"У парламент має зайти потужний підприємницький клас. Він стоятиме на сторожі свободи"

Сприятливими для бізнесу є Львів і Вінниця. Перший – через історію, архітектуру й креативне середовище. У другій сильне місцеве самоврядування, – каже економіст Павло ШЕРЕМЕТА

Україна перебуває на 134-му місці у світі за рівнем економічної свободи – між Беніном і Пакистаном, за оцінками Heritage Foundation – стратегічного дослідницького інституту США. Що тягне нас на дно цього рейтингу?

– За 26 років досліджень дев'ять – із ­2003-го по 2008-й і з 2018-го по ­2020-й – Україна вважалася "переважно невільною". Решту 17 років – "репресивною". 10 років була такою ж невільною, як і Росія, а 15 – репресивнішою для своїх громадян і підприємців, ніж держава-агресор. Наш показник свободи праці нижчий за середній.

Ми навесні отримали "закон один для всіх", крім гіпермаркету й ресторану, власниками яких є депутати з владної партії. З квітня маємо закручування гайок у вигляді фінансового моніторингу. Інвесторам потрібна не няня, а свобода. Вона включає сприятливе ставлення до бізнесу всіх органів влади, рівні правила гри й захист прав власності. У нас досі низький рівень підприємництва й заощаджень. Це не сприяє економічній свободі.

 

Ви наголошуєте: економічну свободу не дарують, її виборюють. Як це робити найефективніше?

– Наші помаранчева й Революція гідності вимагали серед іншого усунути корупцію у владі. За два Майдани трохи просунулися. Першим кроком стало створення системи електронних держ­закупівель Prozorro 2014-го, до чого долучився і я.

Потрібен потужний підприємницький клас, який має бути представлений у парламенті. Він стоятиме на сторожі свободи й конкуренції, вільної міжнародної торгівлі.

У США таке представництво зайшло через Республіканську партію і центристські фланги Демократичної. У Британії – через консерваторів і центристський фланг Тоні Блера (британський прем'єр 1997–2007 років. – Країна) в Лейбористській партії. Тобто йдеться не про одну політсилу, а про коаліцію. Коли центристи в лівих партіях вступають у союз із правими, утворюється конституційна більшість. Це і є модерністська революція, що й потрібна нам в Україні.

Але спершу треба доробити "народну" – здолати корупцію та монополії. Пізніше підніметься підприємницький клас, сформує політичну силу – й вона зайде в парламент, щоб вибороти економічну свободу.

Скільки часу треба на це?

– На столітній дорозі, яку пройшли Британія і США, здолали лише чверть. Ми є гумусом для майбутніх поколінь, кажуть китайці. Просто маємо виконати свою роботу.

Чому Польщі вдалося швидше, ніж за 100 років?

– Їй знадобилося 20. Але це хибне твердження, що ми 1991-го починали на одному рівні. Мали лише однаковий ступінь індустріального розвитку. Польща була далеко попереду в підприємництві. Вони на якомусь історичному глибинному рівні остерігаються східної загрози, що неодноразово окуповувала й розділяла їхню державу. Тому шукали надійного захисту, доки Росія була слабка. Тож у Польщі швидко спрацював національний консенсус. Спершу це був рух "Солідарність". Приєдналася права частина колишньої Польської об'єднаної робітничої партії. І соціаліст Александр Кваснєвський об'єднав "Солідарність" із пос­ткомуністами задля мети – приведення Польщі в НАТО та Євросоюз.

Децентралізація може сприяти економічній свободі в Україні?

– За децентралізацію треба воювати як за економічну свободу для місцевого самоврядування. У столиці завжди є охочі відібрати її. Особливо зараз, коли заглиблюємося в дефіцит бюджету. У Мінфіну зросте бажання віджати місцеві бюджети.

Їх потрібно відстоювати. Підприємцям організовуватися на місцях. Наприклад, до місцевих виборів у Чернівцях сформували політичну силу "Єдина альтернатива". Людям набридло, що місто перетворили на великий Калинівський ринок, але не інвестують в інфраструктуру, зокрема в дороги. Успішно рухаємося не згори донизу, а знизу доверху. Бачимо паростки модерністських трансформацій.

