"Росія ще не настільки слабка, щоб Азербайджан міг грати м'язами"

Сутички в Нагірному Карабаху почала Москва, – вважає журналіст Алі Іса ДАМІРОВ

Понад 20 років тривало перемир'я у Нагірному Карабаху. Нещодавно там знову спалахнули воєнні дії. Хто їх спровокував?

– Кремль використовує карабаську проблему як важіль політичного впливу на Азербайджан і Вірменію. Відбувається це тоді, коли ті починають вести самостійну зовнішню політику, що не відповідає інтере­сам Москви. Наприклад, Баку в турецько-­російському конфлікті підтримав Туреччину, а раніше – територіальну цілісність України. Схвалення анексії Криму викликало б питання щодо порушення територіальної цілісності самого Азербайджану. Це мало би вигляд, що Баку змирився з утратою Карабаху.

Недавні сутички спровокувала Вірменія за вказівкою Москви (бої почалися 2 квітня. – Країна). Росія має там свою 102-гу військову базу, в Ґюмрі.

Сутички були очікувані. РФ хоче повернути свій вплив на Близькому Сході. І прагне контролювати газові й нафтові потоки. Зараз Азербайджан продає газ Туреччині, Ірану, Грузії, Греції. Планує вийти на країни Середньої Азії і відкрити на своїй території південний газовий коридор для диверсифікації енергетичного ринку Європи. Росію дратує, що потоки йтимуть в обхід неї. ­Воєнними діями вона хоче відвадити європейців – щоб не вкладали гроші в цей проект.

Після поразки у Сирії Москва слабка. Хоче бути миротворцем у цій війні, щоб отримати політичні дивіденди у зовнішні політиці. Вона інтенсивно тисне на обидві сторони конфлікту. Міністр закордонних справ та прем'єр РФ їздили в Єреван і Баку, Путін телефонував президентам обох країн з вимогою зупинити бойові дії. З'явився новий "план Лаврова". В його основі можуть бути принципи врегулювання, узгоджені у 2011 році в Казані. За цим документом Вірменія і Азербайджан, за посередництва Росії, США і Франції, мали б розробити мирну угоду. Потім Єреван виведе окупаційні війська з території Карабаху. Безпеку там мають підтримувати миротворці. Правовий статус регіону через кілька років визначать на референдумі, але за умови повернення біженців. Баку і Єреван візьмуть на себе юридичні зобов'язання не використовувати силу для вирішення суперечок. Однак сторони по-різному трактують ці плани. Вірменія наполягає: миротворцями мають бути російські солдати. Азербайджан категорично проти. Для нього місія, яка складається тільки з росіян, означає окупацію і остаточну втрату цих територій. Також Єреван стверджує: статус Карабаху на референдумі має визначати тільки його населення. Баку вважає, що волевиявлення має бути загальнореспубліканським.

 

Хто першим почав стріляти?

– Вірменські військові. У Карабаху час од часу спалахували сутички з використанням стрілецької зброї. Та цього разу вірмени почали обстрілювали інтенсивніше. Азербайджан відповів. Дійшло до того, що сторони застосовували важку артилерію, міномети, "Гради". У хід пішли танки й БТРи. Азербайджан використав навіть військову авіацію. Вперше за 20 років перемир'я обидві сторони застосували крупнокаліберну зброю.

Вірмени стріляли хаотично. Три снаряди потрапили на територію Ірану. Вони почали обстрілювати мирних жителів. Загинув 31 азербайджанський військовий.

Після чотирьох днів активних бойових дій Азербайджан і Вірменія підписали перемир'я. До попереднього, 1994 року (5 травня 1994-го Вірменія, Азербайджан і невизнана Нагірно-Карабаська Респуб­ліка підписали Бішкекський протокол, одним із пунктів якого було перемир'я між сторонами. – Країна), азербайджанське суспільство поставилося з розумінням. Тоді держава була на етапі створення, не мала нормальної армії. Але за рахунок "нафтових" грошей упродовж 20 років Азербайджан модернізував армію. Зараз вона посідає 50-те місце серед найсильніших у світі. Має новітню зброю, куплену в Ізраїлі. Тому готова воєнним шляхом повертати окуповані території. Азербайджанці вийшли на вулиці з вимогою відновити бойові дії попри підписане перемир'я. Заморожений конфлікт їх уже не влаштовує. Тому подальша ескалація напевне збережеться.

Зараз козирі – в руках президента Азербайджану Ільхама Алієва. Активна фаза бойових дій показала, що це – розвідка боєм. Вірменські війська вдалося відтиснути й завоювати кілька стратегічних висот.

Якою є Вірменія крізь призму воєнних дій?

