Лада Лузіна, 38 років, письменниця. Справжнє ім'я Владислава Кучерова.

Письменниця, журналістка, сценарист, драматург.

Народилася 21 жовтня 1972 року в Києві. Закінчила Київський театральний інститут.  Першу книжку "Моя Лоліта" написала 2002-го. Контракт із видавництвом "Фоліо" підписала власною кров'ю. Авторка романів "Київські відьми. Меч і Хрест", "Київські відьми. Постріл в опері". У січні вийшла нова книжка із серії про відьмацькі пригоди "Принцеса Грьоза".

За однойменними романами знято художні фільми "Маша і море", "Мій принц".

У себе на сайті www.luzina.kiev.ua вказує об'єм грудей, талії, стегон. При зрості 157 сантиметрів має косу завдовжки півтора метра.

Голова Клубу київських відьом.

Заміжня.

Везіння у житті - це 50 відсотків. Інша половина - вміння бачити і чути.

У 18 років я була дурна, як комета.

Аби побачення закінчилося хоч чимось, треба сходити на десяток. І не сумувати, якщо не складається.

Одруження - це ніби приїхати в чужу країну, де свої закони. Інколи вони дурні, абсурдні, але маєш їх виконувати. А люди чомусь вважають, що по відношенню один до одного правил дотримуватися не треба.

Любов нічого не гарантує. Порядність та повага дають значно більше гарантій.

Наш шлюб давно розпався б, якби не чоловік. Я - істеричка, а він - барометр спокою.

Любов перетікає у температуру в домі. Минає пристрасть, новизна. Люди перестають бути один для одного подією. Тому важливо мати спільні інтереси. Ми з чоловіком до фанатизму любимо кіно. Можемо за вечір передивитися до п'яти стрічок. Любимо антикваріат, блошині ринки, гуляти містом, подорожувати.

Помилка багатьох у тому, що вони намагаються одні й ті самі правила застосовувати до різних людей.

Кажуть, я - лесбійка. Чоловіка це не бентежить

У чоловічому й жіночому розумінні "трохи випити" - це різні дози.

Свобода - це та незручність, яку ти сам обрав і в якій мусиш перебувати

Не люблю, коли зі мною сперечаються. Особливо до 14-ї години. Я - типова сова.

Прокидаюся об 11-й, із не дуже великою любов'ю до світу. Бажано, аби біля мене в цей час нікого не було.

Людина має бути щасливою, що б вона не робила. Щастям вимірюється все.

У мене є правило: не давати нікому себе переконати. Це стан природної боротьби зі світом.

Витратила цілий рік, доки привчила видавництво не нагадувати мені про здачу матеріалу. Більше не турбують.

Дуже чітко розділяю людей на "моїх" і "не моїх". Важко підпускаю на свою територію. Маю подруг, із якими дружу 10 - 20 років і не знаю, яке виверження вулкану має статися, щоб хтось іще зміг пройти цей кордон.

Не приховую свого віку, бо не люблю комплексів. Але добре розумію жінок, які зависають у 30-річному віці років на 10.

Ідеальний вік - 30 років. Тоді сходяться всі лінії, стає зручно жити.

На старості хочу бути мудрою та активною. Обов'язково коротко підстрижуся й пофарбуюся. Буду підтягнутою бабусею.

Захоплююся покійним Павлом Загребельним. Він весь час писав, із кожним роком ставав розумнішим і до кінця життя досягнув вершини.

Тільки вчора дізналась, що Ліні Костенко 80 років. Сприймала її як жінку за 50.

Мене давно тягне до землі. Минулого року купила дачу. Маю сад із вишнями, яблунями. Висадила петрушку й полуниці.

Заздрю людям, які заводять дітей природно. Мені треба було багато часу, щоб перестати дивитися на них, як на ворогів, що псують життя. Коли померла моя бабця, її сестра віддала мені сімейні фотографії. Я їх розклала, дивлюся: дід Гриша, його четверо братів, які загинули на війні. Загинув би мій дід - і не було б мене. Оцей ланцюг - продовження роду - виявився для мене вирішальним моментом.

Мій світ із розмитого дитячого став реальним у 11 років, коли подивилася "Гамлет" Григорія Козинцева. Далі мене формували вистави Романа Віктюка. Через них пішла до театрального інституту. Потім був Діма Гордон, який привів мене у "Бульвар".

Завжди писала правду про недоліки людей - це було для мене логічно. Для чого поводитися аморально, якщо не хочеш, щоб про це писали?

Мій перший керівник у житті - мама. Вона мені нічого не забороняла, абсолютно вільне дитинство. Свою дитину не зможу так виховувати, бо постійно перестраховуюсь.

У мені залишилося менше енергії, аніж колись було. Тому витрачаю її обережніше.

Якщо ти тихо щасливий кожен день, тебе важко збити з ніг.

Щоранку прокидаюся і бачу свою кицьку Басю. Відчиняю фіранки, а між рамами вікон - золоті гілочки, які сама пофарбувала. Тоді п'ю каву з улюбленої чашки, з трьома кубиками цукру. Якщо цих кроків дотримано - я щаслива.

Ніколи не дозволю собі порпатись у столі чоловіка чи в кишенях. Це його територія. Так само, як "пивна" п'ятниця. Він приходить посеред ночі, і я ніколи не питаю, де був і що робив.

Свобода - це максимально зручна для тебе несвобода. Це також готовність відповідати. Та незручність, яку ти сам обрав і в якій мусиш перебувати.

Україна переживає усі юнацькі комплекси. Це лише початок самостійного життя і важко передбачити, скільки разів ця дама змінить партнерів, вийде заміж.

Українцям треба зробити ряд самостійних дій. І доки не буде феєричного результату, комплексуватимемо.

Бог не карає, він намагається допомогти до останнього. Він добрий.

Раніше я піддавалася впливу світу. Вважала: хто більше заробляє, той кращий. Багато працювала, і від того захворіла. Мала серйозні проблеми із зором. Після цього махнула рукою на гроші. Тепер світ дає рівно стільки, скільки мені треба. Купили квартиру в кредит - почали з'являтися кошти на його виплату. Щойно кредит сплатили, гроші зникли.

Хочу бути мером Києва. За місто прикро.

×