Івано-Франківськ став найкращим містом в Україні для ведення бізнесу в рейтингу Forbes. Має високі показники за такими ознаками: прозорість міської влади, ділова активність, купівельна спроможність. Який досвід може перейняти вся країна?

– Місто справді перетворилося на привабливіше для бізнесу. Місцевий завод "Промприлад. Реновація" став інноваційним центром, що його зробили на базі старого підприємства. Це приклад приватного публічного партнерства й громадського лідерства. Важливо залучати в місто зірок зі своїх сфер. Українські й іноземні інвестори вклали у "Промприлад" 5 мільйонів доларів. Співзасновник проєкту – підприємець Юрій Филюк родом з Івано-Франківська. Він міг працювати в будь-якому місті. Колишній мер Нью-Йорка Майкл Блумберг казав, що "не люди йдуть на гроші, а гроші за людьми".

Які ще міста й за рахунок чого мають потенціал? Як його розвивати?

– Сприятливими для бізнесу вважаю Львів і Вінницю. Перший – через історію, архітектуру й креативне середовище. А також сферу послуг і частково промисловість. Зокрема, там працює "Електрон", який у радянські часи виробляв телевізори. А зараз ремонтує автобуси й трамваї. "Ензим" виготовляє якісні дріжджі й формує біотехнологічний і харчовий кластер.

У Вінниці 2019-го була найпотужніша економічна команда місцевого самоврядування. Я часто їздив туди у відрядження. Бувало, о шостій ранку надсилав е-мейл з пропозиціями щодо поточних проєктів. О 9:30 на зустрічі Владислав Скальський, заступник міського голови, вже озвучував мені свої рішення за темою листа. Поділяю позицію президента компанії UBC Group Ігоря Гуменного, який казав: "Поки у Львові мені готували каву, у Вінниці надали всі необхідні для інвестицій документи". Така ж швидкість була з іншими інвесторами. Це давало результат.

Менш як за рік партія "Слуга народу" змінила офіційно власну ідеологію від лібертаріанства й лібералізму із соціалізмом до "українського центризму". Чи це помітно в підходах влади до економіки?

– Це лише на словах. Ідеології немає. Після останньої президентської пресконференції подивився виступи інших націо­нальних лідерів. Дональд Трамп каже: "Зробимо Америку великою знову". Візія Малайзії звучала приблизно як "бути розвиненою країною до 2020". І вони до цього прийшли. А наш президент красується на тлі буквосполучення "Зе!" чи "Зе! Президент, Зе! Парламент, Зе! місцеві вибори". Це не візія країни. Є різниця між цими двома літерами і "Зробимо Америку великою знову".

У деяких депутатів у Facebook читаю про дрімучий феодалізм на зразок державної підтримки "улюблених" підприємств. Австрійський економіст Йозеф Шумпетер, який два роки працював у Чернівцях, у своїй "Теорії економічного розвитку" писав, що "історія капіталізму – це історія творчого руйнування". Надія лише на державну підтримку консервує відсталість. Це не є переможною стратегією майбутнього.

Ми купуємо товари, бо вони дешевші або кращі. Тому митні тарифи зазвичай призводять лише до інфляції. Протекціонізм застосовують тільки тимчасово, коли місцевим виробникам дають два роки на навчання й прагнення наздо­гнати глобальних гравців. А якщо його використовують для приховування низькопродуктивного виробника з неякісною продукцією від глобальної конкуренції, то це поганий рецепт розвитку.

 

Якою є нинішня економічна стратегія України? Чи є вона?

– Стратегії немає. Бачимо прагнення влади допомагати великим фінансово-промисловим групам. Турборежим у перші місяці закрутив гайки малому й середньому бізнесу законами про фіскалізацію. Лібертаріанства не помітно. Є стратегія зменшення економічної свободи.

Але схвалюю прийняття закону про регулювання банківської галузі. Я член наглядової ради банку "Райффайзен Аваль". До цього не могли провести легальні збори акціонерів, бо мали колізію. Один закон дозволяє лише фізичну присутність акціонерів чи представників, а другий – про епідеміологічний стан – забороняє проводити такі зібрання. Це упорядкували. Закон також урегулював деякі питання у справі з націоналізованими банками.

