"Порошенко почав президентську кампанію"

Він мобілізує негативно налаштований до Росії електорат. Цього вистачить для перемоги, – каже політолог Петро Олещук

Із РФ воюємо три роки. Чому російські сервіси і соцмережі заборонили зараз?

– На початку року відбувся перелом не тільки в українсько-російських відносинах, а й РФ – з усім світом. Раніше домінувала доктрина "не провокувати Путіна". Після блокади Донбасу від неї почали відходити. Мінські домовленості переходять зі статусу теоретично здійсненних у нереальні. Відповідно, змінюються підходи Москви і Києва. Росія націоналізувала на Донбасі українські підприємства, інтегрує їх у свою економіку. Україна перестає виконувати домовленості минулого. Прийшли до цього зараз, бо влада стала готовою до такого рішення. 2014-го була паралізована. І загалом це – світовий тренд.

У чому полягає?

– Світ уже не намагається налагодити відносини з Москвою будь-якою ціною. Періодично ставить її на місце. Небезпека широкомасштабної війни з Росією менш імовірна, ніж два-три роки тому.

Чому стався такий злам?

– Захід почав реалістично оцінювати Росію, її загрози і перспективи. Ще вчора вона могла тиснути погрозами щодо країн Балтії. США посилили присутність там, наростили військовий контингент. Сьогодні Захід більше готовий до можливої російської агресії, ніж три роки тому.

Інша загроза з боку Москви – вплив на вибори, фінансування деструктивних політичних сил. Французькі вибори показали готовність Заходу і до цього. Там технічно прибрали всіх проросійських кандидатів.

Захід забезпечив собі тил. Тепер може переходити до іншої дискусії з Москвою. Українська влада це відчуває. Намагається долучитися до цієї гри. Раніше Євросоюз і США різко застерігали Україну від будь-яких необережних кроків щодо РФ. Зараз – ні. Блокування російських соцмереж на Заході прокоментували неоднозначно. Громадські організації критикували. Водночас пов'язані з НАТО структури пояснили таке рішення зміцненням національної безпеки.

 

Який основний мотив глави держави підписати такий указ?

– Це – умовний старт президентської кампанії. Порошенко сформулював її майбутні тези. Мобілізує негативно налаштований до Росії електорат. Цього вистачить для перемоги.

Із ким змагається?

– У цій ніші немає сильних лідерів. Юлія Тимошенко прагне об'єднати всіх соціально невдоволених. Порошенко ж задає принципово інший вектор дискурсу – довкола національної самоідентифікації та геостратегічного вибору України. Намагаються існувати в паралельних реальностях. В одній ключове – європейський вибір, геть від Росії, безвізовий режим, Європа та євроінтеграція. ­Реальність Тимошенко – соціальне зубожіння, економічна криза, високі тарифи. Вона прагне перехопити виборця Партії регіонів.

Порошенко переключив на себе безвіз, європейську інтеграцію, антиросійський вектор, який раніше використовував "Народний фронт". Це логічно. Бо досягненнями у соціально-економічній сфері похизуватися не може. Якісь успіхи є, але якщо вибудовуватиме дискурс на цьому, то Тимошенко його переграє всуху. Критикуватиме курс долара, тарифи. Реагувати на це особливо нічим.

Рішенням про розширення санкцій нас не відволікають від чогось важливішого?

– Збіглося блокування "Яндексу" й підписання безвізу. Порошенкові немає сенсу відволікати українців від цього. Ідея в тому, щоб усе це наклалося і дало більший ефект. Тому й ідеться про старт політичної кампанії. Це має застовбити за президентом антиросійсько-проєвропейський імідж. У деяких релігіях вогнище символізує спалення гріхів. Для Порошенка це є те вогнище, на якому спалюють розмови про Липецьку фабрику і футболку його сина. Дорікали Росією, а він узяв і порвав із проросійським минулим. Переорієнтовує Україну на Європу. У виборця формують такий асоціативний ряд.

Це єдиний наслідок цих рішень?

