"Там є так зле, що і в пеклі не є так зле, а при тім буває теж так добре, що і вдома так добре не є. Там одні гинуть з голоду, а інші часто виливають зупу, бо не можуть її з пересичення їсти", – цитує автор спогадів "У німецьких млинах смерті" Петро Мірчук перукаря з нацистського концентраційного табору Аушвіц-Біркенау біля польського Освенціма.

Міжнародний день визволення в'язнів фашистських концтаборів відзначають 11 квітня.

Цього дня 1945 року розпочалося повстання у таборі Бухенвальд у Німеччині.

Всього під час Другої світової війни на підконтрольних нацистам територіях діяло понад 1,2 тисячі таких закладів. У них перебували більше 20 мільйонів осіб різних національностей. Незалежно від рідної мови, вони виробили спільний жаргон

"Кацет" (скорочення від німецького Konzentrationslager) – конц­табір. Для більшості ув'язнених "кацет" був пеклом. Проте траплялися й такі, які називали перебування у концтаборі курортом. Один "кацетник", що потрапив у таборовий оркестр, згадував: "Мені здавалося, що я прибув до цього табору на відпочинок".

"Цуґани" (від німецького Zugang – доступ, вхід) – новоприбулі в'язні. Усі вони проходили через обов'язкові процедури: здача одягу та всіх речей, душ і обстригання волосся. Часом це супроводжувалося побоями.

"Капо" – володарі життя і смерті в "кацетах". Походження слова достовірно не встановлене. Найвірогідніший варіант – від італійського il capo, що можна перекласти як керівник. Або від французького сaporal – капрал. Есесівці, які керували таборами, побудували в них внутрішню структуру. Керівниками груп "кацетників" були самі ув'язнені. Так, над кожними 10–20 робітниками стояв "форарбайтер", над ними був "унтеркапо", а далі – "капо". Як правило, ці функції виконували арештанти-німці, зазвичай кримінальники. Але в багатьох таборах на території Польщі таку владу мали поляки.

"Вінкель" (від німецького Winkel – кут) – кольорові трикутники на таборовому одязі з першою літерою національності. Червоні трикутники носили політичні в'язні, зелені – кримінальники, фіолетові – сектанти, рожеві – гомосексуалісти. Чорний "вінкель" пришивали тим, хто втікав із праці, а також циганам і громадянам СРСР. Євреї мали два трикутники червоного й жовтого кольорів, накладені один на одний, як зірка Давида. Щодо літери національності, то, оскільки України як незалежної держави на той час не існувало, українців трактували як поляків, чехів або росіян. В'язень концтаборів Михайло Марунчак згадує, як у квітні 1943-го до Аушвіца прибула група із семи українців: "Двоє наших друзів із Закарпаття отримали "С", троє з Галичини – "P", один – номер без позначки, бо його батько жив у Варшаві й користувався нансенівським паспортом (документ для переміщених осіб. – "Країна"), один – чорний трикутник із позначкою "R", бо був із теренів Східної України".

 

"Кранкенбав" (від німецького Krankenbau – лікарня, лазарет) – таборова лікарня. Вважали, що "кранкенбав" – це вірний крок до крематорію. Для лікування не було ні умов, ні бажання. Часто хворі отримували смертельний укол й "виходили з димом крематорію на волю". Тому українці надавали перевагу навіть при важких захворюваннях йти на каторжну працю, ніж попасти в "кранкенбав". "Я лежав непритомний у гарячці на одній "койці" в товаристві ще двох тяжко хворих, – згадував Степан Семенюк, який потрапив у "кранкенбав" концтабору Гросс-Розен, тепер територія Польщі. – Один на "ружицю", другий – на "червінку". Через кілька днів мій товариш із лівого боку помер. Ніхто не зголошував трупів, бо на них одержувано ще порцію хліба й зупи".

