Можливе повернення колишніх "регіоналів" – це серйозний виклик. Якщо не вийде перемогти на виборах 2019 року, вони спробують розколоти країну, – каже політолог Володимир Фесенко
Президентська виборча кампанія фактично стартувала. Що вразило чи здивувало на її початку?
– Дуже активно почала Тимошенко. Чи вистачить її до виборів? Із 2014 року в нас була мода на швидкі кампанії. А в Юлії Володимирівни буде довга. Нова Конституція й новий суспільний договір, які вона пропонує, потребують часу на розробку і розкрутку.
Не подобається жорстка інформаційна війна між командами президента й Тимошенко. У цьому сенсі з сумом згадую вибори 2014-го. Тоді вони так само були головними кандидатами. Але, враховуючи анексію Криму та війну на Донбасі, виборча кампанія була стриманою.
Тут є ризик для обох претендентів. Від їхньої війни можуть виграти інші кандидати.
Наступний рік розцінюють як певний рубікон для країни. Справедливо?
– Багато говорять про реванш. Я його не очікую. Але є певні ризики і загрози. Наприклад, вихід під софіти Віктора Медведчука (лідер проросійського руху "Український вибір" і кум президента РФ Володимира Путіна. – Країна) й Андрія Портнова (колишній перший заступник глави Адміністрації президента Януковича. – Країна). "Колишні" мають досить агресивну риторику. Намагаються відродити й консолідувати політичну силу, як вони кажуть, "юго-востока". Фактично, це відновлення Партії регіонів.
2014-го з електорального поля України випали близько п'яти мільйонів виборців. Раніше вони голосували за "регіоналів" і комуністів. Без них проросійські сили не виграють ні президентських, ні парламентських виборів. Але на перших можуть потужно заявити про себе. А на других збільшити своє представництво у Верховній Раді. Саме тому зараз треба ухвалити конституційні зміни щодо НАТО і Євросоюзу (20 вересня парламент включив до порядку денного 9-ї сесії проект закону щодо стратегічного курсу України на набуття членства в ЄС і в Північноатлантичному альянсі й ухвалив його передачу до Конституційного суду. За це проголосував 321 народний депутат. – Країна). Адже в наступній Верховній Раді 300 голосів за таку пропозицію не набереться. Буде протистояння між проєвропейським та проросійським таборами.
Повернення "колишніх" – серйозний виклик. Це робиться для того, щоб перевірити стан суспільства. Чи готові ми проковтнути? Раніше вони боялися. Зараз, на тлі кризи довіри до політичних еліт, проросійські політики наважилися на це. Провокування внутрішніх конфліктів між проукраїнськими та проросійськими силами – в інтересах Кремля. Якщо не вийде перемогти, вони спробують ще раз розколоти країну. Ця стратегія простежується чітко.
Від яких виборів більше залежить доля країни – від президентських чи парламентських?
– Важливі й ті, й інші. Вони пов'язані функціонально. Більшість кандидатів братимуть участь у президентських виборах не для того, щоб перемогти. Хочуть закласти фундамент на парламентські. Змагання йде не тільки за те, аби провести свою політичну силу в Раду. Є закон про фінансування політичних партій. Отримати гроші від держави – теж непоганий результат (партія має право на бюджетне фінансування, якщо на останніх виборах набрала не менше 2% голосів. – Країна).
Москва робить ставку на парламентські вибори. Прагне розширити своє представництво у Верховній Раді, щоби впливати на законодавчу політику. Мажоритарники вагатимуться, до якого табору пристати. Залежно від того, хто стане президентом і якою буде парламентська коаліція, може виникнути протистояння між ним і прем'єром.
Треба хоча б частково відновити довіру до влади. Ще важливіше пройти ці вибори без політичних криз. Не розхитати країну. Бо цим обов'язково скористається Росія.
Наприклад, кандидат, який посяде третє місце, відставатиме від того, хто пройшов у другий тур, на піввідсотка. За сьогоднішніми опитуваннями, це можливо. Приблизно шість кандидатів мають майже однакові рейтинги. Не треба ходити до ворожки, аби зрозуміти, як прихильники кандидата, який посяде третє місце, реагуватимуть на такий результат. Говоритимуть, що це фальсифікація, й закликатимуть до протестів. Не думаю, що після першого туру вдасться зібрати великий Майдан. Але Москва намагатиметься скористатися найменшим шансом.
Порошенко робить ставку на консервативного виборця? Чому? Йому не вдалося переконати креативний клас?
