Що спільного між Богданом Хмельницьким, Альбертом Ейнштейном і Біллом Клінтоном? Те, що всі вони виховувалися в католицьких освітніх закладах.

На нашому рідному пострадянському просторі на католицизм звикли дивитися як на цитадель мракобісся. Покоління за поколінням виховували в нас на історії спаленого на вогнищі Джордано Бруно чи Галілейових словах, кинутих в обличчя інквізиторам: "І все-таки вона крутиться!". Ці красиві історії розходяться, однак, із фактом, що найбільші і найстаріші європейські університети - Болонья, Сорбонна, Оксфорд, Кембридж чи найближча до нас краківська Яґелонка - народилися в лоні католицької традиції, насамперед як центри богослов'я.

Власне католицьке богослов'я, як стверджує Родні Старк у своїй книжці "Перемога розуму", "винне" в народженні модерності й модерного світу. Західна християнська традиція виходила з того, що Бог створив світ за раціональним планом. І що людина тому й наділена розумом, щоб, користуючись ним, могла поступово, тобто прогресивно, приходити до кращого й повнішого зрозуміння Божої волі. Віра в можливість такого прогресу відрізняла західне християнство від інших релігій (за винятком іудаїзму), що ставили духовне споглядання та духовні вправи вище за раціональне пізнання. Вона, ця віра, й послужила головною пружиною наукових відкриттів та політичних нововведень, які так докорінно змінили світ за останні пару сотень років. Без цієї віри, пише Старк, ми з вами й далі перебували б там, де знаходилися більшість неєвропейських суспільств перед 1800 роком: у світі астрологів та алхіміків, а не науковців; у світі деспотів, а не університетів. Іншими словами: у справжніх "темних віках"

Якщо модерний світ постав навколо західної християнської традиції, то в решту країв і континентів модернізацію експортували або західні завойовники та місіонери, або ж місцеві правителі-реформатори, що, як Петро Великий у символічній фігурі "Мідного вершника", готові були поставити свою країну на диби, лиш би "догнати і перегнати" Захід. При цьому вони свідомо копіювали західні зразки. До прикладу: найперша вища школа православного світу, Києво-Могилянська академія, провадила навчання за єзуїтськими навчальними програмами.

Найбільші і найстаріші європейські університети народилися в лоні католицької традиції, насамперед як центри богослов'я

Виникає, однак, запитання: що стається з такими екзотичними плодами католицького світу, як університети, коли їх пересаджують на культурно чужий їм ґрунт? Відповідь можуть дати біографії Леніна, Пілсудського й Бандери. Коли західні університети випускали головним чином бюрократів, покликаних забезпечувати ефективне функціонування модерних держав, місцеві університети масово постачали революціонерів, які ці держави клялися знищити. Головна різниця полягала у статусі університетів. На Заході вони не залежали від держави і, відповідно, були основними елементами демократії, на Сході вони вмонтовані в політичну систему місцевих авторитарних режимів.

Мало хто зараз пам'ятає, що зразу після помаранчевої революції вісім найбільших університетів Заходу і Сходу України, на чолі з Києво-Могилянською академією та Українським Католицьким університетом, утворили консорціум, щоби впровадити університетську автономію. "Помаранчеві" уряди, однак, не зробили нічого, щоб цю ініціативу скріпити й поширити. Тому не дивно, що після "регіональної" контрреволюції 2010 року від цієї автономії не залишилося майже нічого. Навіть у моєму рідному Львові рада місцевих ректорів узяла нову владу "під козирок".

Надіюся, українські ректори знають, що роблять. А якщо не знають, то хай читають біографії Леніна і Бандери: у своїх одержавлених і корумпованих "вузах" вони готують революціонерів, які врешті розправляться якщо не з ними, то з їхніми наступниками.

Боюсь, що нинішньої влади добром це не скінчиться. Дай Боже, щоб її кінець був безкровний. Але вже зараз пора ставити питання, якою буде Україна після Януковича. Не знаю відповіді щодо всієї України. Але якщо заходить мова про університети, то я переконаний: вони мають бути автономними - як, зрештою, у всьому цивілізованому світі.

×