оригінальне ця влада не стане. Таких людей вона розчиняє, як грудку солі в діжці води, – і вони втрачають свій потенціал.
Тому я організовувала б групи людей для створення чогось інноваційного поза системою, щоб потім "продавати" ідеї державі для реалізації.
Як цьому посприяти?
–?Хочете – беріть на себе. Ви подужаєте це за 30 років. Зробіть проект, умовно кажучи, "Об'єднаємо ідеї України". Згуртуйте людей, які це роблять, – і будьте модератором. За 30 років прийде успіх. Проте нічого, крім цього, у вашому житті не буде.
Невдячна справа.
–?Чому? Якщо людина "хворітиме" на цю ідею – абсолютно вдячна. Але українці не люблять жертвувати. Хочуть і ідею, і хатинку, і щоб добре все було в родині, діточки вивчилися.
І так не виходить?
–?Психологічно – ні. Концентрація – запорука успіху. Успішна ідея проходить через так звані долини смерті – невдачі, повтори. Звичайно, багато разів помилятися дуже неприємно. Але тільки так ідея втілиться. Швидких перемог не буде. Треба йти, падати – підніматися, падати – підніматися. Щоб дійти до кінця, я маю вірити в ідею роками. А це означає стати Марією Терезою й покласти себе на вівтар.
Ми швидко задовольняємося тим невеликим, що є. Чому?
–?Уявляємо, що буде важко, й боїмося не впоратись. Це – недовіра до себе. Комфортніше, коли нас хтось веде. Насправді, дискомфорт – це добре, і я радію, коли його відчуваю. Бо бачу, що розвиваюся. А коли мені добре, розумію, що відпочиваю чи перепочиваю, але розвитку в тому нема. На вершині ніхто не змінюється – змінюються внизу, там, де складно.
Хочуть і ідею, і хатинку, і щоб добре все було в родині, діточки вивчилися
Дуже подобається фраза: у мене є я, і разом ми впораємось. Якщо це стане культурою країни – нам буде легше.
Є народи, в яких цей страх менше проявляється?
–?У китайців. Вони не звертають уваги на дискомфорт для себе. Влада і пропаганда твердять, що кожна дія робітника, як крапелька, потрібна країні. Це додає сил.
У нас такої культури нема. Але ми можемо її створювати, робити корисне для нашої спільноти. Дуже поважаю позицію Ріната Ахметова щодо розвитку Донецька. Він вкладає гроші в дороги, у школи, у стадіон. І це правильно – робити своє місто кращим. Робити свій двір кращим. Розширювати зону комфорту. Стане цього багато – люди перестануть кидати недопалки під ноги.
Україні потрібна політика маленьких перемог. І без довгих стратегічних ходів. Ми любимо швидкі перемоги, часто. Для цього треба лідер. Поки що ми залежні від нього.
Як надовго українці планують своє життя?
–?Далі, ніж на три-п'ять років уперед, не дивляться, за дослідженнями. Коли почали питати про плани на 30 років – люди були шоковані. Мислимо нормами. Женитися в стільки-то, народити двоє дітей, дівчинку й хлопчика. Самому здобути вищу освіту, дітей вивчити, поїхати у відпустку до Криму, Туреччини чи Єгипту. Квартиру мати в 35 років, дачу – у 40. Усе – по накатаній. І вмирати треба в оточенні дітей, онуків і ще когось. Але механічне відтворення норми має мало сенсу. Щоб перестати це робити, слід усвідомити своє життя. Зрозуміти: навіщо це все? Кажуть, 3–5 відсотків людей задумуються над цим від природи. Решту треба вчити.
У всіх народах?
–?Так. У нас тих, хто задумуються, трішки менше. А було б добре мати 5 відсотків. Це – пасіонарії, яким "не все одно". Вони користуються життям як інструментом для втілення якоїсь ідеї. Альберт Ейнштейн, Білл Ґейтс, Стів Джобс мислили чи мислять на цьому рівні.
Чому в західних суспільствах такі, як Джобс і Ґейтс, "піднімаються", а в нас – не дуже?
–?У нас також "піднімаються". Просто в Україні героями поки що є олігархи. Такий рівень суспільства. Якщо не буде якогось потрясіння і країну не роздерибанять повністю, то через років 20 героями стануть лікарі й інженери. Потім – науковці. Як розвивається суспільство – так розвиваються й герої.
Після поїздок світом які плюси українців проявилися для вас краще?
–?По-перше, ми вміємо винаходити й спроможні реалізовувати задумане. По-друге, готові працювати. На теренах СНД – найбільше за всіх. Також у нас сильні родинні цінності, майже як у Грузії. Українці – щиріші за багато націй, не бояться бути собою, роздивлятися й визнавати свої помилки. Ще один плюс – у нас дуже якісне почуття гумору. А гумор – це розум. Дурні люди не жартують. Правда, цей наш розум корисливий трішки – як би так зробить, щоб собі добре було. Але чудово, що він узагалі є.
Чотири парадигми успішності
1. Парадигма результату. Досягти успіху в 30–40 років, бути молодим і сильним, мати ідею. Властива американському суспільству.
2. Успіх діяльності, чи 10 тисяч повторів. Німецький підхід, за якого результат не настає одразу. Треба наполегливо працювати, тоді він буде.
3. Платформа станів. Головне не побачиш очима, воно – у серці. Це не вимагає ніяких зусиль, крім як над своєю душею. Властива буддизму, конфуціанству.
4. Платформа "на авось". Орієнтація на людину з ідеєю, заради якої інші готові на все. Успіх – це бути поряд із тим, хто є великим босом. Модель популярна серед східних слов'ян. До успіху не веде.
4 
35413
Коментарі