Як пройшов Форум вільної Росії у Вільнюсі

– Пошли вон отсюда! Вон, я сказал! У меня из-за вас Крым отобрали, – кримськотатарський активіст Єфран Кудусов виганяє двох російських журналістів газети "Известия" з виставки російських художників у вільнюській Арт-галереї. Захід відкрили ввечері 7 грудня, після другого дня Форуму вільної Росії.

Форум почався напередодні. Третій рік поспіль його організовує російський опозиціонер, шахіст 55-річний Гаррі Каспаров з однодумцями. Серед запрошених – російські опозиціонери, які живуть за кордоном. Масово переїжджати почали у березні-квітні 2014-го, в час російської анексії Криму. Через викривлене подання інформації московських журналістів тут називають пропагандистами і не акредитовують. Ті намагаються на бігу записувати інтерв'ю з учасниками Форуму перед входами до будівель.

– Ми, кримські татари, через вас стали біженцями. Валіть звідси, – стриманіше додає журналіст 46-річний Айдер Муждабаєв.

– Зачем вы это делаете, почему нас выгоняют? – кажуть ті, але спротиву не чинять. Йдуть до гардероба.

– Вы – в крови! Позор вам, позор! Слава Украине! – чути в натовпі.

– Російські пропагандисти – це адвокація путінських дій на Заході. Особливо – ліберальні медіа, – пояснює пізніше Айдер Муждабаєв. – Я говорив про це давно, а мені казали, що я – радикал і хочу пофарбувати всіх в один колір. А зараз в Україні зрозуміли, що навіть такі ліберальні видання, як "Медуза", що працює в Ризі, стають на позицію Путіна з кожним випадком усе ближче.

 

"Медуза" захоплення українських кораблів регулярними військами РФ подає як такий собі інцидент. Мовляв, Росія з Україною знову посварилися. З'являються версії, що це вигідно Порошенку, нібито це він напав. Усе ставиться з ніг на голову і подається російськомовним по всьому світу за допомогою саме ЗМІ, які в масовій свідомості викликають довіру як ліберальні й вільні.

Запускають тезу: Україна теж винна у війні. І такі меседжі транслюють телеканал "Дождь" і радіостанція "Эхо Москвы".

– Коли стаються такі події, як у Керченській протоці, ці консерви відкриваються за один день і атакують усіх, хто говорить і думає російською. А таких людей у світі багато. Тепер вони повторюють, что Україна теж щось робила не так. Згодом це призведе до неправильних оцінок і рішень агресивного російського режиму. А це дуже небезпечно.

– На Заході є дві різні реакції, – говорить німецький журналіст Борис Райтшустер, 47 років, виступаючи пізніше на панельній дискусії з теми російської пропаганди. – Якщо у Великій Британії російську агресію усвідомлюють і про це говорять, то в Німеччині її начебто й нема. "Путін хоче миру, він – жертва антиросійської кампанії" – дивно, як глибоко цей московський погляд засів у головах.

Недавно мені написали, що брешу, коли говорю, що Путін узяв Крим незаконно. Адже там законно перебували його війська. За цією логікою, якщо я винаймаю квартиру в якомусь будинку, то можу його і весь забрати.

Російська пропаганда за допомогою своїх агентів впливу запускає нову тезу: мовляв, Україна теж винна. Недавно колишній міністр закордонних справ Німеччини Зігмар Габріель у виступі сказав: "Там не все так чорно-біло, Україна теж робила помилки". І починає виправдовувати російське насилля.

А недавно я презентував свій фільм, в якому Путін закликає до війни, дає медаль за взяття Вашингтона. Єдиний коментар від публіки був: "Ви хочете налаштувати нас проти Путіна". У Німеччині нема імунітету до пропаганди.

Через недавній напад на українські військові кораблі в Керченській протоці збройних сил РФ тема України – центральна на обговоренні Форуму. Більшість російських опозиціонерів вважають, що Путін перейшов на новий рівень відкритої агресії проти України. І оскільки Захід не дав жорсткої відповіді, може піти відкритою війною.