Правильним було зняття мораторію на приватизацію землі. Така ж історія була свого часу з упрозоренням державних закупівель. Обох цих законів не ухвалили б, якби Україна не була на краю фінансової прірви і цього не вимагали міжнародні партнери.

Чим два уряди за президента Зеленського відрізняються від попередників?

– Перший уряд будь-якого президента – Кучми, Ющенка, Порошенка, Трампа, Макрона – був набагато сильніший за наступні. Зараз летимо у стіну пандемії, тож можемо говорити вже про перспективу третього уряду Зеленського. Думаю, буде ще слабший навіть за другий.

У квітні уряд передбачав падіння економіки на 3,9 відсотка. У серпні прогноз Мінекономіки – мінус 6 процентів. Реалістичний?

– Тенденція – реалістична. Українська криза завжди була глибша за світову. Так буде й цьогоріч. Маємо неконтрольовану епідемію. З імовірністю 90 відсотків йдемо до жорсткого карантину в ключових містах країни. У листопаді нам прогнозують таку ж ситуацію, яка була навесні в Північній Італії. Тільки – без північно-­італійської системи охорони здоров'я. А під час карантину економіка не розвивається. Уряд запроваджував жорсткі обмеження, але не зробив необхідного – системи тестування. У Південній Кореї ПЛР-тести роблять за 3 години, а в нас тиждень, 10 днів. За цей час людина може одужати або заразити велику кількість людей та навіть померти. Не відстежуємо ланцюжків зараження, хоч для цього можна було пристосувати додаток "Дія". У Південній Кореї спалахом називають п'ять випадків, у Новій Зеландії – чотири, у нас – сотні. Для подолання кризи треба взяти під контроль епідемію.

Чому Україні ніяк не вдається зробити ривок в економіці?

– Усі країни йшли однаковим шляхом. Правильні підходи вільної економіки – це свобода, підприємництво, експорт, інновації, інвестиції, а не обмеження міжнародної торгівлі. Доки не засвоїмо їх, матимемо зростання не більш як 3 відсот­ки. І це без пандемії.

Уряд Польщі не обирає стратегічних галузей. А в нас створили Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості. Ми прожили 70 років за комунізму. Зрозуміли, що він не працює. Але прихильники екзотичних економічних теорій у комітетах Верховної Ради пропагують державну підтримку підприємств і вигоди на ринку для певних галузей.

За перше півріччя падіння виробництва становить 8,3 відсотка, за даними Держстату. Чи зарадить цьому Мінстратегпром?

– Це міністерство – "хотілка" уряду. Чомусь вирішили, що стратегічними галузями в нас є виробництво скла, металу та сталі. Виявляється, треба преференції в торгівлі з ЄС саме для них. А не для українських літаків, ракет, машин чи навіть кругляка. Не дивно, в нас до 2019-го і кондитерка входила до стратегічних галузей, тепер набір – інший.

Пропонують скасувати мито в розмірі 60,5 євро за тонну на постачання до країн ЄС гарячекатаних рулонів українського виробництва, що діє з 2017-го. Кажуть, без цього свій товар не можуть продавати металургійні комбінати "Запоріжсталь" та імені Ілліча – підприємства, які пов'язують з олігархом Рінатом Ахметовим.

– Така ж історія була 2014 року. Тодішній виконувач обов'язків міністра економічного розвитку Валерій Пятницький подав до угоди зі Світовою організацією торгівлі список із 239 стратегічних українських галузей. СОТ не дозволила, бо це зруйнувало б усю систему міжнародної торгівлі. МВФ сказав щось на зразок "або транш, або 239 галузей". І Україна припинила цей абсурд. Те саме буде у 2020–2021 роках.

Невже треба було створювати ціле міністерство стратегічних галузей, щоб боротися за "катанку" і скло? І чому в нас немає тоді міністерства економічної свободи?

На що Україні робити ставку – на промисловість, сферу обслуговування, туризм, щось інше?

– Немає відповіді. Не можна сказати Україні, щоб зосередилася на ІТ і ракетобудуванні, а Польщі – на меблях і яблуках.

