Перед Голодомором батька призвали в армію. Мати залишилася зі мною і молодшим братом. Коли прийшли до нас забирати корову, я наробила галасу. Була старшою в сім'ї і бойовою. Почала репетувати: "Тата забрали й корову хочете? Не віддам! Або беріть і мене з собою". Не знаю, чи то пожаліли мене малу, але корову залишили. Вона нас врятувала. Ми і сусідам давали молоко, бо в них теж були малі діти.

 

Батько відчував, що буде лихо. Перед від'їздом закопав мішки із зерном на городі. Так сховав, що ніхто знайти не міг. Ходили по обійстях, штрикали землю, перевіряли сховки, а в нас нічого немає. Тільки мати знала, де ті мішки. Вночі брала потрохи зерна, розтирала в макітрі й варила куліш. Іноді перетирала в сусіда на жорнах і ділилася з його сім'єю.

За Голодомор забула, що таке хліб.

Люди мучилися, ледь виживали. Їли мишей, котів і собак. На нашій вулиці від голоду померла дитина. Казали, що останнє зерно знайшли в колисці й забрали.

У Другу світову війну фашисти спалили нашу хату, бо дізналися, що я партизаню. Коли довідалися, що в Іллінецькому лісі є загін, переколошматили і його. Нам вдалося втекти. Йшли на Київ, я сильно захворіла – було запалення легень. Мене залишили в чужому селі на одну жінку. На печі мене виходила.

Купую стільки хліба, скільки з'їдаю. Пів буханця вистачає на три дні.

×