Крила для Гриші

- Тату, купи мені крила, - каже 6-річний онук. Він надивився мультфільмів про Бетмена і трансформерів. - Я хочу літати.

- Сонечко, люди не можуть літати, - відповідає його батько, мій зять. - Літають лише пташки. Зачекай, тобі на Новий рік Дід Мороз принесе отакенного робота.

- Не хочу робота, хочу літати, - скиглить малий.

Напередодні у школі був святковий новорічний ранок. Донька зробила Гриші костюм звіздаря - накидку з нашитими зірочками та ковпак. Розповідаючи про шкільне свято, обурювалася:

Дід Мороз був якийсь приморожений

- Зробили все по-радянському. Офіціоз начальства, виступи дітей із художніми номерами - і все. А Дід Мороз був якийсь приморожений. Увесь час просидів біля ялинки. Діти ледве дочекалися від нього подарунків. Батьки в залі шепотілися: "О, прокинувся!". Ні ігор ніяких не провів, ні говорити толком не міг.

Наш Гриць ходить до спецшколи для слабочуючих дітей. У Києві є актори - члени Українського товариства глухих. Вони грають у різних театрах. Гадаю, хтось із них залюбки погодився б стати Дідом Морозом для школярів з ослабленим слухом. Адже вони самі мають подібні проблеми і добре розуміють таких дітей. Але керівництво школи не здогадалося чи не захотіло звернутися до них.

"Що це таке? Що ти наробив?" - це були перші фрази, які Грицько приніс зі школи. Літня вчителька старорежимного типу жалілася, що він неуважний, крутиться на уроках, робить шкоду. На її думку, учні мають весь урок сидіти не ворухнувшись і ловити кожне її слово. Врешті батьки перевели його до іншої наставниці. Від неї він перейняв нові вислови: "Думай, Гриша, думай! Треба вчитися". А в суботу здійняв ґвалт:

- Хочу до школи!

Тепер ми сподіваємося, що в нього виростуть крила. Принаймні до навчання.