Людина з традиційними цінностями виглядає сьогодні неповноцінною.
У мене завжди було відчуття, що ідеї справедливого світу в комуністичній ідеології та в християнстві - близькі. Бог звертається до слабких людей, дає їм силу. Така ж система цінностей у комуністів. Тільки вона для землі, а не для небес.
Батько, немов ікону, все життя зберігав у рамці телеграму з особистим підписом Сталіна - подяку за зібрані кошти, на які виготовили три танки. Мама була теж партійна, але віруюча. Коли тато дізнався, що нас із сестрою охрестили, влаштував страшний скандал.
Пацаном я був непосидючим, але в церкві весь підбирався, притихав і ніяк не міг зрозуміти, що зі мною відбувається. Це від особливої атмосфери храму, свічок, тиші.
Книги мого дитинства - це Маркс, Енгельс, Ленін і Сталін. Ленін писав страшенно складно, треба було по сто разів перечитувати. Сталіна читав із задоволенням - легко й зрозуміло. Художньої літератури вдома майже не було.
Найпозитивнішою людиною в моєму житті була сестра. Вона мала гарний смак, захоплювалася музикою, багато читала. Але це мене від неї лише відштовхувало.
Нашу зграю "Леніна 5" знало все місто. Однолітки мене боялися. Ніякого криміналу - ми просто збиралися стінка на стінку, район на район, по 150 чоловік. Тільки палиці й кулаки - без заліза, ножів. Міліція за нас узялася, коли двоє пацанів у такій бійці загинули - у дошці від паркана залишилися цвяхи.
У мене було 28 приводів до міліції, із технікуму вигнали. Врятувало те, що закохався й пішов у самодіяльний театр. Голова просвітліла, коли відійшов від шпани. Сказав, що мені більше нецікаво з ними. "Злимонився Гостюха, треба набуцкати", - говорили хлопці, коли двічі не прийшов на спільну валку. Полювали на мене.
Брати чуже мене відучив батьківський пасок.
До краси завжди має бути якийсь поштовх. У театрі спробував учити вірші, став м'якшим, у душі щось перевертатися почало.
В інституті на останніх курсах трохи розгулявся. А після того, як в автомобільній катастрофі загинула мама, почав випивати. Усе змінилося в армії. У характері з'явилося більше відповідальності, самодисципліни.
Страсті-мордасті завжди закінчуються. Між чоловіком і жінкою мають залишатися якесь душевне переплетіння, взаємопрощення. Тоді виростає справжня дружба, і люди не розлучаються ніколи.
Жінці-матері дана неземна дурість. Але в той же час вона мудріша за чоловіка, тому що за природою вища за нього.
Справжня жінка - це мудра жінка. Ідеал для мене - Анна Григорівна Сніткіна, дружина Достоєвського.
Я заводив тривалі романи. Але міцної родини не створив. Місяцями не бував удома. Виховати дітей, як хотів, не вийшло. Донька Рита - талановита, але лінива. Якось заявила: у неї все має вийти саме собою, бо вона - Гостюхіна. Але ж як, коли сама не знаєш, чого хочеш?
Реалізуватися - це створити сім'ю, народити трьох дітей, виховати й радіти, що з них вийшли добрі люди.
Пережив практично все, що може бути, - і втрату близьких, і любов, і славу, і гроші. Можу вважати себе щасливою людиною.
На першому місці в мене лазня, на другому - здоровий сон, на третьому - жінки. А понад усе - робота.
Найстрашніша трагедія в моєму житті - розвал СРСР. Дуже сильно переживав тоді, посивів.
До перебудови тісно дружили з Василем Биковим. Але він зрадив усе, про що ми говорили. Заявив якось: шкодує, що воював не на тому боці. Як?! Чудовий письменник, який створив дивовижну лейтенантську прозу, справжню літературу! Цього не можу пробачити.
Окуджава був моїм кумиром, усі його пісні знав напам'ять. А він із радістю прийняв розстріл Верховної Ради в Москві 1993 року. Для мене це стало потрясінням. Коли Окуджава виступав у Мінську, я перед концертом на сходах філармонії зламав його платівку.