"Апель" (від німецького Аppell – звернення, сигнал збору) – збір усіх в'язнів. Відбувався двічі на день зранку й ввечері незалежно від погоди. Керівники табору перевіряли кількість "кацетників". Коли бракувало людей, "апель" тривав, доки не виявлять причину помилки або не впіймають утікачів. При цьому "кацетники" в цей час не отримували харчування, їм було заборонено відходити будь-куди – навіть у туалет. Одного разу в Заксен­гаузені "апель" тривав 10 годин. Був січень, замерзло 430 осіб.

"Мусульмани" – в'язні, що божеволіли від фізичного виснаження. Вони втрачали волю до життя й були приречені на "відмусульманення" – після відвідання душу їх голих везли до газових камер. "Чекаючи "апель", загал "мусульманів" лягав чи падав де-небудь на землю, і всі вільні площі в таборі заповнювалися лежачими живими трупами. Адміністрація толерувала це, бо "мусульмани" не реагували на копання чи биття капів", – згадує Петро Мірчук. "Встати не міг, бо був уже мусульманом", – характерний вислів у мемуарах в'язнів. Термін пішов від стерео­типу, що прихильники ісламу зазвичай худі. "Заки відбувся апель, то часом була 10-та година вечора, – пише Степан Петелицький про порядки у таборі Ебензе, сучасна Австрія. – Чим гірша погода, тим більше було відсутніх. Звичайно "мусульманин" ховався десь у затишне місце, десь у смітник, десь під підлогу бараку. Бувало, якимсь чином закрався на блок, ліг на ліжко під сінник і спав. "Мусульманин" вже не мав здорового розуму, і не здавав собі з того справи, що за такі речі смерть була неминуча, бо через нього одного додатково стояло 17 або 20 тисяч людей. За ним бігали блокові, штубендінсти, шукали, доки не знайшли. А знайшовши таких, приводили на "апельпляц" до "рапортфюрера", давали 25 ударів палицею і вели до бункера-в'язниці. Там йому був кінець".

"Промінент" (від німецького prominent – видатний) – в'язень, якому вдалося отримати порівняно легку роботу, завдяки якій не зазнавав побоїв і фізичного виснаження. Вважався повною протилежністю "мусульманина".

"Піпли" – своєрідна прислуга "промінентів", що були на командних посадах. Приводили до ладу кімнату "капо" чи інших верховодів, могли приносити їм їжу чи виконувати інші повинності.

"Старий нумер" – старожили концтабору. Скільки часу людина перебуває у "кацеті" можна було визначити по номеру. Тих, хто змогли відбути тут кілька років, поважали. Петро Мірчук пише про прибуття в Аушвіц: "Під час лікарського перегляду зустріли ми старенького лікаря, що носив реєстраційне число триста з чимось. Значить, він був тут уже другий рік. Цей факт, що тут, одначе, є також люди, які видержують довше, як рік, додав нам надії, що, може, і нам вдасться якось влаштуватися й перебути щасливо всі страхіття табору".

Коли в'язнів переводили в інший табір, то багато зі "старих нумерів" протестували проти того, що їхні "старі нумера" замінювали на нові.

"Організація" – відбирання, крадіжка чи просто організування будь-чого – від додаткового шматка хліба до коштовностей. Останнє особливо було поширене серед керівництва СС. Казали, що навіть рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер приїздив до таборів на "організацію".

"Канада" – конфісковані у євреїв речі. Коли нацисти забирали чергову партію євреїв у гетто, а далі переправляли в концтабори, ті брали з собою найцінніші речі. Майно одразу відбирали й скидали на одну велику купу. Цей склад – від одягу й взуття і до коштовностей, валюти й годинників – становив так звану "канаду". Всі речі сортували, а далі відбувалася "організація". В'язні, які тут працювали, могли для себе поцупити щось із одягу. Наприклад, прийти в поганому взутті й вийти в нових черевиках. "Капо" та інші представники таборової верхівки до своїх рук прибирали коштовності. Пізніше були змушені віддавати їх есесівцям. Завдяки "організації" та "канаді" в таборах існував "чорний ринок", де можна було будь-що дістати чи обміняти.

×