– Ні, їх буде багато. Зокрема, тему педалюватиме "Опозиційний блок". Мовляв, тиск на свободу слова. Але "Опоблок" – вигідний для президента спаринг-­партнер. Він не вилізе за межі прихильників колишньої Партії регіонів. Та й там його не всі сприймають добре. Багато прибічників партії називають Януковича і його поплічників зрадниками, ­дезертирами. Якщо основним опонентом Порошенка буде "Опоблок", то йому нічого не загрожує.

Тема відводить від соціально-економічного дискурсу Тимошенко. Тільки вона скаже щось "за" чи "проти" заборони соцмереж – втратить частину електорату. Тому мовчить. Якщо мовчатиме довго, ця тема витіснить її дискурс. Тоді їй нічого ловити.

Кажете, що можна вивести громадянина з "ВКонтакте", але як "ВКонтакте" вивести із громадянина. А як?

– Ця соцмережа дозволяє те, що не дозволяють інші. Це – розсадник піратської музики. За рахунок цього стала частиною життя багатьох. Люди обходитимуть заборони.

В Україні досі існують дві країни. Заборонили російські канали, але чимало хто продовжує дивитися їх за допомогою супутникової антени, читає російські новини у мережі. Фізично людина в Україні, ментально – в Росії. Їх підтягуватимуть певні політичні сили. Зараз маємо бум партійного будівництва в "лівій" сфері.

Із забороною соцмереж остаточного ментального розриву з Росією не відбудеться. Частина українців і далі орієнтуватимуться на неї. Питання в тому, яким буде вплив цих людей. Можуть існувати в режимі Брайтон-Біч, російської колонії в Сполучених Штатах. Або ж впливатимуть на політику, як це відбувалося нещодавно.

Відмова від російських соціальних мереж і банків – однакові історії?

– Різні. Банки стосуються доходів, безпеки держави.

Соцмережі теж заборонили з міркувань безпеки.

– Тут ідеться не так про безпеку, як про самоідентифікацію, інформаційний вплив. Хто сидів у сепаратистських пабліках "ВКонтакте", знайде їх на інших ресурсах. Із позиції державної стратегії банківське питання значиміше. Перекриває канали для переміщення грошей. А сепаратизм неможливий без фінансування.

Більшість пропагандистів "русского мира" спокійно існують у Facebook і в YouTube. Ресурс – це інструмент. Рішення неправильно презентували. Говорять про заборону засобів інформування. Але соціальні мережі – це ін­струмент збору даних про українців. Зараз трендом світової політики є використання явища big data – великої кількості інформації. Про це активно заговорили після перемоги Трампа. Дані про українських громадян могли використати, щоб сформулювати адресні меседжі. Таким чином впливали б на громадську думку. "ВКонтакте" належить російським спецслужбам. Соцмережа настирливо пропонує залишити інформацію про себе.

Що втратить Росія від цього рішення? Акції "Яндекса" та Mail.ru впали незначно.

– Навіть за часткового втілення цієї ідеї втрачають багато: значну частину ринку, зокрема рекламного, можливість збору даних. Їх могли використовувати не тільки з політичною, а й з комерційною метою. Заборона виводить Україну за межі "русского мира".

Програмою "1С" користуються 80 відсотків малого і середнього бізнесу. Це не спроба "бомбити Жмеринку", як Росія "бомбить Воронеж"?

– Це питання виникає через двоякий статус українсько-російського конфлікту. Якщо це боротьба за незалежність України, то питання про можливі втрати стояти не має. Натомість українці не розуміють, як цей конфлікт сприймати. Питають себе: чому відповідати за це повинен я, а не політична еліта?

Ненормально, що російський бізнес може впливати на Україну. РФ у будь-який момент може підірвати нас ізсередини. Просто закриє підприємства. Що раніше почнемо на це реагувати, то легше переживемо. У 1990-ті країни Балтії розірвали відносини з Росією, пережили не одну важку зиму. Але зрештою стали невід'ємною частиною НАТО і Європейського Союзу.

Проблема не у непопулярних кроках, а в тому, що розтягуємо їх на роки.

Як бути з Московським патріархатом?

