Стримано приймаю привітання з днем народження. Вітають із досягненнями. А що я зробив, щоб народитися? Зусиль доклали батьки. Вони привели мене до тієї точки, в якій я сьогодні.

Історія мого дитинства – мікрорайонна. Мій район – "Позитрон", за назвою заводу, який був неподалік. Ландшафти дитинства – дев'ятиповерхівки, блоки, лабіринти вулиць між однаковими будинками.

Якось допомагав батькові лагодити ліфт. Це були незабутні три дні. Катався на даху кабіни в шахті.

Батьки щоліта відправляли мене в село до бабусі. Всіх тамтешніх собак називав іменами письменників.

Випасання корови – медитативний процес. Наче щось і робиш, але маєш безмір вільного часу. Я присвячував його читанню.

Після школи не знав, куди вступати. Боявся точних наук. Батьки порадили юридичний. Вчитися було добре, залишилися прекрасні спогади й багато товаришів. Проте жодного дня не працював за фахом.

На роботі у банку костюм був моєю робою, спецівкою. Саме так я його сприймав. Приходив в офіс у кедах і футболці, а там переодягався.

На першому курсі з товаришем поїхали у Львів на книжковий фестиваль. Відбули десяток літературних подій, накупили видань. Увечері перед потягом сиділи в затінку біля органного залу. Пили воду й мовчки переживали насолоду. Це момент мого першого самоусвідомлення. Спогад, який хотів би забрати з собою по той бік життя.

Перші книжки видавав радше для себе.

Захоплює процес створення книжки: пошук фінансів, комунікація з агенціями, перекладачами, художниками, дизайнерами. Продаж – це вже не моя відповідальність.

Моє робоче місце – там, де відкрию ноутбук.

Жити вічно? Який жах! Хочеться бути впевненим, що я рано чи пізно звільнюся від усіх труднощів.

Досі люблю писати ручкою.

Розмовляв із бабусею про страх смерті. Вона казала, що не боїться. Але я бачив, що таки страшно.

Віддаю перевагу Новому Заповіту над Старим. Старий Заповіт – зла, нелюдинолюбна історія. У ньому жінка – вторинна істота, створена, щоб обслуговувати чоловіка. Ну камон!

Якби християнство ґрунтувалося на захопленні Ісусом Христом, ця релігія була б значно потужніша. Ісус – людяний, мудрий у своїх рішеннях, вчинках, близький до людей у своїх внутрішніх конфліктах. Але християнство будується на суперечності Старого й Нового заповітів. Недосконала релігія. Зрештою, як і всі інші.

 

Влада – агресивна структура. Її не можна отримати ніжно, навіть у демократичних суспільствах.

Важко змиритися з тим, що ти неправий. Значно простіше стати в контрпозицію. Дурні ніколи не визнають, що вони дурні. Я теж.

Світ – дискомфортне місце. Достатньо лише, щоб заболів зуб, щоб вибити нас із колії.

Усі диктатори приходили як великі визволителі, які виведуть народ із-під гніту. А чим закінчувалося? Ця модель працюватиме завжди. Влада п'янить.

Первинно ми всі – тварини. Керуємося інстинктами, на агресію відповідаємо агресією. Цивілізаційна надбудова – книжки, фільми, мораль, освіта – робить нас людьми. Людяність не дається легко і не з'являється нізвідки – це завжди важка робота над собою.

Для росіян це війна за імперію – територію, сателітів, народи. Для нас – боротьба за ідентичність. Якщо вони переможуть, ми зникнемо як народ. Все, що зробили, перестане існувати. Будемо хіба що забутим культом.

Культура – агресивна й динамічна структура. Вона мусить нападати, наступати, щоб розвиватися. Це єдиний шлях її виживання.

Спочатку – культура, тоді – економіка. Це не той випадок, коли від перестановки доданків сума не змінюється. Зрештою, культура економічних відносин – теж культура. Бо якщо ти просто хочеш працювати й добре заробляти, то яка різниця де? Можна й у Росії за рублі.

Не вживаю поняття "російськомовний українець". Кажу: "Українець, який у побуті використовує іноземну мову".

Мої батьки народилися, коли телевізор був чимось ірреальним. Ми з сестрою виросли в епоху серіалів. Нове покоління живе в час соціальних мереж. Що далі ми йдемо, то швидше все змінюється. Справа не в тому, щоб приймати ці зміни повністю. Важливо не бути агресивним до них.

Коли всі жителі Криму й Донбасу казатимуть, що пишаються тим, що вони українці, тоді ці території остаточно стануть українськими.

Стосунки з рідним містом непрості. Бували часи, коли хотілося його покинути. Але щоразу тягнуло назад. Врешті прийшло відчуття примирення. Усвідомив, що нікуди звідси не поїду, бо навіть не хочу цього.

Виховання – не односторонній процес. Настає момент, коли діти починають виховувати батьків.

Не люблю принциповості. Вона виключає аргументацію. Лякає й категоричність суджень. Усі помиляються, немає остаточно правих.

Наше призначення – пошук комфорту. Дійти до кінця, зазнати якнайбільше щастя й завдати якнайменше клопоту іншим.

Не відчувши любові до себе, не можна полюбити ближнього. Тішусь успіхами й перемогами друзів. Бо, якщо зараз це сталося з ними, колись це відбудеться й зі мною.

У снах подобається відчуття відірваності від себе, неконтрольованості й безкарності. Насолоджуюся ним, бо в житті не люблю, коли ситуація виходить із-під контролю.

Гроші не люблять, коли за них хвилюються. Що зневажливіше про них думаєш, то впертіше вони до тебе йдуть. Грошей у світі безмірно. Отримати їх – найпростіше, що може бути.

Щоб багато заробляти, треба бути або дуже розумним, або підлим. Або одне з другим.

Подобаються легка зухвалість і хуліганство. Влітку в кінотеатрі роззутися і залізти з ногами на стілець. Або в бібліотеці розлягтися на дивані, читаючи книжку. Такі собі мікровідступи від правил.

Останній день перед кінцем світу я провів би з людьми, яких люблю.

Ми – ніщо, порожнеча у Всесвіті. Думати про себе, як про виключних істот у безмірі Космосу – зарозумілість і дурість. Ми зникнемо – і нічого не зміниться. Всесвіт цього не помітить. Це усвідомлення звільняє від хвилювання, дарує розкутість – хоч би що ти зробиш, це не має ніякого значення.

Приймаю світ таким, який він є. Хочу тільки, щоб у ньому було менше насилля, злості та непорозумінь.

×