Михайло КОРОТІН, 47років, село Качанівка Хмільницького району Вінницької області:

- Маю масажний кабінет. Починав 2005-го. Чотири роки тому забрав сестру та батька з Луганщини на Вінниччину. Коли за ними приїхав, сестра на м'ясорубці крутила пшеницю, аби своїм чотирьом синам їсти зварити. Тому я тут. Не хочу, щоб мене дурила влада, як мого батька та діда. Ми з роду Богунів, я - козак. У дідуся під Фастовом до революції був маєток, вітряк, воли - розкуркулили. Діда, бабушку та четверо їхніх дітей завантажили у потяг і вивезли на Донбас. До весни дотягнули в землянці. Мого батька так само держава обдурила - вкрали гроші з ощадкнижки.

У цій країні все побудовано на хабарах. Якби податки не в кишені чиновників ішли, а в бюджет, то не треба було б нічого змінювати.

Народ починає просинатися. Дехто вже до радикальних дій перейшов. Коли в Алчевську вкотре на ринки прийшли міліціонери й почали грабувати кіоски, люди самі їх арештували і повели у райвідділок.

Валентина ОСТРИЦЬКА, 49 років, місто Шепетівка Хмельницької області:

- Після Львівського училища декоративно-прикладного мистецтва працювала в Шепетівці художником-декоратором в управлінні торгівлі. Пішла звідти до Ігоря Добруцького (колишній заступник столичного мера. - "Країна"), він відкрив у Києві кооператив "Роксолана". Продавали квіти. Я п'ять років була директором "Роксолани" у Шепетівці. Потім у Польщу та Чехію возили лампочки. Тут купували за 3-5 рублів, а в них продавали за 1 долар. Сюди везли гроші.

Тепер маю чотири книжкові точки поблизу столичної станції метро "Дарниця". Стоїмо під ролетами у морози, дощі, пальчики тріскаються. А нам ще хочуть підняти податок та перевірок додати. Ці бюрократи нас не чують. Сподіваються - ударять морози, і ми розійдемося.

Ірина КРЕМСАЛЮК, 52 роки, місто Первомайськ Миколаївської області:

- 1990-го нас вигнали в шию за власний рахунок із воєнного заводу "Фригад". Зараз  лишилися тільки молочний і консервний заводи. Цукровий порізали на металолом. І що нам остається? Тільки торгувати - їхати на "Сьомий кілометр" в Одесу, набивати товаром сумки і везти назад. Я торгую верхнім одягом, різним. Маю на базарі одну точку.

Таких, як я, старших, мало куди беруть на роботу. І що робить? За кордон їхати в найми?

Анатолій ПАНАХ, 38 років, місто Шаргород Вінницької області:

- Бізнесом займаюся з 2001 року. До цього працював найманим робітником на сестру. Продавав продукти на ринках. А зараз у райцентрі маю кафе "Діва".

Найбільше мене турбує в кодексі навіть не те, що знизили поріг єдиного податку до 300 тисяч. Це не проблема. Багато дрібних підприємців ніколи за ці гроші й не вилазили. Проблема - великі повноваження податкової. Враховуючи те, що вони й раніше перегинали палицю, уявляю, що буде тепер. Якщо податківець вже приходить на перевірку, то не піде від тебе без якогось штрафу в бюджет.

Ми не проти, щоб єдиний податок підіймали. Бо 1998 року він був 20 гривень, сьогодні - 200. Ми прекрасно розуміємо, що це - ненормально. Але треба було підвищувати поетапно.

Лоскотлива ситуація і з Пенсійним фондом. Ми - за трирівневу систему. Тобто, якщо я хочу себе забезпечити пенсією, то відкладатиму гроші: або в банк, або під ліжко в скляну банку, або в страхову компанію. Але я не хочу віддавати кілька сотень у солідарну систему, щоб сьогодні такі високі пенсії отримували колишні прокурори чи депутати.

Віталій БРАТЮК, 51 рік, Вінниця:

- Вже 16 років продаю автозапчастини до вантажівок на ринку "Сатурн". Сам із села. Із жінкою винаймаємо квартиру у Вінниці. Маю чотири кіоски. Все зробив своїми руками. Пам'ятаю, як ночами дружина тримала переноску і ліхтарик, а я варив кіоски. Зараз буває, що денний виторг - 45 гривень. А за кіоски плачу щомісяця 3,5 тисячі. За оренду, за охорону, за патент у мене два мішки чеків за всі роки. Збираю їх, бо це - документальне підтвердження, що я не бєздєльнік, як каже Азаров. Вони думали, люди походять-походять і розійдуться. Нічого подібного. Ми не хочемо революцій. Ми хочемо працювати. Не треба в нас будити звіра.

Віктор КОЛОМІЄЦЬ, 42 роки, Волинська область:

- Чотири роки виготовляю меблів. Спочатку орендував, а потім викупив невелике приміщення. Всі заробітки вкладаю в нове обладнання, у станки. У мене шестеро людей працюють. Всі офіційно оформлені. Заробляють по 3-4 тисячі гривень. Але з цим варіантом кодексу їх просто прийдеться на вулицю вигнати.

×