– Петро Олексійович орієнтується на поміркованих і раціональних громадян. Серед його електорату мінімум половина – люди, які не повністю йому довіряють. Однак готові голосувати за нього через негативне ставлення до інших кандидатів. Це гра на контрасті. Іноді навіть за принципом меншого зла, тому що більшість українців зараз не довіряють нікому.
Яких найбільших помилок Порошенко припустився на посаді президента?
– Проти нього часто спрацьовували його ж обіцянки. Він і сам це зрозумів. Це урок для всіх політиків. Не варто обіцяти нереальне. Порошенко в запалі запевняв, що продасть власний бізнес, закінчить АТО за години. Він став би президентом і без того. Але ці слова постійно ставлять йому в провину. Були й кадрові помилки.
За рахунок чого Порошенко може зробити ривок? Надання томосу Українській православній церкві зробить його лідером перегонів?
– Він сам сказав, що не знає, коли дадуть томос. Цей процес неминучий, але може затягнутися. Президент уже не впливає на нього. Але автокефалія, ймовірно, додасть бонусів Порошенкові. Священики можуть говорити парафіянам, що президент допоміг створенню помісної церкви.
Однак у передвиборчій гонці будуть і чинники, які можуть спрацювати проти діючого глави держави. Наприклад, підвищення ціни на газ.
Команда президента застосовуватиме адмінресурс? Як саме?
– Зараз використання адмінресурсу дуже обмежене. Більшість губернаторів не мають великого впливу. За часів Кучми вони могли суттєво допомогти. Тепер – ні. Впроваджується децентралізація. Влада на місцях дуже плюралістична. Порошенко робитиме ставку на те, щоб адмінресурс забезпечив спокій і стабільність під час голосування. Можуть допомагати деякі мажоритарники. Але суттєвий вплив це могло б мати, якби парламентські і президентські вибори проводились одночасно.
В Україні зараз важко сфальсифікувати результат голосування?
– На рівні Центрвиборчкому це неможливо. Там присутні представники різних партій і діє прозора система. Маніпуляції можуть бути на місцях. У деяких регіонах є такі практики. Можуть, наприклад, контролювати дільничні комісії. Але це не буде масово. Можуть зривати голосування. Тому мають активно працювати поліція й Служба безпеки. На президентських виборах голоси купують рідко. Частіше – на місцевих і мажоритарних.
Які ще питання зачіпатиме штаб президента у виборчій програмі?
– Формальної програми Порошенка ми ще не знаємо. Але теми бачимо. Він демонструє збереження прозахідного курсу зовнішньої політики та захист українських цінностей. Тобто суттєвих змін у його політиці не відбудеться.
Чи можуть на перший план вийти питання, які раніше не були найважливішими під час виборчих кампаній, – освіта й медицина?
– Освітня й медична реформи розпочалися. Вони розтягнуться на кілька років. Використовувати ці зміни на виборах непросто. Легше апелювати до того, що виборець одразу може відчути.
Кажуть, що президент наголошуватиме на тому, що триває війна і треба вести складні міжнародні перемовини. Хто з кандидатів може це робити не гірше за нього? Це справді такий важливий момент?
– За досвідом та рівнем зв'язків у міжнародній діяльності з Порошенком може конкурувати тільки Тимошенко. Вона була двічі прем'єром, її добре знають західні політики. Перевага Петра Олексійовича – володіння англійською та власний дипломатичний досвід. Але у Юлії Володимирівни є фахова команда: Григорій Немиря (віце- прем'єр у другому уряді Тимошенко. – Країна) і Борис Тарасюк (колишній міністр закордонних справ. – Країна).
Анатолій Гриценко також може добре показати себе на міжнародній арені. Він – колишній міністр оборони, навчався в США, знає англійську. Нею вільно спілкується і Святослав Вакарчук. Його знають за кордоном, але як співака і громадського діяча. У нього відсутній досвід зовнішньополітичної діяльності. Немає і команди, яка могла б допомогти. Фактично та ж сама проблема й у Гриценка.
Є думка, що для Порошенка другий тур буде непрохідним у будь-якій парі.
– Немає жодного кандидата, який зміг би гарантовано перемогти за будь-яких комбінацій. Реальні рейтинги визначить тільки виборча кампанія. Для президента головна проблема – не конкретний конкурент, а великий антирейтинг і недовіра. Із цими показниками найкраще у Гриценка, Вакарчука та Зеленського. Але, наприклад, серед виборців останнього лише 19 відсотків впевнені у своєму бажанні голосувати за нього. Більшість вагаються. За даними соціологів, Порошенко може в другому турі програти багатьом. Але, наприклад, якщо вийде туди з Бойком чи Рабіновичем, то за нього проголосують, щоб не допустити реваншу "колишніх".