Підприємець Ігор Гуменний заснував у Харкові Ukrainian Beer Company, яка 2011-го мала понад 20 філій у 60 країнах, три заводи і 4 тисячі працівників. Виробництво пива в нас не є стратегічною галуззю. І чорноземи тут здавна. Але Ігор із командою проявили свій управлінський талант. Як і один із двадцятки найуспішніших аграріїв України Віктор Іванчик із Полтавщини. Заснував агропромисловий холдинг "Астарта-Київ".

В Україні достатньо талановитих підприємців. Можемо заробляти й сільським господарством, якщо більше вироблятимемо й експортуватимемо агропродукції.

Ми не можемо передбачити таланти, але можемо створити для них кращі умови. Перш за все потрібно суттєво підвищити народжуваність. Далі – вдосконалювати шкільну освіту, щоб підтримувала нахили до підприємництва. Як казав китайський комуніст Сі Цзіньпін: "Нехай зацвіте тисяча квіток". Я не знаю, які саме. Дайте людям свободу, а вони розберуться – робити каструлі чи ракети, перефразовуючи професора Пасхавера.

Експерти кажуть, що основою української економіки є сфера послуг.

– У розвинених країнах промисловість становить 15–20 відсотків. Сфера послуг – трудомісткіша та швидше допомагає творчому руйнуванню: старі галузі вмирають, нові народжуються. Тому виходить на перший план у розвитку економіки. Наприклад, на новій кондитерській фабриці Roshen у Вінниці, яку я бачив 2013 року, виробництво цукерок і тортів майже повністю автоматизоване. Але ще не вигадали автомата, який прибирає столи в ресторанах чи ліжка в готелях.

Як Україні перестати бути сировинною державою, перейти до виробництва продуктів із високою доданою вартістю?

– Країни з нижчим рівнем розвитку, капіталу, продуктивності фокусуються в торгівлі на низькотехнологічних галузях. Таку продукцію все одно вигідно робити. Зрештою, пивні крани UBC і наше підрядництво в ІТ теж не виробляє продукції з найвищою доданою ціною.

Івано-Франківщина і Львівщина залучили німецьку компанію Leoni. Виготовляють автомобільні кабелі. Створили певну кількість робочих місць. Цю роботу або ще не можуть виконувати автоматизовано, або можуть, але українські працівники дешевші. Коли стануть дорожчими, а економіка зросте, технологічний рівень підвищиться. І буде більше можливостей і потреб виробляти продукцію з вищою доданою вартістю.

У парламентському Комітеті економічного розвитку вважають, що держава має підтримати високотехнологічні галузі. Коли підприємства розраховуватимуть лише на це, перестануть розвиватися. Це радянський досвід. Є природний шлях інновацій і конкуренції. Цьому допомагають економічна свобода, справедливе судочинство, захист прав власності – це зараз найкраща допомога українській промисловості. Іноземні інвестори бачили, як Печерський суд вирішив, що платники податків мають відшкодувати олігархам 350 мільйонів доларів (2 вересня Печерський районний суд Києва задовольнив позов офшорних компаній братів Ігоря і Григорія Суркісів до державного ПриватБанку щодо стягнення майже 10 млрд грн, або $350 млн. – Країна). Не спішитимуть інвестувати в таку країну.

Які риси українців дають підстави вірити, що ми все-таки станемо економічно успішною країною?

– Ми – невмирущі й невгамовні. Тричі з 1990 року виходили на Майдан. Не дозволяємо надовго вилазити нам на голову. Маємо енергію. Але її треба спрямувати в позитивне русло. Хвалимося, що ми освічена нація. Але показники свідчать, що втрачаємо навіть набуті раніше знання й уміння. Щоб невмирущість і невгамовність давали позитивний технологічний результат, як у Південній Кореї, Китаї та Сингапурі, потрібно, щоб нашою третьою рисою стала освічена продуктивність. Тоді зробимо прорив. Не хочу, щоб належали до держав, про які американський економіст австрійського походження Пітер Дракер писав: "Немає нерозвинутих країн. Є неосвічені країни".

×