Російську Федерацію треба позбавити мандата в Організації Об'єднаних Націй

Держава-агресор не може опікуватися світовим порядком

26 березня, напередодні сьомої річниці ухвалення Генасам­блеєю ООН резолюції "Територіальна цілісність України", 47 держав – членів організації заявили, що Росія – агресор, а не посеред­ник конфлікту на Донбасі. 47 зі 193. Це катастрофічний провал зовнішньої політики України.

У цьому документі сказано: "Попри чіткі вимоги Генеральної Асамблеї Російська Федерація не зупинила окупації Криму. Навпаки, продовжує порушувати права людини, нарощує військовий потенціал на півострові. Дії Росії суперечать Статуту ООН. Ідуть врозріз із Гельсінським заключним актом і міжнародним гуманітарним правом. Намагання РФ узаконити спробу анексії Криму не визнають".

 

Підписанти засудили і продовження Росією дестабілізації на Донбасі.

Дипломатично відмовчалися Китай і сателіти РФ – Сербія, Білорусь і середньоазійські режими. І чомусь Ізраїль.

А 26 березня на Донбасі від ворожих куль загинули четверо українських військових, двоє отримали поранення. Глава української делегації у Тристоронній контактній групі Леонід Кравчук переконаний, що Росія не зупиниться, доки її не спинить Україна чи світ.

– Росія була й залишається у філософії – знищити Україну. Це для неї основне завдання. Таку позицію президент Росії Путін офіційно висловив багато років тому. Чекати, що вони діятимуть гуманно, – перебільшення, – каже Леонід Кравчук.

25 березня Володимир Зеленський схвалив Стратегію воєнної безпеки. Документ визначає РФ як воєнного противника Української держави. "Головним безпековим аспектом залишається розв'язана Російською Федерацією гібридна війна проти України, яка ведеться у формі прихованого застосування регулярних військ, незаконних збройних формувань і терористичних організацій, використання пропаганди, саботажу, терору, вчинення диверсій".

17 березня в інтерв'ю для ABC News Джо Байден ствердно відповів на запитання журналіста: "Ви знаєте Володимира Путіна. Чи думаєте ви, що він убивця?" Позиція американського президента може спричинити холодну війну між західною цивілізацією і Російською імперією.

Путін над усе хоче розширити кордони сучасної Росії принаймні до меж колишнього СРСР. Його параноїдальна войовничість насамперед полягає у прагненні повернутися до стану справ, коли залізна завіса відділяла окуповані Москвою держави від Західної Європи.

Кремль добре розуміє, що єдиний спосіб нагадати про свою колишню мілітарну велич – це вдатися до залякування світу ядерною зброєю або вчинення новітніх провокацій на зразок фінської Майніли чи польського Ґляйвіца. Недавно Путін заявив, що їм, мовляв, заважають квазідержави, створені на уламках Союзу. Тож треба з ними щось робити.

Вести мову про дотримання Росією норм міжнародного права немає сенсу. У 1990 роках РФ почала агресивну політику проти колишніх республік СРСР. Окупувала частину Грузії, де створила маріонеткові держави – Абхазію та Південну Осетію. 2014-го анексувала Крим і окупувала частину України. Три десятиліття над Молдовою тяжіє Придністров'я, яким опікується Кремль.

Постає логічне запитання: які механізми слід застосовувати для захисту цінностей демократичного світу проти непередбачуваного наступника СРСР? Можливо, є сенс припинити видавання віз громадянам РФ у країни Євросоюзу, США, Канади й інших держав Заходу? Чи відлучити Кремль од міжнародної системи грошових переказів SWIFT і накласти ембарго на новітні технології?

 

Якщо цього виявиться недостатньо і Москва не виведе військ із Криму, не припинить утримувати так звані ЛНР і ДНР і не сплатить Україні контрибуції за збитки, то Російська Федерація як держава-агресор має бути позбавлена і місця в Раді Безпеки ООН, і мандата члена цієї організації.

Чи були в історії прецеденти покарання країни-агресора світовими державами? Були. 14 грудня 1939 року з ініціативи Аргентини СРСР виключили з Ліги Націй, попередниці ООН. Приводом послужили протести міжнародної громадськості через бомбардування сталінською авіацією цивільних об'єктів Фінляндії, зокрема її столиці Гельсінкі.

