Маємо унікальну кількість депутатів, які голосували за мовний закон. У наступному скликанні стільки вже не набереться
25 квітня Верховна Рада прийняла мовний закон. Чи очікували ви, що робота над ним буде такою складною?
– Вона почалася 2012-го. Зареєстрували чотири законопроекти. Півроку тому визначилися з одним. Його підписали більшість авторів інших законів і доопрацювали. Прийнятий у другому читанні документ – зважений і демократичний. Він був принциповим для проукраїнських сил. Мабуть, тому із самого початку роботи над ним активізувалися прихильники Росії. Уже після голосування була безуспішна спроба через суд зупинити процес підписання. Наша судова система до кінця не реформована. Але приймати рішення проти інтересів українського народу судді не наважились.
Як оцінюєте мовний закон? Що він може змінити?
– Цей документ ухвалили для того, щоб за 10 років українці на заході і сході держави говорили однією мовою. Відчували, що живемо в країні зі спільними цінностями й культурою. Як це в поляків, французів чи ізраїльтян.
Українську мову дискримінували майже чотири століття. Так Голодомор був не тільки геноцидом, а й лінгвоцидом. Знищували людей, які були носіями мови. За ним – Великий терор. Ліквідували інтелігенцію, що творила українською. Настали нові часи, і зараз особливо важливо захистити права україномовних громадян.
Закон підтримали й російськомовні українці. Бо понад 95 відсотків тих, хто живе на Одещині, Донеччині чи Луганщині, добровільно віддають своїх дітей в українські школи. Розуміють наслідки антиукраїнської політики. Хочуть повернутися до своєї мови, але їм треба створити відповідні умови. За останні п'ять років ми зробили великий поступ, але весь час є загроза реакції. Бо гібридна війна продовжується.
За всіх претензій до парламенту маємо унікальну кількість депутатів, які голосували за мовний закон. У наступному скликанні стільки вже не набереться. Тому зараз важливо закласти підвалини сильної України як європейської держави.
Які норми в останній редакції документа вважаєте зайвими чи недоречними?
– Нам вдалося відстояти найпринциповіші речі. Та будь-який закон – це продукт компромісу парламентських сил. Наприклад, зобов'язання збільшити частку української мови в теле- й радіоефірі до 90 відсотків для національних телеканалів і радіо запрацює через п'ять років. Я такого відтермінування не давав би. Але вплив медіагруп дуже великий.
Чи є сенс у тому, щоб у російськомовних театрах давати українські титри?
– Ця вимога ставиться лише до державних або комунальних установ. До тих, що утримуються коштом громадян.
Частина суспільства результати президентських виборів сприймає як катастрофу і початок політичної кризи. Поділяєте таку думку?
– Минулі вибори загалом становлять загрозу для України. Бо цього разу голосували навіть не за обіцянки, їх не було. Від Зеленського ми чули лише критику попереднього президента. Частина її була справедливою, частина – ні. Але люди голосували за зміни. Сподіваються, їх спустять згори і не треба буде докладати зусиль. Тому дуже скоро розчаруються у власному виборі.
Як скористатися цією новою реальністю для руху держави вперед?
– Ми живемо в парламентсько-президентській республіці. Один президент не зможе знизити тарифи і зробити всіх багатшими. Важливо, щоб люди розуміли: це все залежить і від них. Маємо бути об'єднані спільними цінностями й культурою, знати своє минуле й чітко бачити майбутнє. Ми – молоде суспільство. Ростемо й учимося в умовах війни, болісно й важко. Росія веде війну за мізки українців. Маємо розуміти це.
Якою мірою глава держави впливає на культурне життя країни?
– Президент є прикладом для громадян. На його особисту ціннісну позицію орієнтуються. Може впливати на ЗМІ задля підтримки національної культури. Одна з моїх претензій до Порошенка була в тому, що він закривав очі на роботу антиукраїнських телевізійних каналів та медіа.
Завдяки квотам на радіо й телебаченні стало більше української музики й телепрограм. Це чи не найуспішніший приклад українізації.
– Часто говорять, що ми запровадили квоти для української мови. Це не так. Закони вимагають, щоб 75 відсотків мовлення було українською мовою. Квоти діють для мов національних меншин.
Також маємо закон про заборону російського пропагандистського продукту і зробленого після 2014-го. Ним захищаємо власний ринок і даємо змогу українським митцям і продюсерам розвиватися.
Створили Інститут книги та змінили підхід до формування бібліотечної закупівлі – експерти відкритим голосуванням обирають книжки. Із 2015-го видавці мають нульовий податок на додану вартість.
Чи можна вважати, що українська книжка стала на ноги?
– Вона досі потребує підтримки. Довгий час ми не приділяли уваги гуманітарній сфері і продавали здебільшого російські книжки. Раніше в книгарнях була одна поличка для україномовної літератури – як гетто. Решта була російською. Зараз навпаки.
Державні кошти на закупівлю книжок для бібліотек підтримують видавництва і читача. Це багато, але далеко не все. Свого часу російське книговидавництво піднялося на тому, що запровадило податкові пільги для своїх видавців. Нам теж треба створювати стимули для україномовної продукції.
Інститут книги повинен забезпечити програму перекладів україномовних авторів. Тоді будуть поширюватися наші думка й культура у світі.
Чого найбільше потребує книговидання?