Більшість виборців, які мають проукраїнську позицію і підтримували Майдан, схиляються до пари Тимошенко – Порошенко. Ці кандидати також вважають одне одного головними конкурентами.
Ці вибори – останній шанс Юлії Тимошенко?
– Це її третя спроба. Вона думає, що це її не так останній, як вирішальний шанс. Зараз Тимошенко має непогану рейтингову ситуацію. З точки зору динаміки зміни поколінь, наступні президентські вибори – це вже буде шанс для молодших політиків. На цих ще домінують представники покоління Тимошенко й Порошенка. Вони пройшли жорстку школу виховання 1990-ми. Спочатку в бізнесі, потім – у політиці. Звикли до боротьби на межі правил. У молодих таких навичок немає. Тому вони поки що не готові конкурувати з цими політичними титанами.
Коли оновляться політичні еліти?
– На парламентських виборах оновлення вже відбувається. Верховна Рада суттєво помолодшала 2014-го. Ця тенденція збережеться і на виборах 2019-го.
А на президентських генерація нових лідерів претендуватиме на перемогу 2024 року. Буде шанс для тих, хто пройде випробування виконавчою владою. Парламентського досвіду буде замало. Наш виборець досить консервативний і перебірливий. Не голосуватиме за тих, хто просто щось обіцяє. Він перевіряє, чи мала людина управлінський досвід і чи була там успішна. Коли такі люди, як Максим Нефьодов (перший заступник міністра економічного розвитку, йому 34 роки. – Країна), Наталія Микольська (37-річна колишній заступник міністра економічного розвитку – Країна), ефективно проявлять себе і як міністри, тоді з'явиться український Макрон (39-річним несподівано переміг на виборах у Франції торік. – Країна).
Феномен Вакарчука й Зеленського – це протестне голосування. Багатьом виборцям набридли старі політики. Галочка напроти Зеленського – це як "проти всіх".
На що робить ставку Юлія Тимошенко? Які теми підніматиме? Що обіцятиме?
– Вона вже заявила нову Конституцію та радикальну зміну політичної системи. Обіцятиме прискорення економічного зростання, перегляд тарифної політики. Як це виглядатиме – питання відкрите. Для мене важливо почути, як вирішуватиметься боргова проблема. На цей і на наступний рік припадає пік виплати державного боргу. Чи будемо брати гроші далі? Спокуса позичити, щоб вирішити соціальні питання, велика. Але це економічна наркоманія. Жити в борг – ненормально. Зараз уряд намагається сформувати стратегію розв'язання цієї проблеми.
Тимошенко поєднуватиме привабливі для виборця ініціативи, які можна назвати популістськими, з певними реформами. Підвищення пенсій і зарплат – традиційний крок. Надсилатиме сигнали західним партнерам щодо реформ. Якими саме вони будуть – поки невідомо. Незрозуміло також, що буде з уже розпочатими змінами. Тимошенко має відповісти на ці питання. Варто чекати поєднання соціальних пропозицій для її традиційних виборців, які чекають соціального захисту, і модерних реформ – для середнього класу й західних партнерів.
Тактику Тимошенко називають "обійняти всіх". Наскільки їй це вдається на теперішній момент?
– Така спокуса є у багатьох політиків. Концепція створення нової Конституції – це спроба стати відкритішою, отримати підтримку від креативного класу. Бути більш гнучкою. Запропонувати курс на оновлення країни.
Критика працює, безумовно. Виборці Ляшка та Рабіновича сприймають тільки її. Юлія Володимирівна теж користуватиметься цим прийомом. Піднімуть ціни на газ – вона критикуватиме.
Для неї також важливо запропонувати свій план розв'язання конфлікту на Донбасі. Тимошенко казала про демілітаризацію зони бойових дій. Це обговорюють і в Організації з безпеки та співробітництва в Європі. Її радники знають це і вкладають їй в уста тези, що позитивно сприйматимуться на Заході. Але поки що в цьому питанні в неї немає конкретики.
Тимошенко проголошує "Новий економічний курс". Держава має перейти від "відсталої сировинної економіки до інноваційного розвитку". Чи під силу їй втілити це, враховуючи, що вона – представник старої політичної системи?
