"Влада засекретила справжні причини аварії на ЧАЕС" — ліквідатор

Секретність – окрема тема у чорнобильській історії. Була секретність до аварії, яка стала однією з причин аварії, була секретність під час аварії та після неї.

До аварії 1983-го стався тривожний інцидент на Ігналінській АЕС у Литві. Там такі самі реактори були. Виявили один недолік у роботі реактора: коли натиснути кнопку зупинки реактора, то реактор може в деяких випадках спрацювати навпаки – не зупинятися, а різко розігнатися. Це було за 3 роки до аварії. Власне, така властивість реактора і стала причиною вибуху в Чорнобилі. Але 1983-го тривожний "дзвіночок" із Литви засекретили. Конструктори-проектанти почали працювати над тим, як виправити цей дефект у проекті реактора. Не встигли. Його виправили уже після аварії.

До аварії в інструкціях для операторів дефект не був відображений, хоча проектанти на той час про нього знали і працювали над виправленням. Однак оператори цього не знали. Вони вважали, що реактор такий, як записано у них в інструкціях. А насправді він був вибухонебезпечний.

26 квітня вибух на ЧАЕС стався тоді, коли оператор натиснув червону кнопку аварійної зупинки реактора. Ця кнопка спрацювала навпаки – не зупинила реактор, а різко його розігнала. Пішла ланцюгова реакція.

Невідомо. Швидше за все, це був оператор Леонід Топтунов. Або ж начальник зміни Олександр Акімов. Вони обоє отримали дозу 1200 бер і загинули. Їх допитували слідчі, були порушені кримінальні справи. Але згодом ці справи закрили.

Зрештою, кнопку зупинки не забороняється натискати. Це як гальмо в автомобілі. Є безліч ситуацій, коли це навіть треба робити. Те, що оператор натиснув цю кнопку, – абсолютно не порушення.

Спровокувати аварію могли й інші недоліки реактора. Порушений був запас реактивності. В операторів в інструкціях прописана норма: якщо цей параметр стає менше 15, працювати не можна, треба реактор зупиняти, оскільки він переходить у вибухонебезпечний стан. Яким був цей параметр, невідомо. Тому що не було приладу, який би цей параметр показував. Ці прилади поставили тільки після аварії – і в Чорнобилі, і на інших реакторах у СРСР. До того оператори фактично працювали наосліп.

 

За кілька місяців після аварії мене викликали до КДБ і дали підписати документ – перелік відомостей про Чорнобильську аварію, які не підлягають розголошенню. Він містився на 3 сторінках. Першим пунктом була вимога не розголошувати справжні причини аварії на ЧАЕС. Вимагалося не розповідати, що саме спроба зупинити реактор призвела до вибуху.

Офіційна версія, яку оприлюднили у серпні на засідання МАГАТЕ, була інша: мовляв, оператори зробили 6 порушень, через які стався вибух. Тому провину поклали суто на операторів. Щодо того, хто винен, – проектанти чи оператори – насправді сперечаються й досі.

Також я не мав права говорити правду про характер руйнувань, рівень радіації, дози опромінення і про власне самопочуття, адже за ним фахівці легко могли б визначити, яку дозу отримав.

Кажуть, радіація не має кольору, запаху і смаку. Але відчуття є. Відразу після аварії була радіаційна ейфорія – збудженість, піднесеність, зарядженість, готовність до будь-чого. Потім почало нудити. Це теж наслідок великого опромінення.

Увечері, коли вийшов із території блока, роздягся, щоб помитися, не міг відмити праву долоню і праве стегно. Радіоактивний пил у пори шкіри всмоктався і просто не відмивався.

Коли роздягнувся, звернув увагу, що шкіра густого коричневого кольору – міцна ядерна засмага. Руки, обличчя, шия – все, що було відкрите, – червоне, а тіло під одягом стало коричневим. Десь за 3 дні ця засмага зійшла.

Було ще відчуття, наче грудну клітину стягнули резиною. Було важко дихати. Це теж кілька днів тривало.

У липні приїхав до санаторію "Лісова поляна" біля Тетерева. Там працювали ядерні медики з Москви і з Челябінська. Мене обстежували 2 тижні і видали лікарняний лист, що через стан здоровя заборонено працювати з радіацією.

Але довідки мені не дали. Справа в тому, що на то час була постанова ЦК КПРС: променеві діагнози більше не ставити і не фіксувати нікому променеву хворобу. Тому і мені не написали. Влада хотіла применшити кількість постраждалих. У середині травня Горбачов звітував про Чорнобильську катастрофу. Сказав, що сталася серйозна аварія, 200 людей одержали променеву хворобу, але "ситуація під контролем, і хворих більше не буде". От "більше й не було". Насправді постраждали набагато більше людей, ніж ті 200, про яких говорили у звітах.

 

Після аварії всі такі ж реактори у Радянському Союзі зупинили, вирішили усунути недоліки, які тоді були та призвели до вибуху. Була ціла програма величезна, її виконали. На всіх таких реакторах поставили прилад, який показував запас реактивності. Усунули кільцевий ефект, коли натискання кнопки зупинки призводить до ланцюгової реакції. Змінили начиння у самих реакторах. Зробили швидший аварійний захист. Раніше після натискання кнопки зупинки реактор гасився протягом 20 секунд, а зараз – за 2-4 секунди.

Реактори після модернізації знову запустили в роботу. Вони попрацювали рік, і після цього знову провели дослідження, якими стали тепер реактори. Такі вимірювання провели на одному з чорнобильських реакторів і на одному з реакторів Курської АЕС у Росії. Звіт вз результатами, 80 сторінок, КДБ засекретило. З однієї простої причини: автори звіту написали, що в деяких ситуаціях реактори стали гірші, ніж були до модернізації, і можуть ставати некерованими.

Цей засекречений звіт 1987-го я випадково надибав лише після 20-ї річниці Чорнобиля. Зрозумів, що після засекречення реактори не виправляли. Вони працювали і далі, перебуваючи ненадійними.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Американці зняли серіал про Чорнобиль

Ці всі реактори треба було зупиняти. Треба визнати: у них є недоліки, які, в принципі, усунути неможливо. Те, що Чорнобиль зупинили, – це правильно. Але інші реактори досі працюють. У Росії близько десятка атомних реакторів. До нас найближчі — Курська і Смоленська АЕС. Курська – практично двійник Чорнобильської АЕС.

Ще коли розроблявся проект арки, укриття над саркофагом із відпрацьованим ядерним паливом, я був і лишаюся її противником. Один мій знайомий влучно сказав, що це голлівудська декорація, яка приховує проблеми, але не вирішує їх. Так, завдяки їй рівень радіації став біля саркофага у кілька разів менший. Але під самою аркою рівень радіації збільшився, бо там вона концентрується. Але головна проблема саркофага — у рештках ядерного палива, які зберігаються всередині. Вони досі перебувають у неконтрольованому стані та теоретично не можна виключати, що у випадкуі зсуву якоїсь плити рештки палива з'єднаються й утвориться критична маса. Це може призвести до міні-вибуху чи спалаху.

Єдиний спосіб тримати ядерне паливо під контролем – це його вилучити: перемістити до контейнерів і вивезти кудись на зберігання. Поки воно в саркофазі, він вважається ядерно небезпечним.

Звичайно, вилучити паливо - це ризикована робота. Немає технології, як це робити. Були розробки, пропозиції. Але це не технології. Говорять, що з часом буде якась технологія та прилади, за допомогою яких можна буде впоратися з рештками ядерного палива. Але поки що цього немає.