– Держава повинна жорстко поставити питання лояльності УПЦ МП до себе. Заборонити антидержавницьку ­агітацію. Якби займалися цим, то УПЦ Московського патріархату була б найлояльнішою структурою. Маємо важелі впливу. Церковні споруди у державній власності. Конфесії чутливі до пільг.

Влада довго була антиукраїнською. І ­церква – такою ж, бо оглядалася на державу.

Що треба обрубати ще, аби остаточно порвати з Росією як імперією? Від кого це більше залежить – держави, політиків, громадян?

– Можемо обрубати всі зв'язки, але Все­світ не живе у вакуумі.

Сучасна Росія – це навіть не Росія ХІХ століття. Тоді це була країна великої літератури, зараз – ні. У часи СРСР був видатний кінематограф, зараз – немає. Значних технічних досягнень – теж. Сучасна Росія – вторинна. Орієнтуємося на неї у сфері культури, бо українського продукту майже немає, а західний для багатьох недоступний через мовний бар'єр.

Сьогодні з Росією в стані якої війни насамперед – збройної, інформаційної, економічної, культурної, політичної?

– Збройний конфлікт не вирішує російських задач, не дає контролю над Україною. Тому тиснуть політично. А все впирається в культуру. Ідеологія "русского мира" послужила обґрунтуванням російського імперіалізму. Для росіян логічно, що їхні війська – у Донецьку. А хтось міг би обґрунтувати їхню присутність у Гельсінкі? Допоки вони сприймають нас як елемент свого культурного простору, можуть обґрунтувати політичний і економічний тиски, збройну агресію. Тож насамперед боротьба триває за сферу культури.

Польща довго була в складі Росії, але поляки ніколи не почувались росіянами через культурну прірву. Шукали нагоди звільнитися з-під російського впливу. Щойно вона з'явилася – використали. Асиміляційна політика там була безуспішною. Якщо росіяни відчують культурну прірву з нами, то військовий конфлікт втратить сенс.

Яка доля Мінських домовленостей?

– Провалилися ще позаторік. Усі сторони м'яко денонсують їх – без формального скасування.

Які виклики зараз стоять перед Україною?

– Треба зберегти вектор розвитку. Була помаранчева революція, а потім обрали президентом Януковича. У подальшому потрібно уникнути цих хитань.

Порошенко прогресує як президент?

– Не вміє підбирати команду, схильний орієнтуватися тільки на свою думку. Вірить у власну непогрішимість. Болісно реагує на питання про Мінські домовленості, наче це особисте.

Незабаром три роки, як Порошенко очолив державу. Як оцінюєте їх?

– На "задовільно". Руйнівний воєнний конфлікт, глобальне втягнення туди України, дефолт, розпад економіки – цього не сталося. Відсутність великого негативу запишемо в позитив. З другого боку, проблеми з реформуванням країни, непослідовність кадрової політики. Постійні коливання, відкати важливих рішень.

Порошенко знає, що робити далі?

– Має бачення. Але в його оточенні не вистачає людей зі стратегічним мисленням. Вони реагують на виклики, а не пропонують щось на випередження. А слід переходити до власних проектів, стратегічної ініціативи.

Якою мірою майбутнє України залежатиме від того, що відбуватиметься в Росії?

– Залежатиме, але не принципово. ­Російський режим непогано почувається. Навіть якщо його змінять, навряд чи до влади прийдуть ліберальні демократи. Змагаються російський націоналізм і ­ортодоксальний імперський проект. Для України принципової різниці між ними немає. Відносини будуть прохолодні.

Росія розпадеться?

– Якби цьому не протидіяв світовий консенсус, то розпалася б ще років 20 тому. Але тоді вважали, що краще мати справу з однією державою, ніж з усіма цими республіками, халіфатами. Навіть якщо знову буде криза, може повторитись ситуація 1990-х. Американці годували Росію не один рік. Останню продовольчу допомогу надали вже за президента Путіна.

РФ сприймають як небезпеку, але чим її замінити? Від розпаду Росії виграє лише Китай.

×