"Мирне єврейське населення не може відповідати за вчинки євреїв-большевиків"

Росія продовжує розігрувати карту "петлюрівського антисемітизму"

14 жовтня у Вінниці відкрили перший в Україні пам'ятник державному та військовому діячеві Симону Петлюрі. Для українофобів річ нечувана – увіковічена пам'ять одного з лідерів "українського буржуазного націоналізму".

Реакція президента Росії Володимира Путіна: "Сейчас установили памятник Петлюре – это человек нацистских взглядов, антисемит, который истреб­лял евреев во время войны". Вихованцеві "контори" байдуже, що Симон Васильович був убитий у Парижі у травні 1926 року, а нацисти на чолі з Адольфом Гітлером прийшли до влади в січні 1933-го.

Нічого дивного в путінській логіці немає – Петлюру застрелив агент ОГПУ (Об'єднане державне політичне управління. – Країна) Самуїл Шварц­бард. На суді заявив, що це, мовляв, помста за єврейські погроми в Україні, організатором яких начебто був головний отаман. ОГПУ було попередником НКВД, МГБ, КГБ і ФСБ. У двох останніх структурах проходив вишкіл нинішній президент Росії, який дозволив собі нещодавно заявити: "А мы любим Украину, и украинский народ, действительно, я считаю братским, если вообще не одним, не частью русского народа, хотя и русским националистам это не нравится, и украинским. Но это моя точка зрения".

З явним ворогом, із Путіним, усе зрозуміло. Це тактика спецслужбіста: говорити одне, думати про інше, робити – третє. Маємо наочний приклад відволікання уваги аудиторії. В СССР теж полюбляли говорити про дружбу народів і про боротьбу за мир у всьому світі. Щоправда, після таких заяв часто вибухали конфлікти. Тож згадка президентом РФ про Петлюру як "людину нацистських поглядів, антисеміта" і водночас декларація про так звану російську любов до українського народу, який він, Путін, вважає братнім, лише засвідчує: найближчим часом конфронтація між Україною і Росією мирними перемовинами не завершиться.

 

Але не про це. Сфабрикована майже 100 років тому функціонерами з Луб'янки фальшивка про "український антисемітизм" досі живуча. Навіть у сучасній Українській державі продовжують експлуатувати совєтські пропагандистські кліше: "петлюрівські погроми", "антисемітизм Української Народної Республіки".

Через два дні після урочистого відкриття у Вінниці пам'ятника головному отаманові армії УНР Симону Петлюрі в інтернет-­виданні "Обозреватель" вигулькнула стаття політика Дмитра Співака "Памятник Петлюре – это нравственный тупик и гуманитарная пропасть": "Если бы я жил в Виннице, я бы, наверное, стал сепаратистом и возненавидел город, в котором власть устанавливает памятник Симону Петлюре и крестится ему. Я бы, наверное, захотел отделиться, убежать, уехать. Этот памятник разрушает мое представление о добре и зле, о человечности и милосердии, о единстве, справедливости и европейских ценностях. Петлюра, который организовывал еврейские погромы и резню, – бандит и убийца. Его злодеяния мне чужды не меньше красного террора и сопоставимы с ужасами концлагерей".

Міфи живучі. Значить, треба "ізучать матчасть".

Сіоністський лідер Володимир Жаботинський під час судового процесу над убивцею Симона Петлюри Шварцбардом заявив: "Я з ними (Володимиром Винниченком і Симоном Петлюрою. – Країна) виріс. З ними разом провадив боротьбу проти асиміляторів і русифікаторів – єврейських і українських. Ні мене, ні інших мислячих сіоністів з півдня Росії ніхто не в змозі переконати, що людей цього типу можна визначати як антисемітів".

Український історик Ярослав Дашкевич у доповіді на першому конгресі Міжнародної асоціації україністів у Києві в серпні 1990 року наголошував: "Єврейські асимілятори спеціально для єврейського вжитку (для культивування ідей помсти) опрацювали фальсифікацію про нібито понад мільйон жертв українських ("петлюрівських") погромів. Сучасні єврейські максимальні підрахунки свідчать про 70 тисяч жертв, з яких близько 90 відсотків – на сумлінні білих росіян, анархістів, зелених банд і Червоної армії. Однак велику брехню про українців-погромників поширили по цілому світу".

На першому Всеукраїнському з'їзді Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів у грудні 1917 року державний контролер УНР, представник Бунду (Загальний єврейський робітничий союз у Литві, Польщі і Росії – єврейська соціалістична організація. – Країна) Олександр Золотарьов заявив: "Еврейский пролетариат Украины будет вместе с украинским народом до последней капли крови защищать родную Украину от нападения насильников" (військ більшовицької Росії, котра оголосила війну Центральній Раді. – Країна).