– Вірменська національна валюта переживає драматичні часи, економіка – слабка. Найбільші підприємства енергетичної галузі приватизовані російськими компаніями. Недавно Москва виділила Єревану 200 мільйонів доларів кредиту на купівлю російської зброї. Крім цього, дає її Вірменії негласно, а та перекидає в Нагірний Карабах.

Кількість населення там значно скоротилася. Люди не хочуть жити в регіоні постійних конфліктів. Більшість загиб­лих у цій війні – громадяни Вірменії. Тому в Єревані пройшли акції протесту: чому наші діти мають гинути в Карабаху? Тривала війна може дестабілізувати ситуацію у Вірменії.

Карабах і окупований Донбас – подібні?

– Територія Нагірного Карабаху приб­лизно така ж, як Криму. Формула створення замороженого конфлікту й механізм формування напруги в Україні й Азербайджані збігаються.

Коли розпадався Радянський Союз, Росія була слабка. Її спецслужби зробили ставку на заморожені конфлікти, щоб утримати якомога більше радянських республік на своїй орбіті.

Конфлікт у Нагірному Карабаху розпочався у другій половині 1980-х. Азербайджанці за цей час не змирилися з утратою регіону?

– Вони ніколи не попрощаються з цією територією, бо це – історична азербайджанська земля.

1828 року Росія і Персія уклали договір і поділили Азербайджан на дві частини. Південний залишився у складі Іранської імперії, а північний зі столицею в Баку, відійшов Російській. Вірмен почали переселяти з Ірану в Карабах. Тому їх чисельність там збільшилася. 1978-го вірмени встановили пам'ятник з нагоди 150-річчя їхнього переселення у Карабах.

До речі, Вірменія досі не визнала його незалежність. Отже, не вірить у неї.

Як ця невизнана держава існувала останні 20 років?

– Так звана Нагірно-Карабаська Рес­публіка має президента, парламент, міністерство оборони. Але вони існують формально. Фінансується Вірменією. У жителів є внутрішні паспорти. Але для виїзду за кордон користуються вірменськими.

Зараз там проживають десь 100 тисяч. Це бідні люди, які не мають можливості переїхати. Після недавніх подій розуміють, що бої можуть поновитися будь-коли. Тому населення Карабаху ще більше скоротиться.

Як живе Азербайджан?

– Економічно це сильна країна. Два роки тому бюджет становив 70 мільярдів доларів. Але через зниження цін на енергоносії націо­нальна валюта знецінилася. Однак бюджет на цей рік – 50 мільярдів доларів. Для 10-мільйонної країни – дуже хороша сума. Рівень життя навіть у кризу вищий, ніж в Україні (ВВП на душу населення в Азербайджані становить $4,1 тис., в Україні – $3 тис. – Країна). Але ресурсів вести війну з Росією через Нагірний Карабах у Азербайджану немає.

У Москви ще достатньо сильні важелі впливу на нього. На півночі країни є представники дагестанських національностей. РФ завжди підтримувала там сепаратизм, зокрема фінансово. І може в будь-який момент підняти там російський прапор, щоб натиснути на Баку.

Окрім того, в армії і спецслужбах Азербайджану від Союзу залишилося чимало російських агентів. Так звана п'ята колона.

Ще в Росії дуже велика азербайджанська діаспора. У випадку конфлікту цих людей можуть депортувати чи утискати.

Зрештою, Росія може напасти на Азербайджан. В останні роки вона нарощувала силу, зміцнювала військово-морський флот у Каспійському морі. Обстріли терористів у Сирії РФ вела не зі своїх баз, що територіально ближчі (у сирійській провінції Латакія є військова база російських сил протиповітряної оборони. – Країна). Вона запускала ракети з кораблів у Каспійському морі. Ті летіли через Іран. Це робили, щоб показати каспійським державам – хто тут господар.

Усі ці фактори Азербайджан враховує. Росія ще не настільки слабка, щоб він міг грати м'язами.

"Русский мир" в Азербайджані є?

– Є, але працює не так, як в Україні. Росіяни й українці – переважно православні, мають спільне слов'янське коріння і подібну мову. В азербайджанців інша релігія, мова. Але російське телебачення і пропаганда присутні.

Про події в Україні азербайджанці дізнаються із соціальних мереж. Російській пропаганді ніхто не вірить. Російської мови молоде покоління практично не розуміє, вивчає англійську. Майже не чути російської музики. 90 відсотків на радіо – турецька і європейська.

Є кілька проросійських політиків. Але це – окремі особи, а не партії. Загалом населення налаштоване прозахідно. Це східна держава з європейськими цінностями. Правда, рухатися активніше в цьому напрямку Азербайджану заважає Москва.

×