Щастя значно більше в бруді, ніж у чистоті

 

Британські вчені з'ясували, що наші руки після миття можуть зробитися ще бруднішими. Неймовірно, правда? Я теж не повірив, подумав - іще одна відрижка зажерливих європейців. Створюють ідеальний сендвіч і нелипучу жуйку, схрещують кролика з людиною, доводять, що миші не люблять сир. Хто їм за це платить? Піднімають себе та весь науковий світ на сміх - і їм хоч би хни. Не дивно, що в київській книгарні "Наукова думка" науки немає як такої - полиці заставлені езотерикою та посібниками із самовдосконалення. Наука померла, Бог повертається, людина хоче стати кращою. А ще кажуть, апокаліпсис. Кінця світу не буде ще довго. Зате є і будуть британські вчені.

Як журналіст, переглядаю багато новин. Жодна не залишається в голові понад 10 секунд - розщеплюється до тега, слова, за яким шукають інформацію в мережі. "Табачник українську мову", "фінгал Путіна", "Femen голі цицьки" - ось вам теги останніх двох тижнів. Але не так сталося з британськими вченими: вони, як батискаф, осіли на самісінькому дні мого мозку. Наступного дня закрутилося в голові питання: нащо мити руки, якщо миттям їх забруднюємо? Я відшукав учорашню новину, прочитав уважніше. Аби руки були у ще гіршому стані, ніж до миття, треба:

1. Мити руки менш як 20 - 30 сек.

Аби вбити мікроби, милу потрібен час. Учені радять рахувати секунди, як овець: один, два, три, чотири, п'ять... Далі не буду, бо вже позіхаю. Бактерії існують у вигляді скупчень. Спочатку мило їх розщеплює на менші купки, а потім - десь на 15-й чи 20-й секунді - починає їх знищувати.

2. Під сушкою терти руки одна об одну.

Бактерії існують у вигляді скупчень. Спочатку мило їх розщеплює на менші купки, а потім - десь на 15-й чи 20-й секунді - починає їх знищувати

Мікроорганізми, що живуть під нігтями та в порах шкіри, під впливом тертя викочуються зі своїх сховищ і потрапляють на поверхні, з якими ми контактуємо. Якщо терти руки, кількість активних небезпечних бактерій на шкірі збільшиться на 30 - 40 відсотків.

3. Залишити руки мокрими.

На руках живе мікрофлора - "хороші" бактерії. Вони звикли до відносно сухого середовища існування. "Погані" ж, навпаки, люблять вологе: вода продовжує їм життя. На не висушених як слід руках бактерії залишаються ще довго. Потрапляють до рота, перелазять на колег, їжу та посуд.

 

Комусь цей гігієнічний етикет може знадобитися, але тільки не мені. Європейці занадто чисті, аби українцям їх наслідувати. Ми належимо до культури базару, тисняви, пригощання рідинами. Позбуватися своєї культури лише задля того, аби - почищеним, відмитим, із розумінням якось дивного приватного простору - зробитися частиною цивілізованої Європи, не збираюся. І чхати мені на бактерії, що викликають діарею, сифіліс чи ще там щось. Від стерильності до стерилізації один крок.

Такої думки щодо британських вчених я притримувався рівно тиждень. А потім, під час чергового миття рук, помітив, що вони таки перемогли. Непомітно для себе я почав мити руки набагато частіше. Перед і після їжі; поклацавши по клавіатурі та посовавши мишу; після маршрутки, навіть якщо ні до чого там не торкався і літав по салону, як тенісний м'ячик. І раз на 2 години - для профілактики. Інколи, помивши руки, відчував, як по них щось повзає, й кидався їх домивати. Винайшов спосіб якнайшвидше висушувати руки під сушкою. Замість рухів, як у зчеплених в клубок собак, або як у індіанців, які розводять багаття, я легенько плескав у долоні, наче під час вистави. Долоні прилипали й відлипали - бактерії менше вилазили зі своїх шпарин. Та все одно, виходячи з туалета, почувався невдоволеним: недомив, недосушив, недочистив совість. А руки були липкими, як ніколи.

Одного разу на роботі стикнувся в туалеті зі своїм шефом. Він саме наближався до умивальника. Ніколи не переймався, як миють руки інші, але прокляття британських учених змінило моє життя. Я витріщився на його руки з нездоровим зацікавленням. Він милив і мив їх достатньо довго - за це отримав би від британських учених п'ятірку. Та коли підніс руки до сушки й почав їх несамовито терти, я дивився на нього, як на злочинця, або як на того, що поширює пошесть. Шеф, вітаючись, тисне мені руку щодня. І всім моїм колегам теж.

Колись я думав, що британських учених узагалі не існує. Аж ось написав їм листа. Отримав відповідь наступного дня

Колись я думав, що британських учених узагалі не існує. Що їх вигадали журналісти, аби підвищити статистику відвідування новинних сайтів. Аж ось написав їм листа. Хотів довідатися, що робиться з домашніми рушниками, адже вдома ніхто не має сушок - науковці мусили врахувати цей факт. Отримав відповідь наступного ж дня - виявилося, що британські вчені таки є. Пояснили, що бавовняних рушників у своїх експериментах не використовували. Але результати досліджень дозволяють їм стверджувати, що найкращий спосіб позбутися бактерій - це використовувати одноразові серветки, тоді - рушник, сушка - на третьому місці. При цьому слід витирати зовнішній бік долонь та між пальцями. Не залишати рушник вологим, аби бактерії, що на ньому залишилися, не перелазили на руки інших людей. Тепер беру рушник на роботу. Пхаю в кишеню і йду до вбиральні. Нікому його не показую, бо можуть подумати, що я збожеволів.

Мені соромно за свою одержимість, але впевнений: на Заході моя поведінка була би нормою. Насправді ж, я не хочу так жити - по-європейськи рахувати відсотки мікробів, слідкувати за мікрофлорою, не торкатися нічого зайвого. Схиблені на гігієні європейці забули, що таке щастя, якого значно більше в бруді, ніж у чистоті. А я пам'ятаю.

Якось на другому курсі університету ішов на пару з сучасної теорії культури. Коли проходив повз чоловічий туалет, звідти вийшов мій однокурсник Льоша. Навчався на філософському, найрозумніший студент на потоці. Я поважав його і разом із тим заздрив Льошиним знанням. Побачивши мене, він усміхнувся і сказав: "Привіт!" Я простягнув руку для привітання. Він усміхнувся ще раз, але більш сором'язливо. Його рука інстинктивно рушила назустріч моїй, але в останній момент відсахнулася. Я подивився на товариша й одразу все збагнув. Він нібито питав у мене дозволу й одночасно вибачався. Щойно побувавши в туалеті, Льоша не міг привітатися по-чоловічому, так ніби нічого й не було. Стояв переді мною й не знав, що робити. Я зробив серйозний вигляд і сказав йому: "Та перестань". І ми міцно потиснули один одному руки. Вже на лекції я згадав, що в універі тиждень, як нема води.

×