За два дні, традиційно вдаючись до словесної еквілібристики, ТАСС у заяві звинуватив Лігу Націй у потуранні інтригам Великої Британії та Франції: "Абсурдне рішення Ліги Націй викликає іронічну усмішку. Воно здатне лише оскандалити його авторів".

12 січня 1940 року "Вісті ВУЦВК" надрукували статтю "Женевські лицеміри", де у стилі більшовицької пропаганди було сказано: "Ніякі антирадянські трюки не врятують від викриття імперіалістичних політиків Лондона й Парижа. Весь світ знає, що Франція й Англія напали на Німеччину, взявши на себе відповідальність за нинішню війну. Саме правлячі кола Англії і Франції грубо відхилили і мирні пропозиції Німеччини, і спроби Радянського Союзу добитися найшвидшого закінчення війни. Ці ж кола перетворили Лігу Націй у знаряддя війни, в апарат англо-французького воєнного блоку".

Друга світова війна поховала Лігу Націй. Рішенням спеціально скликаної Асамблеї організацію ліквідували 18 квітня 1946-го. Замість неї постала Організація Об'єднаних Націй. Серед її членів-засновників були СРСР, УРСР, БРСР.

У статуті цієї міжнародної організації від 26 червня 1945 року є три статті, що сьогодні привертають увагу:

Стаття 4, п. 1. Прийом у члени Організації відкритий для всіх миролюбних держав.

Стаття 6. Член Організації, який систематично порушує принципи, встановлені в цьому Статуті, може бути виключений з Організації Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки.

Стаття 23, п. 1. Рада Безпеки складається з п'ятнадцяти членів Організації. Генеральна Асамблея обирає десять інших – як непостійних членів Радбезу, приділяючи особливу увагу участі членів Організації в підтримці міжнародного миру й безпеки й у досягненні інших цілей Організації, а також справедливому географічному розподілу.

Щодо правочинності перебування Російської Федерації у складі ООН є чимало застережень. Бо Статут ООН не передбачає можливості членства в цій міжнародній організації на підставі правонаступни­цтва. Навіть із формального погляду Російська Федерація відсутня у згаданому Статуті. У ньому досі представлений Союз Радянських Соціалістичних Республік.

Далі. Чи є Російська Федерація миролюбною державою? Чи порушує систематично принципи ООН? Чи бере участь у "підтримці міжнародного миру й безпеки"? Запитання риторичні.

У Радбезі ООН Росія отримала право вето. Парадокс: держава-­агресор, яка становить загрозу для миру та стабільності у світі, має опікуватися світовим порядком.

Міжнародний суд ООН визнав прийнятною скаргу у справі України проти РФ щодо порушення останньою Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму стосовно подій на Донбасі.

У жовтні 2019-го Генсек ООН Антоніу Гутерріш представив доповідь, де очолювана ним організація визнає: Росія свідомо переселяє людей з материкової частини до українського Криму, щоб змінити демографію окупованого півострова, що є порушенням Женевської конвенції "Про захист цивільного населення під час війни" від 12 серпня 1949 року.

Що робить у відповідь президент РФ? Він підписує закон "Про відкликання заяви, зроб­леної під час ратифікації Додаткового протоколу до Женев­ських конвенцій від 12 серпня 1949-го, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів". І це дає Росії змогу в міжнародних судах формально уникнути кримінальної відповідальності за так званих зелених чоловічків.

Перелічено далеко не всі гріхи сучасної Росії. Феміда має юридичні підстави порушити питання про виключення РФ зі складу ООН. Щоправда, зробити це буде непросто – країна-агресор має право вето на рішення Радбезу. Однак українським дипломатам треба ставити на порядок денний уже перезріле питання щодо правомірності перебування Росії у складі Радбезу ООН, а отже, в самій організації.

Під час відзначення 100-річчя з дня народження Олега Трояновського, постпреда СРСР в ООН, Сергій Лавров розповів жарт. Його видушив із себе радянський дипломат на засіданні Генасамблеї після того, як його облили червоною фарбою, що символізувала кров. Better red than dead – "Краще бути червоним, ніж мертвим", – говорив Трояновський. Це було сказано 1980 року – в розпал холодної війни.

На який жарт в умовах нинішньої гібридної війни з Україною спромоглися б Сергій Лавров чи Володимир Путін, якби Організація Об'єднаних Націй розпочала процедуру позбавлення членства Російської Федерації в цій міжнародній структурі?

×