– Багато видавців вважають, що нам треба запровадити ембарго на ввіз книжок із Росії. Бо вони досі конкурують з українськими. Але поки що ми обмежили лише ввезення антиукраїнської літератури.
Головне – боротьба з піратством. Причому не тільки з друкованим, а й в електронній сфері. Бо, якщо ви можете скачати будь-яку книжку безкоштовно, точно її не купите. Від цього страждають видавці.
Цьогоріч співачка MARUV перемогла в Національному відборі на конкурс Євробачення. Та Національна суспільна телерадіокомпанія України відмовилась підписувати з нею контракт через гастролі в Росії. В НСТУ вирішили, що цьогоріч Україна не братиме участі в Євробаченні. Про що свідчить ця ситуація? Які висновки зроблено?
– Суспільний мовник мав чітко визначити правила участі в конкурсі і сповістити про них учасників відбору. Якщо вони гастролюють у Росії або мають контракти з тамтешніми компаніями звукозапису, то не зможуть представляти Україну на Євробаченні. Цим нехтували раніше, тому виник конфлікт.
Але немає закону, що регулював би роботу наших артистів у РФ.
– Коли людина їде в Росію заробляти, то може робити це на будівництві, на базарі або співаючи. Тому або забороняємо всім, або не обмежуємо нікого й інакше впливаємо на цей процес.
Творів композитора Ріхарда Вагнера не виконують в Ізраїлі, хоча законодавчо такої заборони нема. Якось на суспільному мовленні зазвучала його композиція – звільнили керівника через тиск громадськості. Просто Вагнер мав антиєврейську позицію, його музика грала в німецьких концтаборах.
Ми теж маємо сильний пресинг на виконавців, які не мають громадянської позиції і гастролюють в Росії. Але, видно, недостатній.
Цьогоріч на Каннському кінофестивалі Україна представлена національним павільйоном на кіноринку Marchе du Film та двома стрічками – "Додому" режисера Нарімана Алієва та "Анна" Декеля Беренсона. Це можна вважати успіхом?
– Маємо закон про підтримку кінематографії. Держава виділяє кошти для розвитку галузі. З'явилося сучасне українське кіно – це те, що формує націю.
У Голлівуді лише один із десятка фільмів стає успішним. При тому, що США – величезний ринок, на відміну від України. Нашого ринку замало, тому виробник завжди орієнтувався на продаж у Росію. Ми повинні тісніше співпрацювати з європейськими структурами, розвивати спільне виробництво. Вчимося це робити. Там де лишається російський вплив, його гальмує закон. Часто українські компанії під виглядом спільного виробництва показують російські серіали. Прибравши їх, ми зменшуємо конкуренцію для українських.
Раніше наші актори й режисери не мали змоги реалізуватися в професії на батьківщині. А зараз щомісяця маємо по кілька прем'єр і відкриваємо нові імена.
Що вважаєте своїм здобутком на посаді голови комітету з питань культури і духовності? Про що шкодуєте?
– Ми впровадили контрактну форму та конкурсну процедуру призначення керівників державних та комунальних закладів культури. Туди прийшли нові, творчі й енергійні люди. Стимулювали прийняття закону про створення Інституту книги. Прийняли пакет декомунізаційних законів, постанову про визнання переселення кримських татар геноцидом.
Хочу, щоб український культурний простір розвивався не лише за бюджетні кошти. Щоб були умови для залучення благодійників. Щоб фінансування кінематографа не залежало тільки від бажання урядовців, а було саморегульоване – як у розвинутих країнах, коли частина коштів від азартних ігор, реклами алкоголю, цигарок іде на виробництво фільмів.
Погано, що не вдалося досягти незалежності сфери культури від політичних впливів.
Українському культурному фонду виповнилося два роки. Які його проекти вважаєте найвагомішими?
– Саме існування фонду можна назвати досягненням. Там працює сильний менеджмент на чолі з виконавчим директором Юлією Федів. Фонд підтримує культурні ініціативи по всій країні з різних напрямків: аудіовізуальне мистецтво, креативні індустрії, підтримка мистецької освіти, промоція України.
Має незалежні ради, що визначають критерії для кожного проекту. Пропонують умови для окремих напрямків. Брали за приклад діяльність Британської ради й подібних інституцій. Вдалося запровадити систему грантів замість державного фінансування. Раніше держава ставала співвласником культурного продукту. А зараз люди залишають за собою авторські права.
Іще потрібно дозволити механізм співфінансування. Зараз якщо установа фінансується з бюджету одного рівня, то залучити кошти з іншого рівня вже не можна. Це абсурд. Бо якщо обласний театр працює в місті, то воно теж мало би його підтримати.
Чи досягла своєї мети декомунізація?
– Її успіх шалений. Пам'ятників тим, хто знищував наш народ, в Україні вже не побачиш. Це означає, що діти не дізнаються про ідолів, які були відомі лише поневоленим українцям. Вдалося перейменувати вулиці, і ми згадуємо про українських героїв.
Але після виборів проросійські сили намагаються повернути в наш побут імена катів українського народу. Ми не встигли реформувати судову систему настільки, щоб антиукраїнські діячі відповіли за свої вчинки. Зараз ці люди підняли голову.
Чого найбільше бракує українській політиці?
– Зрілих, відповідальних політичних сил. Вони мають об'єднатися навколо не прізвища лідера, а системи цінностей.
8 
35413
Коментарі