Намагаючись домовитися з Кремлем, нехтуючи Заходом, Київ підставляє партнерів і наближає себе до поразки, – каже філософ Сергій Дацюк
На Мюнхенській конференції з безпеки оприлюднили план припинення війни на Донбасі. Його розробили три міжнародні організації у співпраці з росіянами. Пропонує 12 пунктів, які ігнорують усі вимоги офіційного Києва. Про що свідчить поява цього плану?
– Якщо у світі з'явилося те, що не відповідає вашим позиціям, – це тільки ваша проблема. Не можемо звинувачувати тих, хто це розробив. Інноваційний план щодо Донбасу мала представити Україна. 12 пунктів обговорюють у світі, й ніхто не згадує промови Зеленського. Це неймовірний провал.
Чому так сталося?
– Людина прокидається зранку, п'є чай, іде на роботу. Це завдання. Коли стикається з тим, у чому не має компетенції, перед нею постає виклик. Відповідь на нього пов'язана з двома речами – відмовою і подоланням. Масштабні виклики вимагають масштабних відмов. Попередній президент не зробив їх низку – від бізнесу, інтересів, оборудок. Порошенко міг стати державним діячем, найкращим політиком. Не вдалося. Налаштував проти себе суспільство і розколов Україну.
Зеленський так само не відмовився від свого кола і трансляції власного медіа- продукту. Він – президент. Контекст його акторського мистецтва втрачає сенс. Стосунків із Коломойським теж не зрікся. Звільнення Андрія Богдана з посади керівника Офісу президента не є відмовою. Мав зайняти чітку позицію, наприклад щодо Приватбанку.
Подолань Зеленський теж не робив. Багато обіцяв. Референдум, "прийде весна – саджати будемо". Мова навіть не про відсутність компетенції. Він не може бути державним діячем. Не здатен приймати виклики. Летить у прірву. І вся країна разом із ним. Не можемо цього зупинити, адже не усвідомлюємо проблеми.
Хто чи що може змінити перебіг подій?
– Цілісного громадянського суспільства вже немає. Ресурс 2014 року зник восени 2017-го. Потужні машини телепропаганди зруйнували його. За цим стоїть колишній президент. Розколов суспільство "армією, мовою, вірою", радикальною українізацією, постійними звинуваченнями в роботі на ворога. СБУ арештовувала людей, з якими раніше співпрацювала.
Національний проєкт нашої держави закривається. Можемо лише прораховувати втрати. Тема миру провальна. Чим більше інвестуватимемо туди енергії, тим більше розчарування на нас чекає.
Ви писали, що мир можливий тільки після світової кризи.
– Тоді буде нова архітектура світу, але її ще треба створити. Хто це робитиме? Потрібен час, ресурси, підтримка суспільства. Це не відбудеться автоматично.
Українська влада має міркування щодо цього?
– Вона має перерозподіляти ресурси. Президент відмовився це робити. І з того моменту влада в Україні зникла. Зеленський та його команда займається навіть не імітацією, а шкідництвом. Можливо, не умисно, а через невігластво. Не можна зі складним механізмом, як телевізор, працювати молотком і зубилом. Треба розуміти, скільки рівнів він має. Доводити Зеленському та його оточенню, що керування державою – складна річ, безглуздо. Більшість українців у школі не навчали, як влаштована держава, для чого потрібна. Люди, які зараз прийшли, не збиралися здійснювати ніяких перетворень. Турборежим у парламенті закінчився. Чого ми досягли? Зняли депутатську недоторканність. Що це дало на практиці?
У Зеленського є план, як закінчити війну?
– Треба воювати і перемагати. Але для початку війну треба хоча б оголосити. Юридично її немає. Намагаємося працювати з тим, чого не існує. Ніхто не довів окупації Донбасу. Мінські домовленості укладені між Україною та представниками окупованих територій. Юридично останні – теж українці. Тобто уклали домовленість самі з собою. Статус Криму незрозумілий. Треба змінювати дискурс. Визнавати те, що є. Доводити напад Росії у судах із фактами.
Міжнародний трибунал Організації Об'єднаних Націй визнав свою юрисдикцію у позові України проти Росії про фінансування тероризму й переслідування кримських татар та українців в окупованому Криму.
– Рішення по суті немає. Мінські домовленості визнала ООН, і що? За цим документом, воюють українці з українцями.
