"Ідеології та релігії часто приховують зло. Метою літератури є його викриття", - Андре ГЛЮКСМАН, 78 років, філософ, політолог, письменник | Мобільна версія

Я не знав батька. Усе, що успадкував від нього, – це мандоліна та збірка казок Вольтера.

Я мав дві національності, два прізвища – Рав'єр і Глюксман. Крім того, у мене було дві мови (французька та німецька. – "Країна"). Нелегальність стала звичним станом, мені довіряли ключі від будинку, де була зброя і переховувалися біженці, які ні слова не знали французькою. Перед тим, як іти до школи, я був зобов'язаний замикати двері. У 5 років, таким чином, мав важливі обов'язки і відповідав не тільки за себе.

Ми заледве уникли депортації – завдяки мамі. Це було 1942 року, у "вільній зоні". Серед ночі нас розбудив поліцейський батальйон. Потім утримували в розподільчому таборі, де французька жандармерія збирала євреїв для відправки в Аушвіц. Але моя мама спровокувала заворушення серед затриманих, детально розповідаючи їм про страшну долю, яка їх чекає. Начальник табору злякався паніки, викликав її і сказав: "Ваш син народився у Франції, можна сказати, що ви троє – теж французи". При сортуванні на пероні біля шляхів він швидко звільнив нас. Інші нещасні пішли до вагонів. Цей урок мами Марти запам'ятав на все життя: відмова замовчувати зло може врятувати.

Про людей треба судити не за ідеями, які вони проповідують, а за вчинками. Як на мене, напад на Мангеттен 11 вересня 2001 року був злочином нігілістів, який можна порівняти зі створенням концтаборів. Йдеться про повне знищення живих душ на заданій площі.

В антисемітизму, антиамериканізму і жінконенависництва є спільне ядро: воля до руйнування. Ненависть вимагає, щоб її об'єкт був позбавлений права на існування. Це дуже відрізняється від звичайної ворожості. Можна критикувати, наприклад, Шарона, Буша або ж жінок – за їхні дії. Але суть ненависті – не у критиці дії. Вона спрямована на саме єство.

Андре ГЛЮКСМАН. Філософ, політолог, письменник Народився 19 липня 1937 року в Парижі. Мати Марта була активісткою лівого руху, працювала куховаркою в їдальні. Батько Рубен – родом із Чернівців, підлітком перебрався до Відня. Як солдат австро-угорської армії воював у Першій світовій, проїхав Європу та Близький Схід. Став радянським шпигуном, замаскованим під продавця хутра. Батьки були серед засновників Комуністичної партії Палестини. 1937-го від гестапо втекли в Париж. Батько загинув 1940-го. Мати з трьома дітьми залишилася в окупованій нацистами столиці Франції. Москва запропонувала їй перебратися в Радянський Союз, але вона відмовилася. ”В СРСР мама була б безпорадною в руках влади. У Франції ж була своєю серед бійців німецького та австрійського опору. Отже, ми залишилися”. Після визволення жив у дитбудинку для єврейських дітей з усієї Європи. Закінчив філософське відділення Вищої нормальної школи в Парижі. 1956-го з групою юнаків відмовився розповсюджувати комуністичну пресу, що схвалювала вторгнення радянських танків в Угорщину. За це виключили з Комуністичної партії. Був учасником студентської революції у Франції 1968 року. Працював у Сорбонні асистентом філософа-ліберала Раймона Арона. Досліджував тему загрози ядерної війни. 1975-го у книжці ”Куховарка і людоїд, роздуми про державу, марксизм і концтабори” провів паралель між нацизмом і комунізмом. Підтримував дисидентські рухи в СРСР та країнах Східної Європи. Разом зі вдовою Андрія Сахарова (радянський дисидент, фізик, до того – співтворець водневої бомби. – ”Країна”) Оленою Боннер написав книжку ”На захисті свободи”. 2000-го відвідав Чечню. Бував в Україні (у 1970-му, 1990–1991 рр. – ”Країна”). У книжці ”Мовчіть: убивають”, яку написав у співавторстві з Тьєррі Вольтоном, пояснює, чому Голодомор слід вважати геноцидом. Написане Андре Глюксманом звернення до українців 9 лютого 2014 року зачитала на Майдані письменниця Галина Аккерман. Сам він не міг цього зробити через хворобу. Син Рафаель – одружений з Екою Згуладзе, першим заступником міністра внутрішніх справ України. Виховують сина Олександра. 10 листопада 2015 року помер від раку

Відстоюю право втрутитися. Ще в дитинстві думав про те, що існує необхідне втручання. Бо, якби світ втрутився у справи нацистської Німеччини й задавив гітлеризм у зародку, то не було б 50 мільйонів загиблих у тій війні. Пізніше, розмірковуючи про Камбоджу, схилився до думки, що слід юридично обґрунтувати право на втручання. Режим Пол Пота забрав життя трьох мільйонів людей. Хто поклав цьому край? В'єтнамські комуністи, а не Захід і не ООН. В'єтнамці колонізували Камбоджу, їхня мета була сумнівна, і я знав про це з самого початку. Але підтримував цю інтервенцію – за принципом меншого зла.