Найімовірнішим часом для вторг­нення називають період після обрання нового президента в Україні й до парламентських виборів. Мовляв, російський президент сподівається на більш "договороздатного кандидата". Якщо цього не буде – провокуватиме Україну на воєнні дії, щоб мати привід ввести армію.

– Мы не знаем, кто победит на выборах в Украине. И это большой плюс, по сравнению с той страной, где мы знаем, кто побеждает всегда, – говорить російський журналіст 41-річний Аркадій Бабченко. Останні півтора року живе в Києві. У травні СБУ запобігла замаху на нього. Вбити його мав український кілер за завданням із Москви. Відтоді Бабченко живе під охороною українських спецслужб. – Если к власти придет Тимошенко, в Украине будет гражданская война. И тогда Владимир Владимирович введет свою армию под видом миротворцев. У них вагон бабла и 140 миллионов людей, поехавших головой. Противник очень серьезно подготовлен к атаке.

– Путин постоянно повышает ставки, – каже російський економіст Андрій Ілларіонов, 57 років. Живе у Вашингтоні з 2006-го. За рік до того подав у відставку з поста економічного радника російського президента через незгоду з політикою Кремля. Говоримо з ним на третій день Форуму. – В Керченском проливе российская сторона виновата абсолютно во всем, нарушила все возможные документы и еще целую серию статей Уголовного кодекса РФ о неправомерном применении оружия, об агрессии. И, несмотря на этот список преступлений и нарушений, Путин ставит других в положение оправдывающихся.

Про що говорить напад на українські кораблі?

– Это качественный перелом в поведении Путина. Он уже не скрывает действия своих регулярных войск под видом трактористов, шахтеров и зеленых человечков. Он использует свои вооруженные силы в нарушение всех прав и законов. Теперь у него нет никакого морального ограничения для осуществления широкомасштабных военных операций. Мариуполь, Бердянск, Таврийск, Каховка – это уже варианты обсуждения.

Кажуть, що насамперед його цікавить Маріуполь?

– Специалисты говорят, что вода в водохранилищах Крыма закончится к июлю 2019 года. Это реальная катастрофа.

Опреснять морскую воду – слишком дорого. Это 15 миллиардов евро, что в семь раз превышает дотации на Крым. Остается дешевый способ, но не мирный. Это установление контроля над Северокрымским каналом. До Таврийска из Крыма – 78 километров, час езды. Местность ровная, нет больших городов и населенных пунктов. Людей там живет немного – 150 тысяч. Это не Мариуполь и не Бердянск. Так что при группировке войск в 80 тысяч человек, которые Путин скопил на севере Крыма, это решаемая задача.

– Не думаю, что он сознательно на это пойдет, – журналіст Райтшустер не погоджується з оцінками про велику війну в Україні. – Он для этого слишком осторожный, не будем говорить трусливый. Да, может быть какое-то искушение, когда падает рейтинг, может быть какая-то авантюра. Может быть такое, что недовольные жители в супермаркете возьмут автоматы в какой-то из балтийских стран. Такое он может сделать – мол, НАТО не действует. Как свидетельствует история, именно такие авантюры часто выходят из-под контроля и ведут к войнам. Такая опасность есть, но сейчас он и к ней не готов.

– Німці готові захищати країни Балтії від російської агресії? – цікавляться в Райтшустера на дискусійній панелі з ризиків російського вторгнення.

– Якось я виступав перед нашими військовими, після чого підійшов чоловік і з жахом в очах сказав: "Я тут підписався на високі зарплати не для того, аби прибалтів рятувати", – відповідає той.

– Щоб ситуацію не розкачували, треба просто скрізь виганяти російських журналістів, – каже Муждабаєв.

– У меня есть замечательное средство, как бороться с этими, – додає Бабченко. – Нахер! А вот у вас Порошенко – нахер. А вот у вас в Украине – нахер. А вот липецкая фабрика – нахер. Либо ты поддерживаешь Украину и понимаешь, что это агрессивная и захватническая война, либо – нахер.