Завершити війну вже неможливо, ми спізнились. Можемо готуватися тільки до поразки. Чим раніше зрозуміємо, тим менш болючими будуть наслідки. Десятки червоних ліній не зарадять. Стратегічна політика починається з визнання неприємних речей.
Проговорювали ідею про замороження конфлікту на Донбасі.
– Не можемо заморозити те, чого не підігрівали. Путін у відповідь почне повномасштабну війну.
Не варто також сподіватися, що зміни в Росії призведуть до покращення в нас. Ми зараз не управляємо країною. Не маємо влади. Державні інститути зруйновані. Навіть коли в Росії почнеться смута, українці нічого не отримають. Росіяни підуть із Донбасу, туди зайдемо ми, але місцеві сприйматимуть нас як убивць. Не зможемо реінтегрувати ці території ще років 30. Це невирішувана проблема. Треба готуватися до втрати суверенітету, набуття інших форм управління. Від нас відвалюються шматки: Крим, Донбас, Азовське море. Під великим питанням суверенітет бурштинових локацій, карпатських лісів. Немає позиції, що могла б зібрати Україну докупи. Інтелектуали могли б зарадити, але вони зараз маргінали.
Із чого робите такий висновок?
– Нам сказали, що ми старі. Не розуміємо, що таке держава у смартфоні. Хоча я використовую 90 відсотків його потенціалу, а вони – 40. Це пиха людей, які приходять до влади. Мають мало знань і компетенції. Перебувають у стресовій ситуації. Єдине, що їм лишається, – самоствердитися за рахунок інших. Інновації інтелектуалів нікому не потрібні. Можливо, знадобляться після великої війни та кризи.
Маєте на увазі зміну світового порядку?
– Так. А також повну фрагментацію України, конфлікт, який неминуче загостриться. У нас та й у світі.
Ви опублікували 12 тез про російсько-українську війну, які "повинні були представити в Мюнхені, але не представили через некомпетентність української влади". Без розгляду порушення Росією Договору про дружбу, співпрацю і партнерство між РФ і Україною політично неможливо завершити війну, написали ви. Як це зробити?
– Цю стратегію треба було узгоджувати із західними партнерами. Мали би шанс почати вигравати в Росії хоча б дискурсивну війну. Це треба покласти в основу політики, але наша влада не вміє так мислити.
Нам треба домовитися із Заходом і разом тиснути на РФ. А ми діємо принципово інакше. Намагаємось домовитися з Кремлем, нехтуючи Заходом. Наші вчорашні партнери вже говорять, що нам самим варто розібратися з Москвою. Можемо втратити підтримку світу. Бо діємо нестратегічно. Постійно підставляємо союзників. Є шлях, який дасть змогу схилити на свій бік Захід і тиснути на Кремль. Пропозиції Зеленського в Мюнхені – повна дурня. Не можна робити конкретні кроки, не маючи загальної стратегії. Інакше будемо натикатись на постійні принципові суперечки. Принципи визначаються стратегією. А Зеленському здається, що це необов'язково.
Зараз є дієвий механізм тиску на Росію, яким ми могли б скористатися спільно із Заходом?
– Ні, бо ми – не цілісні. Росія – так. Її влада принаймні поки що контролює все в державі. Україна не має свого бачення. Крок уліво, крок управо – червоні лінії та зрада. Щоб виступати як цілісна країна, треба повернути інтегритет – внутрішню єдність. Здійснити реінтеграцію тієї української території, яка поки що неокупована. Для цього треба описати, що нас об'єднує. Тоді зможемо діяти як одне ціле. Інакше не зможемо воювати, будемо й далі розпадатися.
Чому в "Мюнхенському плані" з'явився пункт про визначення нової ідентичності України, яка врахує погляд сусідів, включаючи Росію?
– Це тиск на Україну. Мовляв, тільки ми маємо змінити свою ідентичність. Це неправильно. Якщо війна не завершується перемогою однієї зі сторін і кожен лишається при своїх позиціях, міняти ідентичність мають обидві сторони. Натомість у ситуації перемоги все просто – переможець нав'язує свою ідентичність тому, хто зазнав поразки.
На які поступки можемо погодитися, а які неприйнятні?
– Нас немає як цілого. Тобто в нас немає нас. Кожен має свою власну відповідь на це питання.