– Це можна перевірити тільки на практиці. Тимошенко часто закидають, що вона не зможе стати новим політиком. Люди, які працюють із нею, стверджують, що Юлія Володимирівна оновлюється й готова до змін. Хтось вірить у це, а хтось – ні.
Дуже багато людей не голосуватимуть за Тимошенко за будь-яких розкладів. За даними соціологічної групи "Рейтинг" – близько 70 відсотків. Це проблема для другого туру? Чи й для першого?
– Президент має ще вищий антирейтинг. Тимошенко намагається скористатися цим. Активно критикує його дії. Але в неї теж високий антирейтинг. Вона може програти в другому турі Гриценку чи Вакарчуку. Категорично проти Юлії Володимирівни багато хто – і з проросійського табору, і з ліберально-прозахідного. У Порошенка подібна ситуація.
Саме через високий рівень недовіри Тимошенко намагається показати відкритість до діалогу та оновлення. Для когось – сирники (опублікувала в соціальних мережах відеоролик із приготуванням сирників за сімейним рецептом. – Країна), для когось – розмови про суспільний договір.
Путін робитиме ставку на Тимошенко, в чому її часто звинувачують?
– У Росії немає повної довіри до неї. Для Кремля прийнятні кандидати – Бойко і Рабінович. Але там не дуже вірять в їхню перемогу. Хочуть, щоб від промосковського табору був один кандидат. Але якщо навіть він вийде у другий тур, то програє, незалежно від того, хто буде з ним у парі.
З'являються навіть версії, що Путін нібито ставить на чинного президента України. Серйозно такі нісенітниці сприймати не можна. Це спроба дискредитувати президента Порошенка. Насправді, у Москві ненавидять його.
Кремль прагне вийти з конфлікту на Донбасі, чекає результатів українських виборів. Путін не хоче робити подарунків Порошенку. Не буде домовлятися з ним. Але, якщо Петро Олексійович залишиться на другий термін, доведеться.
З Тимошенко Путін також вестиме торги. Юлія Володимирівна готова йти на такі переговори. Вони мали досвід компромісних домовленостей 2009 року (йдеться про підписання газової угоди між тодішніми прем'єр-міністрами Росії й України Володимиром Путіним та Юлією Тимошенко проти волі президента Віктора Ющенка. – Країна). Але Тимошенко розуміє, що не може піти на будь-які поступки. Суспільство не сприйме. Думаю, максимум, про що може домовитися з Путіним, – це замороження конфлікту на Донбасі й припинення вогню.
28 відсотків виборців вважають Тимошенко прокремлівським кандидатом. Вона намагається нейтралізувати такі підозри. Тому говорить, що за НАТО і Євросоюз, проти домовленостей із Росією за будь-яку ціну.
Що буде з країною у разі перемоги Тимошенко?
– Це лише практика покаже. Я не схильний до апокаліптичних оцінок. Юлія Володимирівна – сильний лідер. Не думаю, що вона здаватиметься Путіну. Однак певні ризики є. У неї неоднорідна фракція, дуже різні люди в її оточенні. Але Тимошенко має досвід власних помилок. Розуміє, які червоні лінії не варто переступати. Скоріше за все, на посаді президента діятиме гнучко.
Анатолій Гриценко має шанс вийти в другий тур без підтримки Андрія Садового і партії "Самопоміч"?
– Шанси Гриценка більше залежать від того, чи балотуватиметься Вакарчук. Вони мають приблизно однаковий політичний табір представників постмайданівських сил, які не хочуть ні Порошенка, ні Тимошенко. Для цих людей є вибір між Гриценком, Вакарчуком і Садовим. В останнього рейтинг упав до 2 відсотків. Святослав має вищі показники.
Якщо Вакарчук балотуватиметься, то шанси Гриценка на другий тур відчутно зменшаться. Якщо Вакарчука не буде або він підтримає Анатолія Степановича, той зміцнить свої позиції. Гриценко, у свою чергу, має працювати з демократичним середовищем. Воно може не любити Порошенка, але хоче зберегти прозахідний вектор. Такі люди не розуміють заяв про освічений авторитаризм (у квітні Анатолій Гриценко сказав, що "освічений авторитаризм виводить країну на новий, вищий рівень і економіки, і демократії". – Країна).
Чим він братиме свого виборця? Які ще групи може схилити на свій бік?
– Головна фішка Гриценка – це імідж чесної людини й рішучого, досвідченого керівника. Був народним депутатом і міністром оборони. Це образ спокійної сили. Гриценко менш емоційний, ніж інші кандидати. Демонструє, що він – упевнений і жорсткий керівник.