– Аркадію, в Німеччині "нахер" означає "потім". Тому це в нас не спрацює, – сміється Райтшустер.

– После аннексии Крыма и провала на Донбассе все говорили, что путинский режим рухнет. Но прошло пять лет, режим не рухнул даже при обвале цен на нефть. Многие наблюдатели говорят, что это может продолжаться чуть ли не вечно, – каже журналіст Євген Кисельов, 62 роки, на дискусії про те, чи можна зупинити агресивний Кремль санкціями і про стан російської економіки після п'яти років війни в Україні.

– Если агрессия остается – Россию ждут дальнейшие ужесточения внутри и наращивание внешнеполитической агрессии, – говорить політтехнолог і галерист Марат Гельман, 57 років. Останні чотири роки живе в чорногорській Будві. – Стратегия выживания для Путина – нарастание хаоса везде, где только можно его распространять.

Режим вошел в стадию, когда количество денег, собранных наверху, никак не сказывается на улучшении жизни обычных граждан. Уровень коррупции будет препятствовать попыткам каких-то социальных реформ. У путинского режима – агония. Она может быть достаточно продолжительной, очень страшной и кровавой. Интересно, какую цену придется заплатить России, да и всему остальному миру, за крах режима, который впервые начал сталкиваться с международной изоляцией.

Конечно, режим идет к своему концу. Вопрос только: когда? Не думаю, что рванет в связи с Керчью или Солсбери. Рванет, когда они пережмут внутри России. Лояльность к Путину исчерпывается. Гражданская война в России и поражение в ней Путина становятся все вероятнее.

– Конечно, все признают, что это едет в бетонную стену с разной скоростью, но ситуация не катастрофическая, – говорить російський бізнесмен Євген Чичваркін, 44 роки. Живе в Лондоні 10 років, відкрив там винний супермаркет. – Но когда я спрашиваю у россиян, которые заходят ко мне в магазин, как дела, понижают голос в два раза. И это обеспеченные люди. Мол, мы не знаем, зачем работаем, делаем это просто по накатанной. Если до 2003 года движение было в позитивном русле, был курс на либерализацию, то с 2008 года все прекратилось.

– Колись Росія була доволі успішним ринком для інвестицій, – каже колишній міністр економіки України Айварас Абромавичус, 42 роки. Він три роки працював у російському інвестиційному фонді. – Все змінилося з того моменту, коли танки РФ зайшли у Крим.

Інвестиції скоротилися десь на 40 міль­ярдів доларів. Зараз гроші в Росію можуть вкладати тільки південно-східні фонди в обмін на якісь преференції. Кремль сам собі стрельнув у ногу. І це тільки початок. У світі зараз популярні відповідальні інвестиції – без тютюну, алкоголю, зброї. Інвестувати в компанії під санкціями ніхто не буде.

Якщо Росію відключать від SWIFT (банківська платіжна система. – Країна) – це матиме колосальні наслідки. Це удар нижче пояса.

Одну дискусію на Форумі присвятили майбутньому РФ. Політики і журналісти роздумували, коли і як може піти Путін і чи може бути Росія демократичною країною. Більшість зійшлися на думці: якщо ситуація йтиме в теперішньому напрямку, то Путін при владі ще буде щонайменше 10 років. Як він це зробить – неважливо. Може приєднати Білорусь і проголосити себе президентом новоствореного Союзу. Або знову призначити на своє місце нинішнього прем'єра Дмитра Медведєва.

Надію російська опозиція покладає на молодь, котрій зараз 20–25 років.

– Вот решил поговорить с внуком о политике, – говорить Євген Кисельов. – Спрашиваю: "Что ты думаешь о Путине?" Он: "Женя, да ты что? Это же полный отстой". И это меня как-то вдохновило. Переспросил: "Это ты так думаешь?" А он: "Нет, это все так думают".

×