Реалізуватися - це створити сім'ю, народити трьох дітей, виховати й радіти, що з них вийшли добрі люди
Переконаний, що єдиний правильний шлях для України й Білорусі - православний соціалізм.
Прийняв Горбачова з надією. Але, на жаль, Росія пішла іншим шляхом. Мені більше подобається той, який обрала Білорусь. Не на Захід треба було дивитися, а на Китай.
Свобода не оголошується, а виховується.
Я - людина національно мисляча. Відчуваю себе росіянином, хоча живу в Білорусі. Поділяю думку: "Жити разом із Росією".
Можу зіграти все. Ну, не все, звичайно... Гамлета, наприклад, не зіграю.
Ніколи не скажу зі сцени слів, які б у житті не говорив.
Артист має тільки одне право - вибору. В усьому іншому він - істота безправна. Погодився на роль - має померти, але виконати.
Артист, який перестане себе любити, обов'язково розчиниться в повітрі.
Прислали якось сценарій. У ньому герой, якого пропонували грати, - колишній полковник КДБ, що став мафіозі. Замовляє в номер повію. За викликом приходить його онука, і він сприймає це нормально. Герой виписаний чарівно, його вчинки кажуть: зараз треба жити саме так - плювати на оточуючих і думати лише про себе. Я відмовився. Якщо це герой сьогоднішнього світу, то цьому світові незабаром кінець.
За дві години перед виходом на сцену закриваюся в гримерці, стаю на коліна й читаю "Отче наш".
Серіал "Єсенін" із Сергієм Безруковим у головній ролі не прийняв абсолютно. Весь єсенінський біль, усі його страждання й виверти - у його ж віршах. А тут ходить такий собі душа-парєнь: "Е-ех! Гуляймо, хлопці!" За таке судити треба!
Нішу радянського кіно в світі зараз займає китайське. Чому? Бо вони не прагнуть копіювати американське. Знімають про себе. Найцікавіше, що найталановитіші китайські кінорежисери колись закінчили ВДІК. Вони відверто говорять: "Ми у вас навчилися, і тепер знімаємо радянське кіно на китайську тематику".
Наслідування ніколи не може бути кращим за оригінал. I хоча в Росії зараз намагаються робити фільми під гаслом "А ми не гірші", все одно виходить гірше.
Дуже люблю стрічку Микити Міхалкова "Урга. Територія любові". У ній є космос. Думаю, це взагалі його останній кінофільм, знятий із Божої благодаті. Все після "Урги" - не приймаю. I я йому чесно про це сказав.
В "Урзі" знімали справжню бабусю-кочівницю. Її привезли з глухого степу, вона навіть телевізора ніколи не бачила. Від комфортабельного міського готелю впала в таку депресію, що незабаром тяжко захворіла - уперше в житті. Ледве встигли відзняти сцени з нею. Як тільки привезли назад додому, до рідної юрти - одужала.
Микита - дуже талановитий чоловік, великий майстер. Але тепер він інший. Обуржуївся, став радником Путіна.
"Стомлені сонцем "- фільм практично антирадянський. Там усі - як павуки в банці, немає жодного порядного героя, окрім дитини.
У сучасному кінематографі й театрі особистостей поменшало, а "тусівки" - побільшало.
Коли знімали "Сходження", режисер Лариса Шепітько возила нас із Борею Плотніковим до Красногорського кіноархіву. Нам показували хроніку страт у німецьких концтаборах. Вражало, що люди спокійно йшли на смерть - не чіплялися катам у горло, не кричали. Чому? Зрозумів, коли одного разу в літаку, яким подорожував, загорілося ліве крило - там, де баки з пальним. Механік сказав: "10 хвилин - і вибухнемо". Почали падати. Пасажири були переважно словаки, вони в заціпенінні молилися - паніки не було. А я не хотів помирати, кричав до них матом: "Ну що, бл...дь, прилетіли!" Потім підвівся, вдягнув шкіряне пальто, застібнувся на всі ґудзики, аби не розлетітися на шматки, сів - і раптом усе стало по фіг. У цей момент ситуація розрулилася, пішов дощ, і полум'я вдалося загасити.
8 
35413
Коментарі