Які світові події впливатимуть на Україну у найближчому майбутньому?
– Усі. Ми – безпорадний об'єкт. На нас можуть впливати пройдисвіти, фінансисти, зовнішні та внутрішні олігархи. Усе – від екології до світового тероризму. Ми не контролюємо країни. Фактично не маємо держави.
Але ж нам вдалося шість років протистояти Росії.
– На початку намагалися. Потім привілейований клас знищив нашу спроможність це робити. Не змогли оновити озброєння, створити сучасну армію, розробити стратегію ведення війни і бачення післявоєнного світу. Не наважилися на зміну політичної системи. Зрештою утворили розкол і отримали падіння економіки, яке тільки почалося. Наостанок проголосували за некомпетентну владу.
Чому обрали таку?
– Покладаємось на демократію. Під час революції та війни це неправильно. Якщо й далі використовуватимемо демократичні процедури, місце України – на смітнику історії. Нашої держави не стане. Є багато альтернатив. Щоб здійснити будь-яку з них, потрібне цілісне громадянське суспільство. Попередня влада його розколола. Політичні сили мають свої канали і розхитують українців щохвилини. Також проти нас працює Захід. Нахабно вимагає оплату за антиросійські санкції у вигляді нашої землі, стратегічних підприємств.
Зазвичай основний тягар на себе беруть міста. Вони зберігають культуру, діяльність інфраструктури. А села годують. Коли відбувається функціональна фрагментація, це не працює. Країна перестає належати її жителям, неможливо підтримувати життєдіяльність держави. Виживання буде наступним нашим викликом. Підготуватись до нього майже неможливо – лише емігрувати. Хоч би які ресурси ви мали, вони не допоможуть, коли відключать воду й електрику. Перебуваємо на порозі великої руїни.
У нас немає обліку інфраструктурної зношеності, аналізу екологічної ситуації. Відсутні плани відновлення Дніпра, інших річок, лісів. Ми нічим не управляємо. Кабмін говорив, що в нас буде 40 відсотків зростання внутрішнього валового продукту за п'ять років. А виявилося, за останній квартал він зріс лише на 1,5 процента. Уряд каже, що передбачив це сповільнення. Як при цьому можна було казати про зростання у 40 відсотків? Коли міністри брехали – у першому випадку чи в другому? Якби президент стежив за цими речами, мав би створити кризовий штаб, закликати населення затягти паски. Це дика неадекватність. Під час кризи вони просто втечуть із країни, залишивши людей напризволяще.
Може відбутися ще один Майдан?
– Так, але це не матиме сенсу. Якісна революція можлива, коли є контреліта, яка має принципово інакше бачення життя держави, стратегію, програми. Зараз таких людей немає. Це проблема українського мислення. Воно заземлене, мало теоретичне і не рефлексивне. Коли з'являлися люди, які могли мислити якісніше, одразу їхали звідси. Бо наше суспільство маргіналізує таких.
Контрелітою може стати хто завгодно. Є молодь, яка має уявлення, що робити. Але вони не проходять демократичного фільтру. Треба бути достатньо "своїм", щоб тебе любили маси. Отже мусиш бути таким розумним, наскільки ним є пересічний українець. Тобто не дуже. Демократія відсікає компетентних і розумних, не допускає їх до влади. Вона якісно працює там, де раніше була аристократія. Тоді, утримуючи цю традицію, через демократичні процедури до влади приходить еліта. Де аристократії не було, владу отримуватимуть самолюбці або некомпетентні. Для України синархічна модель була б оптимальною. Це співволодіння та співуправління, влада громад. Відмова від президента. Замість нього – стратегія. Відмова від парламенту. Замість цього – професійна розробка законів та електронне голосування.
Чи потрібні країні дочасні вибори?
– Не мають сенсу. Замість Зеленського оберемо Андрія Данилка? Немає довіри до жодного з представників привілейованого класу. Шість років війни не адаптували нас. Еліта відмовляється брати на себе відповідальність.
Не важливо, хто буде наступною владою. Українці повинні пережити втрату надій на прості рішення. Усвідомити, що тільки інтелект, якого вони не розуміють, може їх врятувати. Якщо суспільство не прийме власних інтелектуалів, воно не матиме майбутнього.
7 
35413
Коментарі