Орган організаційного комітету фракції Української соціал-­демократичної робітничої партії газета "Червоний прапор" після вступу червоних до столиці України 5 лютого 1919 року повідомила: "Коли перед комуністичною владою стоїть проблема залишитись лише з одними китайцями, латишами та єврейськими військовими частинами, то певно, що ця проблема досить грізна для тих, хто її творить. Характерно, що у сфері акцій армій отамана Григор'єва і Махна, себто там, куди не сягає "направляющая" рука комуністичної влади, єврейських погромів нема. Зате їх досить часто чинять красно­армійські полки".

А ось уривок зі звернення до козаків армії УНР, надрукованого в газеті "Український козак" від 8 червня 1919 року: "Треба одріжняти євреїв-большевиків од небольшевиків. Мирне єврейське населення, а тим паче жінки, діти, старі, не можуть відповідати за вчинки євреїв-большевиків. Коли большевики роблять погроми, то це ще не дає приводу й рації нам їх робити. Козаки! Не забувайте, що євреї є населення нашої землі. Коли вони будуть на нашім боці, то це для нас величезна допомога для вигнання московців і забуцування української незалежної республіки. Євреї ж допомагатимуть нам тоді, коли не боятимуться, що ми їх будемо громити так, як громлять большевики. Не забувайте, що большевицькі провокатори навмисне підштрикають наших нерозважних козаків на погроми. Заарештовуйте їх і приставляйте до комендантів".

 

Орган прес-бюро першого Галицького корпусу газета "Козацький голос" від 21 серпня 1919 року помістила статтю "Чи нас знають?": "У рядах нашого війська є багато жидів. Є се самі добровольці, які спільно з нами боролися проти поляків, бо з нашою побідою сподівалися гарнійшого і свобіднійшого життя також і для жидів Галичини. А се тому, що наша державність признає жидівську націю і дає їм можливість свобідного національного розвою. У Галичині за цілий час нашого побуту не було ні одного погрому жидів. Наші війська поводилися з єврейським населенням як з иньшими повноправними горожанами. Противно, куди вступили польські війська, сейчас починалися погроми євреїв, що і було одною з причин, що євреї вступали в ряди нашої армії".

А в "Козацькому голосі" за 15 жовтня 1919-го була поміщена відозва міністра для єврейських справ вінницькій єврейській громаді: "12 жовтня починається тиждень збору на користь республіканського війська, котре бореться на фронті за самостійну Українську Народну Респуб­ліку проти ворогів її московських окупантів – денікінців та большевиків. Закликаю єврейських громадян прийняти активну участь і допомогти всіма можливостями до успіху тижня збору".

У серпні 1919 року уряд УНР двома мовами випускає звернення "До єврейського громадянства і робітництва на Україні": "Соціалістичне правительство, котре стоїть на чолі Республіки, веде разом з головним отаманом Петлюрою рішучу боротьбу з погромами. Для розслідування всіх погромних подій, погромної агітації та передачі винних до надзвичайного військового суду утворена особлива слідча комісія з широкими правами. У комісію увіходять також представники єврейської демократії. В армії заведено важливий інститут державних інспекторів з великими повноваженнями, котрий енергійно бореться з погромами і погромними елементами в армії. Головний отаман Петлюра видав низку наказів, у котрих вимагає знищення в пні всякої спроби до погромів і передачі погромників до розстрілу. Надзвичайний військовий суд виніс ряд смертних вироків – багато погромщиків вже розстріляно. Єврейське населення активно підтримує Українську Народну Республіку. У цілому ряді декларацій всі єврейські політичні партії висловились за цілковиту самостійність України. Здорове національне чуття диктує єврейському населенню рука в руку з українською демократією боротися за самостійність України. Хай живе братерське і рівне співжиття українського й єврейського народів на Україні".

1922 року в берлінському видавництві "Восток" вийшла книжка Нохема Штифа "Погромы на Украине (период Добровольческой армии)". Єврейський автор наводить такі спостереження: "Погромы при власти Добровольческой армии носят чисто военный характер, возникают по почину воинских частей, а выполняются почти исключительно силами этих последних. Добровольческая армия монополизирует погромное дело. Местное нееврейское население принимает живое участие в судьбе евреев, укрывает их в своих домах, выступает в их защиту, посылает с этой целью депутации к начальству, и действует в одиночку, порой с большим самоотвержением. Этому обстоятельству много евреев обязано своим спасением".

З декларації уряду УНР від 12 квітня 1919 року: "Обстоюючи порядок, спокій і законність як необхідну умову вільного життя всіх громадян Української Народної Республіки, народне правительство всіма силами буде боротися зі всякими порушеннями спокою і ладу і винних у цьому розбійників, хуліганів, погромщиків і інших злочинців безпощадно каратиме судом народної совісти. Зокрема, правительство не допустить погромів над єврейським населенням України і рішуче буде боротися з цим ганебним і протидержавним явищем, яке принижує український народ в очах культурних націй всього світу".

Згодом на Симона Петлюру та діячів УНР комуністи почепили ярлики "буржуазних націоналістів". Однак перетворити українських патріотів на злочинців – не вдалося. Свідчень, документів, які заперечують "антисемітизм" Симона Петлюри, збереглося більш ніж достатньо

×