Спільним пунктом для всіх озброєних нігілістів є аксіома "все дозволено". В літературі ХІХ століття, у творах Достоєвського подібну реальність чітко зафіксовано в описі групи одержимих, оскаженілих. Одні герої стверджують, що вірять у Бога, інші – що не вірять. Але і ті, й ті виявляються здатними вбивати – і інших, і себе.

Тільки література може допомогти впоратися зі злом. Лише вона здатна проаналізувати прагнення до руйнування і висушити його витоки. Література, і в цьому її велич, це – наука зла. Вона дає розуміння того, що щось не так, вона знімає табу з усього, що ризиковане і заборонене. Ідеології та релігії часто приховують зло. Метою літератури є його викриття.

Великий письменник – це пророк біди. Він оголює те, що погано, те, про що намагаються не думати, аби спокійно спати. Якщо поет не спить, він споглядає квіти зла.

Я люблю Достоєвського. Втім, не заплющую очі на його неприємні риси: він був ультраконсерватором та інколи – антисемітом. Однак його романи – пророчі щодо ХХ століття, щодо помилок революції та щодо тоталітарних режимів.

Моя мати пережила страшний відчай під час війни і після її закінчення перестала бути комуністкою. Пригадую, дивилася радянський фільм "Падіння Берліна". Там Сталін широкими рухами малював стріли наступу на мапі світу. Марта вибухнула сміхом. Їй Сталін нагадував "Диктатора" Чарлі Чапліна. Для неї Гітлер і Сталін робили одне й те саме.

У травні 1968 року я був асистентом у Сорбонні. Студенти бунтували. Не можу сказати, що це наповнило мене ентузіазмом. Але я сильно закохався в свою майбутню дружину, і вона поставила ультиматум: або разом буваємо на маніфестаціях, або розлучаємося. Ну, я і почав ходити.

Хіба так важливо знати, який зі світів – кращий? Чи не ліпше утриматися від хрестового походу заради Добра – адже дорога до пекла вимощена добрими намірами. Чи не доречніше перешкоджати тому, що простує від поганого до ще гіршого?

Цивілізація має скласти шкалу проявів зла. Немає нічого рівноцінного. Деякі прояви зла мають більшу руйнівну силу, порівняно з іншими. Найбільшим злом є геноцид.

Важливо навчитися дивитися злу в обличчя. Можна порівнювати одне зло з іншим. Наприклад, варто запитати: яке зло більше – розв'язання війни, щоб скинути Саддама Хусейна, або залишення його чи подібного йому у спокої, щоб знищував свій народ? Чи є війна, покликана припинити різанину, меншим злом, ніж сама та різанина?

Кожна війна тягне за собою цілий шлейф помилок. Їх треба запам'ятовувати, виправляти. Але уникнути їх неможливо.

Гесіод по-грецьки поетично і влучно розрізняє два види конфлікту: є хороша і погана суперечка. Погана – це сварка до смерті, а хороша – коли супротивники, не виявляючи добрих почуттів один до одного, все-таки вирішують свої справи в суді.

Боротьба XXI століття буде боротьбою демократії проти корупції, як боротьба ХХ століття була боротьбою демократії проти тоталітаризму.

Починаючи з греків – від Сократа до Платона й Арістотеля – західна філософія успадкувала два фундаментальні принципи: людина не є мірою всіх речей, і вона не застрахована від невдачі й зла. Попри це, вона відповідає за себе і за все, що робить або від чого утримується. Авантюра людства – безперервне створення людини. Бог не є частиною цього процесу.

Думка – це особиста, не партійна дія. Спочатку ви думаєте. Якщо це підходить лівим, то ви – лівий; якщо правим – ви стаєте правим. Але ця ідея думання "як лівий" чи "як правий" – гріх проти духу й ілюзія.

Свобода – річ суперечлива. У ній, як каже Шеллінг, – найглибша прірва і найвище небо. Шлях Європи говорить нам про те, що революція може привести до чого завгодно: як до республіки й загального блага, так і до терору, війн і завоювань.

У Середньовіччя віряни молилися і співали в своїх єктеніях: "Господи, захисти нас від мору, голоду і війни". Це означає, що люди об'єднуються у спільноти не для встановлення добра, а проти зла. З історичного погляду, Європейський Союз – захисна реакція на жах.

40 відсотків населення Єгипту голодують, а 30 – неграмотні. Все це ускладнює встановлення демократії, але аж ніяк не робить її неможливою. Інакше парижанам так і не вдалося б узяти Бастилію.

Навіть мови не може бути про те, щоб сумувати за поваленим тираном.

*текст укладено за інтерв'ю, книжками й виступами Андре Глюксмана. "Країна" дякує за допомогу в підготовці матеріалу видавцям Леоніду Фінбергу й Костянтину Сігову