Проти нього грає відсутність команди і поява в найближчому оточенні сумнівних політиків типу Віктора Балоги (була інформація, що він очолить виборчий штаб Гриценка. – Країна).
Які аргументи є в Садового, щоб балотуватися? Він може пробитися в другий тур?
– Міський голова Львова залишив коло фаворитів. Повернутися туди навряд чи вдасться. Але він може домовитися з Вакарчуком. У Садового є певний ресурс, організаційний потенціал і невеликі медіа. Святослава знає вся країна, він має хорошу репутацію. Вони майже сходяться ідеологічно. Садовий може підтримати Вакарчука на президентських виборах. А навколо "Самопомочі" потім формуватиметься широке коло демократичних сил на виборах до Верховної Ради. Вакарчук отримує команду, а Садовий – шанс на відновлення своїх позицій. Однак поки що це теорія.
У кого з проросійського крила опозиції більше шансів – у Бойка, Рабіновича?
– Єдиним кандидатом від Москви, скоріше за все, стане Бойко. У нього з Рабіновичем майже однакові рейтинги. Але Льовочкін (очолював Адміністрацію президента Януковича. – Країна) навряд чи прийме кандидатуру Вадима Зиновійовича. Вони – вороги. Судилися і в Україні, і за кордоном. А Медведчук на Бойка може погодитись. 2006-го в них був досвід співпраці. Недавно Льовочкін, скоріше за все, під тиском Кремля, заявив про можливість об'єднання в парламенті. Але, думаю, умовою була кандидатура Бойка на виборах президента.
За Рабіновичем стоїть Медведчук, за Бойком – Льовочкін і олігарх Фірташ. І є Ахметов, який ще нічого не сказав. Ходять правдоподібні чутки, що він виставляє свої умови. Хоче, аби йому повернули те, що забрали на Донбасі. Це пряма вимога до Путіна. Якщо раптом побачимо економічне повернення Ріната Леонідовича на ту сторону Донбасу, це означатиме, що вони домовились. Але, як свідчить історія, тріумвірати довго не існують.
Як Росія допомагатиме їм?
– Впливатимуть на виборчу кампанію опосередковано. Коли відчують, що треба полякати війною, можуть підняти градус бойових дій на Донбасі. Або показати, що мир можливий і принести його здатен тільки Медведчук. Тоді організують новий обмін полоненими.
Інформаційно впливатимуть головним чином через соціальні мережі. Кремлівські політтехнологи допомагатимуть штабам проросійських кандидатів. Можуть давати гроші. Тож наші спецслужби мають стежити, аби не було фінансового впливу.
Вакарчук балотуватиметься?
– Скоріше, так. Зеленський теж готується. Але обидва не є політиками – й вагаються. Це непросте випробування.
Який із Вакарчука може бути президент?
– Якби в нас була парламентська республіка, він би добре підходив. Був би українським Вацлавом Гавелом, людиною з цінностями, моральним авторитетом. Але в нас президента сприймають як головного керівника країни. Вимагають, щоб він відповідав за все. Система політичного менеджменту перебуває в режимі ручного керування.
Кого бачите в другому турі?
– Імовірно, що там будуть Порошенко і Тимошенко. Але для Петра Олексійовича серйозним викликом може стати єдиний кандидат від Москви. Тоді боротьба за вихід у другий тур суттєво ускладниться. Є близько 15 ймовірних варіантів другого туру.
Які зміни в країні після Революції гідності вважаєте головними?
– Перш за все чіткий вибір приєднатися до Західної цивілізації. Але Росія намагається не випускати нас зі своїх агресивних обіймів.
Україна почала впевненіше рухатися до структурних якісних змін. Але розвивається хвилеподібно. Спочатку сплеск і реформи. Потім – два кроки вбік, один – назад. Це, на жаль, традиційна українська траєкторія. Треба напружитись для нового ривка вперед. Реформи – це велосипед, де постійно треба крутити педалі. Не можна зупинятися.
Які якісні зміни можуть відбутися протягом наступних року-півтора?
– Головне – зберегти стабільність на цей період. Сформувати після парламентських виборів дієздатний уряд. Налагодити співпрацю між оновленими інституціями.
Яке спостереження вас порадувало останніми днями?
– Голосування за конституційні зміни щодо Євросоюзу і НАТО. 321 народний депутат – "за". Треба зберегти цю цифру до другого читання. Коли мова йде про державні інтереси, більшість політиків здатні об'єднуватись.
1 
1
Коментарі