Я травмований Радянським Союзом і зросійщенням.

Багато років у мене немає ні роботи, ні хобі. Заробляю тим, що приносить задоволення.

Тіпає щоразу, коли закликають не жертвувати грошей, "бо можуть ошукати". Можна ж також сказати: "не закохуйтесь, бо вас кинуть", "не займайтеся сексом, бо завагітнієте чи підчепите якісь венеричні хвороби". І взагалі, "не народжуйтеся, бо точно помрете".

Із фізичних активностей у мене тільки секс. Цим спортом займаюся, за нього й уболіваю.

 

У кожній сфері життя потребуємо певної печатки. Ця клініка хороша, а та – погана, це кошерно, а це ні, це фірмові кросівки, а то підробка. Люди живуть надто насичено, тому не можуть займатися лише тим, щоб шукати правду й істину.

Корупція – це не про хабарі, а про розпад системи. Буває, просять взяти знайомого на роботу поза офіційним конкурсом, за подяку. Може, він і крутий спеціаліст, але саме так і приходить зло в систему.

Люди шукають виправдання, прирівнюючи себе до гірших.

Володимир Литвин, колишній спікер Верховної Ради, написав понад 400 книжок. Це більше, ніж Достоєвський, Лермонтов і всі решта разом узяті. А покажіть мені людину, яка бодай одну його книжку прочитала.

Єдине, що зробила для мене радянська система, – виперла з університету й відправила в армію на перевиховання. Не перевиховали.

Вища освіта дає людям спокій. Що більше ти їх накопичуєш, то більше впевнений, що можеш усе. Знаю сім'ю, де на двох сім дипломів. Але вони принципово не вакцинуються.

Американці знають, звідки взявся Ілон Маск. Як він працював, де схибив, де втратив, де виграв, де зробив усе правильно. У нас люди вірять не в успіх через зусилля, а в "Бозя в тім'ячко поцілував". А й справді – читаєш біографію успішного політика: продавець, робітник такої-то контори, начальник жеку, аж раптом раз – і вже в Раді.

Згадайте Януковича, Пшонку з їхніми мощами, Афонами, птахами, розіп'ятими у дворах. Розуміли, що вони – випадкові люди. Гівно і гівна варті. Але, раз так сталося, то повинні за це триматися.

З повагою ставлюся до щирої віри інших. Маю знайомих християн, мусульман, язичників. Пишаюся дружніми відносинами з духовенством. Не ходжу в церкву на службу, але маю цікаві, динамічні, напружені стосунки з духовним світом.

Подобаються протестантство і його етика. Не знаєш, що зробити, – подумай, що зробив би Ісус. Бути бідним – соромно. Отже, мало працюєш, погано працюєш або десь грішиш. Будь добрий і допомагай іншим. Ця система координат вносить ясність у життя.

Або для всіх, або ні для кого. Інакше це не демократія.

Вирішив, на війні сприйматиму все, як самурай. Вони ж нічого не бояться, бо вважають себе вже мертвими. У перший же день у Маріуполі під час обстрілів разів п'ять бігав срати. Був незадоволений своєю тушкою – я ж самурай, а воно он як. Лише на другий день зникла та реакція.

Смерть – остання пригода. Побачимо, що там.

Вальгалла подобається як концепт. Але нащо про неї мріяти, якщо я там щоп'ятниці.

На похороні товариша мене аж трусило від кладовища, голосіння, тужливих пісень. Думав: пощастило йому, що мертвий і не бачить цього. Хочу, щоб після смерті мене спалили, прах розвіяли, влаштували гулянку з піснями, реготом, сексом у туалеті. І обов'язково щоб комусь там пику натовкли.

Я був несистемною дитиною, мерзопакосною істотою. Вдячний, що батьки мене не "забули" десь на автобусній зупинці. В 19 років думав стати терористом. Тільки в армії зрозумів, що працювати руками – не моє.

Носив шовкову вишиванку й підвіску – зірку Давида. Якось поперся під пам'ятник Шевченку на мітинг. Приятель запитав: "А ти плануєш получити в пику як єврей, націоналіст чи хіпі?" Відповів, що на місці розберуся.

Бажання повернути смертну кару – це запит на справедливість. Глибинна підсвідома травма, що вимагає покарати всіх винних.

Політична система не встигає за громадянським суспільством. А воно зріле й потужне.

Українцям добре вдається зняти умовного Пупкіна з певної посади. А от об'єднатися, щоб привести Іваненка до влади, не виходить.

У нас немає кризи. Є травма, якої не лікують. Ще й посттравму накладають.

Якщо дивитися на день сьогоднішній з історичною перспективою – я щасливий.

Заздрю молоді, яка рятує радянську мозаїку, бо бачить у ній мистецтво. Я ж бачу в цьому лише совок. Краще там був би напис сoca-сola. Це моя травма.

Приятель жив на вулиці Павла Постишева, "архітектора" Голодомору. Він не знає, як пояснити своїй дитині, чому так. Бо виходить, якщо вбиватимеш багато українців, то на твою честь назвуть вулицю в Києві.

Батьки повинні дати дітям атмосферу абсолютної любові та прийняття. Бути з ними в одному інформаційному полі. Мої разом зі мною перечитували всі дитячі книжки. Сумно, коли батьки намагаються відбутися через дітей, втілити свої мрії.

Не сприймаю, коли люди кричать. Одразу виходжу з приміщення.

В Україні панує матріархат. Але, щоб відбутися як матріарх, треба народити. Лише тоді жінка набуває повної сили й законних прав.

По матері в мене чимало новомучеників, а частина батькових предків лежать у Бабиному Яру. Моя сім'я має шрами від обох тоталітарних режимів. І це прикольно. Бо в українській культурі, де рід ведеться по батькові, я – жидівська морда. Для євреїв, у яких рахується по матері, я – гой. Тож мені комфортно бути українським націоналістом, бо йдеться про політичну націю.

Боюся висоти. Коли дивлюся вниз, хочу стрибнути. А ще боюся попастися москалям. Розумію, що тоді смерть буде нелегка.

Україна приречена на перемогу. За інерцією подій, Всесвіт на нашому боці.

Людство постійно готується до вічного життя. Приміряє то роль вампірів у романах, то роль кіберлюдини в коміксах та аніме. Ми рано чи пізно станемо безсмертними, але в який спосіб – невідомо. Хто каже, що знає, – бреше.

Важливо, щоб у кожної людини була романтична історія з розбитим серцем, яку можна порівнювати з романами. Так набувається досвід у коханні.

Закохувався і продовжую закохуватися.

Комфортно працювати на жінок, бо вони завжди "по ділу". Ти консультант – покажи, що вмієш. Сантехнік – он там тече. Якщо жінка за щось береться, ніщо не встоїть на її шляху. Чоловіки ж сприймають усіх як конкурентів.

Шкода жінок, які втілюють бажання бабів чи матерів. Мали би бути богами, а займаються маячнею. Дратують інстаграмні фіфи-трансформери, ультрабарбі, на яких підписані мільйони.

Після легалізації марихуани станемо ще туристичнішою країною. Всі, хто був в Україні, знають, що тут красиво, смачно, безпечно, дешево, люди приємні й гостинні. А уявіть, якщо накласти на це легкий флер Амстердама!

Слова – це завжди просто слова. А вчинки – важливі слова.

Ми розширили зону свого комфорту за межі квартир на ціле місто. А коли розширимо на область і державу, до нас прийдуть НАТО і ЄС. Самі проситимуться.

×