"Ми стоїмо на порозі перемін, коли Бог перестане шифруватися"

Маю один талант – будувати логічні схеми. Чи то талант узагалі? Але це ж легше, ніж ями копати. А ще я лінивий. Тут у мене талантіще.

Мої музичні смаки неможливо визначити за жанром чи назвою. Як і будь-що в мистецтві, музика відрізняється одним – пре або не пре, торкає або ні.

Слаба доля – це ритм мого серця. Так і живу, на слабу долю.

Поганих спогадів у мене немає. Відсутній орган, що відповідає за ностальгію. Моє минуле завжди було щасливе. Вдячний за прожите, воно давало й дає сили жити зараз.

Цінності універсальні. Люби, поважай, звертай увагу, будь уважний, реагуй, не попускайся.

Якби мав дітей, дав би їм свободу та розум. Не дуже люблю комусь вказувати. Моє діло – проговорювати, а вирішувати кожен повинен сам.

Релігії – це стежки на вершину з різних її боків. Усі вони правильні та праві, якщо ведуть нагору.

 

Не знаю молитов, бо запам'ятовування – то не моє. Говорю з Богом усередині. Кожної вільної секунди, на автоматі, паралельно мисленню. Будь-який внутрішній імпульс – це і є мої молитви.

Люди – це фізичне уособлення гріха й помилки. Тобто людина певною мірою і є втілення зла. Її завдання – себе як це уособ­лення постаратися вбити. Про це в Біблії написано, га?

Пекло – попівська маніпуляційна вигадка, аби тримати людей у покорі. Воно існує тільки в головах. Не робити зла треба не тому, що потрапиш у пекло, а тому, що це неправильно.

Смерть – це поріг, за яким чекає пиріг. Смачний. Потрібно пам'ятати, що за пів секунди чи за мікрон до смерті може накрити все, що ти зробив ху*ового за життя, але ніколи не парився цим. Це втримує від зайвого зла.

Не відчуваю старості. Коли дивлюся на ровесників, розумію: я або дурачок радісний, або це дар.

Стараюся не розчарувати людей, які мене люблять.

Іронізувати можна з будь-чого, що можеш прийняти на себе.

Плакав. Не від радості, це жіноче. Від смертей плакав. Рідше, ніж було тих смертей.

Швидше можу пустити сльозу від емоції, ніж від фізичного болю. Буває, стискає горло під час кіно. Нікому цього не показую. Чоловік повинен видаватися сильним. Тут я сексист. Мабуть, то затаєні комплекси. Свідомий цього, але не парюся.

Тяжко сприймаю, коли плачуть мої жінки. Вони не маніпулюють слізьми.

Жінки не мають віку. Вони – ангели. Люблю своїх жінок, жалію і відчуваю вину, що тра бути кращим, ніж є.

Ніколи не зустрічав чоловіка, який пропонував би жінці дружбу без таємної думки трахнути її.

Справжня любов – це певне просвітлення, переродження. Багато зусиль потрібно, щоб убити любов. Але, якщо постаратися, то можна самому собі й голову відрізати.

Закохувався, як і всі. Не більше й не менше.

Сім'я – процес, який будується потихеньку. В її основі – любов. А женитися – багато розуму не треба.

У житті є місце і кайфам, і травмам. Треба вибирати й розуміти, що важливіше. Судити нікого не можна. Всяко буває. До себе і світу потрібно бути уважним.

Читати почав у 5 років. Не пам'ятаю, яка книжка була перша, та читав запоєм, багато. Одна з найбільших втрат зараз – не маю потреби в читанні. Це робить розум мілкішим, поверховішим.

Телевізор переміг. Не канали штибу National Geographic чи культурних, а отрута "1+1" і решти. Наш народ схильний до бидляцт­ва, і йому дають можливість у нього зануритися.

Куди дінешся від совкової селекції? Нам вибили все – і культуру, і дух. Але поступ є. Нове покоління дає надію. Вони інакші. Наш останній бій закінчиться перемогою.

Російська мова тепер ріже вухо. За це маємо подякувати кацапам. Для мене це не стало трагічною втратою. Навколо полікультурний, значно цивілізованіший і менш агресивний світ.

Ніколи не сумнівався, що росіяни – вороги. Війна поставила крапки над "і". Це добре. Погано одне – смерті. Україна – той спис, що закриє біблійну історію з явною присутністю сатани там, у Росії.

Донбас треба відрізати й обгородити парканом. Немає сенсу жити з пухлиною, від якої йдуть метастази. Шкода лише територій і тих, хто за них помер. Перед пацанами, які там стоять, і перед пам'яттю загиблих перепрошую за таке твердження. Але інакше ніяк.

Совкодрочерів попустить, бо поступ – невпинний. Як їм жити далі – не наша проблема. Це їм потрібно буде в цивілізацію вписуватися.

Винним можна бути тільки рідним. Решта – маніпуляції.

Служив у лісі під Калугою. Це була спецшкола з допуском до документів найвищого рівня секретності. Якби не незалежність, не мав би шансів потрапити за кордон. Світ для мене був би закритий назавжди.

Важко сказати, чи були в мене віщі сни, чи я підтасовував. Однак інтуїцію маю. Знаки є завжди. Їх потрібно вміти бачити й не плутати з надуманим.

Якби обирав суперсилу, хотів би лікувати невиліковних. І бути невидимкою.

Місця, далекі від явної цивілізації, зберігають входи й виходи в інші простори. Перкалаба – навіть не село, це ліспункт. Там із десяток хат і пилорама. Такий гуцульский Твін Пікс. Побачити чи відчути там можна різне. Головне – не їхати туди туристом.

У горах немає зовнішніх загроз. Усі загрози несеш у собі, а зовнішнє – це реакція на тебе. Віддзеркалення. В гори потрібно йти, розуміючи це. Тоді більше побачиш, зрозумієш і принесеш туди, звідки прийшов.

Гурт овець можна любити хоча б за те, що вони дають вовну і м'ясо. А від стада людей тільки біда.

У нашій країні неможливо не порушувати закону. Так побудована система – спеціально, щоб мати можливість кожного тримати на гачку.

Творча криза зникає, щойно починаєш щось робити.

Постійно шукаю драйв. Особисті кризи пройшов і слабшим не став. Мене це тішить. Зараз я стабільний, радісний і досить психологічно стійкий.

Рай – це дитинство. От ти умер, розплющив очі, а тебе мати кличе їсти. "Зараз!" – кричиш і продовжуєш грати у футбол.

Якби нам не закладали в голови, що цегла – тверда, ми могли би проходити крізь стіни.

Жити треба в цю секунду, а не думати, як було чи буде. Інакше життя не видно.

Те, що раніше відбувалося протягом століть, тепер змінюється з неймовірною швидкістю. Це певна ознака чогось. Чого? Є терміни "апокаліпсис" або "квантовий перехід", не важливо, як це називається. Ми стоїмо на порозі перемін, коли Бог, чи хто там, перестане шифруватися. Кузя з "Братів Гадюкіних" співав про це: "Скоро, скоро вже ми побачимо Христа". Нам насправді пощастило. Ми – ті, хто будуть присутні під час того переходу.

Бути собою – найважливіше. Втратиш себе – ніхто не шукатиме. Так, це важко. Але зусилля того вартують.

×