– Бідна країна не може бути сильною. Для частини людей багатші сусіди – привабливі. У Криму й на Донбасі хотіли російських зарплат і пенсій, – каже економіст Володимир ДУБРОВСЬКИЙ, 57 років.
– Подолання бідності – фактор національної безпеки. Здібні їдуть за кордон, стають заробітчанами. Могли б формувати економіку вдома, захищати країну на фронті чи стати ядром нової політичної сили. Треба тут створювати умови для талановитих. Багатою країною можемо стати тільки завдяки людському потенціалу. Промисловості чи аграрного виробництва недостатньо, щоб бути конкурентними у світі.
Через фінансові проблеми люди почуваються безпомічними. Сподіваються, що держава, президент, олігарх урятують їх. Але патерналізм ніколи не приводив до позитиву. Підприємливі й активні повинні змінювати країну. Має бути культ праці. У скандинавів соціальне забезпечення – на високому рівні, але держава не забезпечує кожного безпорадного. Це несправедливо щодо тих, хто утримує саму державу.
Позитив: у нас цінується праця. Але виробництво часто неефективно організоване. Офіційно українці працюють більше годин за американців. А рівень добробуту кардинально нижчий. Важлива якість інституцій. Головне – не нагромадження капіталу, як за Карлом Марксом. А те, хто ним управляє. Це впливає на якість виробництва. Завод "Антонов" розробив більше літаків, ніж продав. Таке буває, коли капітал не в тих руках.
Як ставляться українці до бідності й багатства?
– Не вірять, що чесним шляхом можна стати успішним. Що хтось має Merсedes, бо сумлінно працює, виготовляє конкурентний товар, створює робочі місця. Це заважає нам розвиватися. У заможних країнах є повага до чесного підприємництва. Нетерпимість до шахрайства, монополістів, економічного утиску. Це створює запит суспільства на добрі інституції. Вони роблять державу багатою. У нас же багато хто вимагає перерозподілу накопичених багатств. І на цьому грають популісти, які готові "ділитися" мільйонами, аби зберегти систему. Вона дає їм змогу збагачуватися на мільярди за рахунок суспільства. Це веде до катастрофи. Зімбабве колись було заможне. Ліві політики вирішили йти до тотальної рівності – і привели до зубожіння.
У легшій формі це проявляється й у нас. Приклад – забезпечення держслужбовців. Важливо, щоб бюрократична машина менше втручалася в економіку. Треба скоротити функції чиновників, відтак – і кількість, а не їхню платню. Дешевий депутат дорого коштує суспільству. На меншу зарплату прийде або некваліфікована людина, або нечесна. У Верховній Раді мають сидіти найкращі. Тоді матимемо відповідне законодавство, яке допоможе усім чесно збагатитися.
Які риси нашої ментальності сприяють бідності?
– Дуже любимо бідкатися. Це була частина стратегії виживання під час панування чужинських влад. Захищалися і сформували закриту культуру "свій до свого по своє". Добре навчилися індивідуальних короткочасних стратегій виживання. Але вони діють тільки для оборони, захисту, а не для наступу й розвитку. Тіньова економіка та індивідуальне господарство – продовження цих традицій. Дають можливість отримати свій шматок хліба, але не створюють перспективи. Сірий бізнес живучий. Але не може бути великим.
Як змінювалися уявлення про добробут за незалежності?
– Прогрес відчутний. 1991 року люди не знали, що таке ринкова економіка. Бачили її наслідки у капіталістичних країнах. Стомилися від радянських реалій – черг, дефіциту, безперспективності. Хотіли приватизації, ліберальних реформ. Але це було незріле уявлення, романтичне. Потім – великий провал. Сильне розчарування. Збагатилися не найталановитіші, а наближені до влади. Чиновник і бандит їздять Merсedes'ами, а решта тягнуть кравчучку. Це законсервувало нашу бідність як сталий фінансовий та психологічний стан.
Поступово відроджувався малий бізнес. Монополії олігархів лишилися. Проте люди стали відходити від думки, що підприємцями можуть бути тільки злочинці. Збільшилася частка тих, хто покладається на себе. Тих, хто звільнився від патерналізму. Українці починають усвідомлювати, що їхня доля й добробут – це їхня відповідальність, а не держави. Такі люди проти втручань в економіку. З початку 2000-х, передусім завдяки спрощеній системі оподаткування, їхня кількість зростає, кристалізується середній клас. Вони робили помаранчеву й Революцію гідності, податковий Майдан, ішли добровольцями на фронт. Ці 20–30 відсотків населення – сміливіші, відкриті. Будуть рухати країну вперед.
За яких умов Україна буде заможна?
– Маємо переглянути те, як і кого обираємо у владу. Змінити ставлення до підприємців, приватної власності. Усвідомити, що тільки за рахунок довгострокових колективних стратегій можна досягти сталого успіху. Розвивати ініціативність. Адекватно ставитися до чужого успіху. Влада може прискорити зміни свідомості громадян. Цілеспрямованою кампанією виховати покоління ініціативних людей, націлених на перемогу. Неможливо ухвалити закон, який ліквідував би бідність. Хоча це можна зробити у непрямий спосіб – на законодавчому рівні створити сприятливіші умови для бізнесу. Втілити топ-10 вимог бізнесу.
2 
35413
Коментарі