Моральний занепад нашого футболу триває понад 30 років

Олег Базилевич та Валерій Лобановський заганяли гравців

Свій перший матч на Кубок Європи я дивився в комунальній квартирі в Рівному по маленькому чорно-білому телевізору. Він був лише в нас. На півфінальний поєдинок СРСР – Данія, який відбувався в Барселоні, прийшло кілька сусідів. Двері у спільний коридор залишили відчиненими.

Мені не було 7 років. Запам'ятав із матчу лише несамовитий крик коментатора Миколи Озерова, коли наші забили перший м'яч: "Гоооооол!" На галас повибігали сусідки, які починали засинати. СРСР виграв – 3:0.

 

На фінал з Іспанією людей у нашу кімнату набилося ще більше. Я примостився на килимку під ногами в дорослих. Із цієї гри теж пам'ятаю Озерова, який на початку матчу реагував на кожен доліт м'яча до наших воріт: "И Яшин на месте. Как всегда!" Воротар Лев Яшин був тоді найкращим футболістом світу, його культ всіляко підтримувався.

Коли іспанці забили двічі й ми програли, розлючені мужики все повторювали озеровську фразу, але супроводжували її виразами, не призначеними для дитячих вух.

"Тоді я сформувався як уболі­вальник. Був упевнений, що наші мають повернути Кубок Європи й виграти Кубок світу. Так вважали всі. Вболівальники були згодні лише на перше місце. Тим більше після тодішньої перемоги київського "Динамо" в Кубку СРСР.

Перемоги ми чекали й від збірної, яка спочатку поступилася німцям у півфіналі Кубка світу 1966-го, а за два роки – італійцям у півфіналі Кубка Європи. У першому випадку всі були впевнені, що німцям допоміг виграти арбітр, а в другому – взагалі було щось дивне. Після нульової нічиєї в півфіналі десь під трибунами кинули жереб, який і вивів до фіналу Італію.

Потім був Кубок світу 1970 ро­ку, коли у чвертьфіналі ми програли Уругваю через помилку арбітра, який не зафіксував виходу м'яча за межі поля. Був упевнений у цьому все життя, бо сам дивився тоді трансляцію з Мексики. Лише недавно переглянув відео моменту і зрозумів, що винен не арбітр, а наші захисники.

1972-го був драматичний півфінал Кубка Європи проти Угорщини, коли Євген Рудаков відбив одинадцятиметровий і потім Анатолій Коньков забив переможний м'яч. Коли СРСР у фіналі знову програв німцям, усі були засмучені. Хоча та німецька команда справді була сильніша за нашу.

 

Про таке тоді не думали. Бо найсильнішими мали бути ми. Тож після кожного програшу звільняли тренерів. Вживали заходів, щоб наступного разу СРСР точно став чемпіоном Європи. А як інакше, коли наші щоразу входили до четвірки найкращих.

Все припинилося навесні 1976 року, коли збірну очолювали Олег Базилевич і Валерій Лобановський. Попереднього 1975-го цю команду, яка була перевдягнутим київським "Динамо", в нас піднесли ледь не до небес. Оголосили найсильнішою у світі. Цей міф живе й досі. Правдою ж було те, що 1975 року збірна СРСР виграла лише відбірковий турнір європейської першості, випередивши Ірландію, Туреччину та Швейцарію, які не були і не є лідерами континентального футболу. А київське "Динамо" тоді здобуло один із трьох єврокубків – з учасниками найслабшого рівня – Кубок кубків. Потім перемогло в матчах за ще не офіційний тоді Суперкубок володаря Кубка чемпіонів мюнхенську "Баварію". Вона приїхала до Києва на матч-відповідь без кількох провідних гравців, зосередившись на черговому Кубку чемпіонів. Який потім і виграла.

Це тепер ми розумні. А тоді ніби засліпило. Базилевич і Лобановський переконали всіх і повірили самі, що ці далеко не найвищі перемоги сталися лише завдяки унікальній системі тренувань, яку вони винайшли. Про те, що саме 1975 року за "Динамо" виступали найсильніші на той момент футболісти СРСР, не згадувалося.

Говорив із кількома гравцями тої команди. Вони досі впевнені, що навесні 1976-го у складі київського "Динамо" їм було до снаги боротися за Кубок чемпіонів, а у збірній СРСР – за Кубок Європи. Але наставники буквально загнали їх на тренуваннях, вірячи в чудодійність своєї методики. У чвертьфіналі з командою Чехословаччини футболісти "найкращої команди світу" ледве волочили ноги й прогнозовано поступилися. Так збірна СРСР уперше в історії не потрапила до фінальної четвірки Кубка Європи.

"Почалася інша історія. Формат турніру змінювався, зростала кількість учасників фінальних турнірів. Від збірної СРСР уже ніхто не вимагав лише першого місця. І коли наші програли фінальний поєдинок Євро-1988 Нідерландам, їх не розігнали, як раніше, а оголосили героями.

Тоді й почався моральний занепад нашого футболу. За понад 30 років після програного збірною СРСР, яка була практично збірною України, європейського фіналу ніхто в нас про такі матчі навіть не мріє. Видатним досягненням вважається сам вихід національної команди до числа 24 учасників Євро.

Футбольних талантів у нас не менше, ніж тоді, коли програш у фіналі Кубка Європи вважали ганьбою. Просто завдань тепер таких ніхто не ставить. І навряд чи щось зміниться в наступні роки. А коментатор, який кричатиме "Гооооол!", коли наші заб'ють у півфіналі Кубка Європи, ще й не народився.

×