"Людина старіє, коли припиняє працювати, мріяти і прагнути"

Мене багато разів мали бити. Бо завжди відрізнявся від більшості – хлопчик зі скрипочкою.

Ріс у приватному будинку. Гуляв городами. Не приходив додому обідати. Їв трускавки, малину, овочі, тому голодним не був. Лазив по деревах. Потім складно було перебиратись до квартири.

Мама дала багато любові. Заради мене була готова гори зрушити. А батько навчив гостро відчувати справедливість. Щоб купити мені скрипку, пів року в Москві працював на будівництві.

Батьки хотіли, щоб я грав на кларнеті. Але на прослуховуванні в музичній школі директор сказав, що маю пальці скрипаля. Запропонував, аби я сам обрав інструмент. Я поняття не мав ні про одне, ні про інше. Не зміг вимовити слова "кларнет" і пішов вчитися скрипки.

Мені треба було займатися по 6–7 годин тоді, як друзі бігали у футбол. Я записав свою гру на касету, вмикав магнітофон і втікав із дому. Мав 45 хвилин, щоб повернутися і перевернути касету.

Олександр БОЖИК, 38 років, скрипаль. Народився 27 липня 1981-го у Львові. Батько – будівельник, мати – спортсменка. Навчався в музичній школі імені Соломії Крушельницької та музичній академії імені Миколи Лисенка в рідному місті. У студентські роки почав працювати у філармонії, потім – у шоу нідерландця Ганса Ліберґа. Через постійні гастролі й академвідпустки закінчив навчання через вісім років після вступу. 2010-го посів друге місце в шоу ”Україна має талант”. Брав участь у подібних телепрограмах у Великій Британії, Італії, Польщі, Румунії та Росії. Заснував проєкт ”Божик Бенд”. Виконує класичні твори в рок-обробці. Встановив рекорд України – зіграв двома смичками на чотирьох скрипках одночасно. Також грає на фортепіано та гітарі. Дружина – 32-річна Юлія, піаністка, працює його менеджеркою. Мають доньку Вікторію, 2 роки. Намагається читати по одній книжці на тиждень. Має татуювання на лівій руці – ”рукав” з картою скарбів та ініціалами Жуля Верна. Прочитав усі його твори. Чотири рази перечитав ”Володаря перснів” Джона Толкіна. Улюблені серіали – ”Вікінги” та ”Пуститися берега”. Любить сухе червоне вино і м’ясо, приготоване на мангалі. Бігає та катається на велосипеді. Має кішку Шину

усе життя хочу прожити у Львові. Тут виріс, маю улюблені місця. Звідси зручно подорожувати в будь-який куточок світу.

Співав у хорі. Отці дозволяли нам багато. Одного разу в погребі церкви влаштували дискотеку. Парафіяни скаржилися, що ми сатаністи.

Мав би стати священником. Але салезіянам, до яких ходив, не можна одружуватися. А мати хотіла продовження роду.

Після першого татуювання вже не можеш спинитися. Маю три тату та один "рукав". Але намагаюся наносити в таких місцях, щоб були непомітні, коли граю.

Мені незручно працювати у смокінгу. Виступаю у вільному вбранні, закочую рукави, взуваю кросівки, одягаю шотландську спідницю. Так викладаюся на 200 відсотків. Люди це вловлюють і теж кайфують.

Якщо в митця немає хейтерів – він нецікавий.

Не можна грати лише для себе. Хочу організувати майстер-класи та навчити наших музикантів заробляти гроші.

Довго вагалися, якого кота брати – звичайного чи породистого. Зважилися на дворову кішку. Поїхали забирати її за місто. Дорогою проколов два колеса. Вийшло, що обійшлася, як породиста. Назвали Шиною.

Не підтримаю навіть найближчого друга, якщо він чинить несправедливо.

У 3 роки мав запалення лівого вуха, відтоді не чую на нього. Одного разу це мене врятувало. Повертався ввечері додому, мене обступила компанія п'яних. Агресивно поводилися, щось вигукували. Я не реагував. Це їх ще більше дратувало. Хтось мене запитав, чи я глухий. Чесно зізнався, що не чую на одне вухо. Одного з них це розчулило, бо в його дівчини була така ж проблема. Відпустили. У музиці це не заважає. Навпаки, чую інструмент інакше за решту скрипалів.

Після народження доньки витатуював її ім'я. Жартую: дружина може помінятися, а от донечка – назавжди.

Вікторія іноді бавиться на синтезаторі. Слухає, як із дружиною граємо. Але капризує, коли починаємо співати. Або ми погано це робимо, або вона сама хоче бути співачкою.

Коли чоловіки обговорюють своїх жінок, вони завжди кажуть правду. Коли жінки говорять про своїх чоловіків, то намагаються показати їх лише з найкращого боку.

У нас із дружиною – партнерство. Обговорюємо покупки, рішення. Я не беру на себе ролі лідера й не залишаю за собою останнього слова.

Не подобаються корисливі жінки, які шукають багатих, щоб нічого не робити. Вони перетворюються на іграшки. Такі швидко набридають.

Щасливий шлюб – це спільні погляди на життя. Не вірю, що протилежності притягуються.

У шлюбі повинна бути довіра. Але й таємниці мають залишатися. Хоч іноді й маленький секрет може зіпсувати стосунки.

Завжди був романтиком. Освідчувався на березі Азовського моря. Сказав Юлі, що хочу знайти красиву мушлю. Але вона мусить пообіцяти, що носитиме її з собою все життя. Пообіцяла. Тоді я дістав коробочку у вигляді мушлі з перснем.

У музиканток прийнято не змінювати прізвища після одруження. Юлія взяла моє. Подобається, коли нам кажуть "сім'я Божиків". Розумію, що ми одне ціле.

Планували природні пологи. Але лікарі наполягли на кесаревому розтині. Пуповина двічі з ґудзом обвила шию доньки. Могла не вижити. Коли Вікторія прийшла на цей світ, по радіо грала пісня Сергія Бабкіна "Де би я".

Коли в дитинстві казав, що Бога немає, мені щемило в грудях. Розумів, що сам собі брешу. Бог – це невідома нам добра сила.

Краще не ходити до церкви, але жити за заповідями, ніж ходити й порушувати їх. Не розумію, для чого монахи замикаються в келіях. Потрібно щось робити для цього світу.

Вірю лише в те, що бачу.

Моя мета – прожити щасливе життя. Сподіваюся, останній мій день – не завтра.

Здається, що мені 18. Дивно, коли звертаються на ви.

Людина старіє, коли припиняє працювати, мріяти і прагнути. Маю знайомих, які в 70 роблять перші тату й починають подорожувати.

Хотів би, щоб мій прах розвіяли над океаном. А ще я за крематорії для тварин. Хто один раз закопував ротвейлера, ніс його холодного на плечах у мішку, той мене зрозуміє.

Розчарувався в політиці, коли почав виступати на корпоративах. На камеру між собою сваряться, щось відстоюють. А без журналістів – любляться.

Не мав жодного концерту на підтримку партії. Раз таке зробиш – і це за тобою тягнеться все життя.

Українці не вміють жити. Звикли тільки виживати.

Дивлюся вакансію в інтернеті й дивуюся: на телебачення шукають диктора з обов'язковим знанням української. І ніяк знайти не можуть. Когнітивний дисонанс якийсь.

Вірю, що в України буде все добре. Але чи за мого життя?

Не маю на меті заробити мільйони. Але економити не люблю. Коли розумієш, що витрати зроблять життя комфортнішим, їх потрібно робити.

Кажуть, мені пощастило. Зокрема і з грошима, бо вмію їх заробити. Та з цим щастить лише дітям мільйонерів.

Щодня прокидаюся о п'ятій ранку й беруся до роботи. Один товариш часто скаржиться на безгрошів'я. Якось зателефонував по обіді і спитав, чи дивився я щойно футбольний матч. Мені мов очі відкрилися: якщо є 2 години в обід, щоб подивитися футбол, то нащо жалітися на малі гонорари?

Найкрутіше відчуття, коли до виходу на сцену залишається 5 хвилин. Все тіло тремтить, перехоплює дух. Маю ритуали – граю мелодію, свою молитву, щоб настроїти скрипку. Проговорюю певні слова. Можу випити 30 грамів доброго алкоголю.

Маю знайому співачку, яка густо наносить макіяж. Коли бачу її, мрію, щоб почався дощ.

Найбільшою перемогою буде щастя доньки. А найбільша втрата – те, що рано пішла з життя мама.

Зрада – не лише про стосунки. Це й порушення обіцянок. У товариша була дівчина, в мене теж. Дружили парами. Якось розповів подрузі товариша всі його таємниці, а вона – секрети моєї дівчини. Це теж була зрада. Та найбільше здивувався, коли він мене вибачив. Не впевнений, що я так зумів би.

Треба шукати хвилі, щоб знову розбурхати почуття. Я щодень кохаю сильніше. Бо намагаюся в дружині бачити таке, чого не помічав раніше.

Ні про що не шкодую. Є речі та рішення, які можна було б змінити. Але тоді я був би не я.